ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ІНТЕГРОВАНИХ ФОРМУВАНЬ В АГРАРНОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ

Кулик Олег Григорович,

Здобувач Академії муніципального управління

Одним з головних та пріоритетних напрямів зростання ефективності розвитку аграрного підприємництва є участь аграрних товаровиробників в інтегрованих формуваннях. Інтеграція - це об’єднання економічних суб’єктів, поглиблення їх взаємодії, розвиток зв’язків між ними. Існує два види інтеграції - горизонтальна та вертикальна.

Горизонтальна інтеграція є об’єднанням організацій однієї галузі, тобто відображає внутрішньогалузеві зв’язки. Вона розвивається у міру поглиблення громадського розподілу праці для вирішення загальних виробничих завдань, оптимальної концентрації та спеціалізації виробництва. Стосовно аграрного сектору - це об’єднання сільськогосподарських організацій для спільної виробничої діяльності та досягнення більш високих результатів праці.

Вертикальна інтеграція означає об’єднання сільськогосподарських та промислових організацій, технологічно пов’язаних єдиним процесом виробництва продукції та її промислової переробки під керівництвом однієї головної компанії. Зв’язки можуть відрізнятися за рівнем та характером, але неодмінною умовою є те, що інтегруються організації різних галузей [1, с. 22].

Але в сучасних ринкових умовах існує і ще один вид інтеграції - це внутрішньогосподарська інтеграція. У великих сільськогосподарських організаціях все частіше створюються переробні та обслуговуючі організації (цехи). Розвиток внутрішньогосподарської інтеграції в цих умовах забезпечує стійкість технологічних зв’язків між різними підрозділами. Розвиток інтеграції здійснюється за двома напрямами. Перше характеризується побудовою відносин на принципах асоціації (від латинського слова – поєднання), друге - на принципах агломерації (від латинського - приєднання, накопичення).

В інтегрованих формуваннях управління будується за зворотним принципом - зверху вниз. У дореформений період управління цими формуваннями здійснювали відповідні державні органи, на сучасному етапі - компанії, що управляють, або окремі власники, що володіють контрольними пакетами акцій. Формування інтегрованих формувань в регіонах є комплексом взаємопов’язаних завдань зі створення господарюючого суб’єкта, який повинен функціонувати на основі відповідної виробничої структури, фінансово-кредитних відносин між його учасниками та системи управління. Розробка механізму розвитку таких структур полягає в обґрунтуванні методичних положень, що забезпечують реалізацію конкретних етапів та процедур вирішення поставлених завдань.

Однією з головних умов підвищення економічної ефективності аграрного підприємництва є поглиблення територіальної, регіональної та міжгосподарської спеціалізації та інтеграції. Формування аграрних інтегрованих формувань повинне охоплювати наступні рівні: міжгосподарська інтеграція (всередині організації); територіальна (на районному та міжрайонному рівні); регіональна (на регіональному рівні).

На цій основі розвиваються регіональні, міжрегіональні зв’язки, співпраця товаровиробників аграрної продукції, здійснюється розподіл праці, розподіл виробництва на технологічні стадії що полегшує впровадження інновацій. При спеціалізації, кооперації та інтеграції відповідно до природних та економічних умов створюються найбільш сприятливі передумови для зростання продуктивності праці, освоєння найбільш ефективних технологій та виробництв.

Не можна заперечувати і те, що далеко не кожне аграрне підприємство автоматично стає ефективним учасником ринкових відносин і не в кожному аграрному формуванні використовуються переваги інтеграції. Тому виникає необхідність в об’єктивному аналізі результативності інституціональних перетворень. За наявності продовольчого ринку (монопольного або конкурентного) розраховувати внутрішні ціни аграрного об’єднання доцільно за схемою «зверху-вниз».

У ринкових умовах в аграрному підприємництві особливу актуальність набувають питання інтеграції та подальшого економічного зростання. У зв’язку з цим традиційний методичний апарат аналізу і формування методичних основ державного регулювання розвитку інтегрованих формувань в аграрному підприємництві повинен виконуватися новими підходами, орієнтованими на інноваційну модель розвитку. Такими інструментами може служити кластерна методика.

Кластерна політика спрямована на розвиток співпраці і сполучення між фірмами, асоціаціями підприємців, вищою освітою, дослідницькими і фінансовими інститутами.

Потужний потенціал у сфері стимулювання регіонального розвитку та активізації міжрегіонального співробітництва має розвиток регіональних кластерів, які довели свою високу перспективність як форма економічної взаємодії суб’єктів господарювання на регіональному та міжрегіональному рівнях [2, с. 46].

В аграрному секторі можуть розвиватися проекти, спрямовані на створення загальної інфраструктури на межі суб’єктів, розвиток зв’язків між аграрними підприємствами, розвиток територіально-виробничих кластерів.

Основні його переваги полягають в наступному: кластерний підхід об’єднує ресурси на «точках зростання», а не розподіляє їх за депресивними галузями та регіонами, розвиток цих «точок зростання» - кластерів - створює економічний потенціал для розвитку нових кластерів; впровадження інновацій, їх застосування та поширення; використання місцевих ресурсів, що дозволяють істотно знизити витрати виробництва; взаємовигідність участі в кластері усіх фігурантів; залучення інвестицій.

У основі аграрних кластерів повинні лежати інноваційні технології та тісні технологічні зв’язки. В якості критеріїв виділення агарних кластерів як організаційної форми можна використати ознаки: по-перше, системність, наявність та силу взаємозв’язків (слабкі, середні, сильні і дуже сильні); по-друге, застосування інноваційних технологій і наявність тісних технологічних зв’язків; по-третє, кластери економічною формою, що самоорганізується. При цьому в основі самоврядування та самоорганізації лежать конкретні економічні інтереси. Зміст цих інтересів визначають в основному інноваційні технології та технологічні зв’язки всередині кластера.

Отже, для розвитку механізмів державного регулювання розвитку інтегрованих формувань в аграрному підприємництві необхідним є формування конкурентоздатного кластера на основі виконання наступних етапів:

- І етап - аналіз та діагностика передумов створення кластера: маркетингові дослідження; вивчення мотивів можливих учасників; аналіз капіталу та наявності ресурсів; перспективи подальшого розвитку;

- ІІ етап - розробка структури кластера: виявлення потенційних учасників; визначення принципів функціонування кластера; розробка положень і правил; пошук кадрового потенціалу;

- ІІІ етап - формування кластера: формування структури управління; розмежування повноважень; формування виробничої структури (склад кластера, організація нових підприємств); формування норм і правил взаємодії;

- IV етап - оцінка ефективності та стратегії розвитку кластера: оцінка ефективності (економічної, соціальної, бюджетної, інноваційної); співвідношення відповідності поставлених цілей та досягнутих результатів.

Література

1. Карпенко О.О. Інтеграція як імператив розвитку сучасної економіки / О.О. Карпенко, О.Є. Бабина // Актуальні проблеми економіки. – 2014. – № 3. – С. 22-30.

2. Маслак О.О. Поняття «кластери» і «кластеризація» та їхня роль у підвищенні конкурентоспроможності національної економіки / О.О. Маслак // Формування ринкових відносин в Україні. – 2013. – № 6. – С. 45-48.

References

1. Karpenko, O.O. and Babyna, O.Ye. (2014), “Integration as imperative of development of modern economy”, Aktual'ni problemy ekonomiky, vol. 3, pp. 22-30.

2. Maslak, O.O. (2013), “Concept “clusters” and “clusterization” and their role in the increase of competitiveness of national economy”, Formuvannia rynkovykh vidnosyn v Ukraini, vol. 6, pp. 45-48.