Горбунова А.А. студентка 5-го курсу

(науковий керівник – к. е. н., доц. Гнидюк І.В.)

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Вінниця, Україна

Ефективність використання програмно-цільового методу в управлінні видатками бюджету

Бюджетна політика є одним із найефективніших інструментів державного регулювання соціально-економічного розвитку країни. Її метою, як і будь-якої іншої політики, є конкретний результат, відмінний від того, що вже існує, або такий, який сприяє поліпшенню, розвитку й підвищенню ефективності процесу чи кінцевого продукту, послуги. Однак загальновідомо, що коли розподіл бюджету відбувається лише на основі функціональної та економічної класифікацій витрат, наприклад, заробітна плата, медикаменти, соціальні або капітальні трансферти тощо, він має вигляд форм, заповнених даними щодо основних категорій видатків, але не містить жодної інформації про ціль їх здійснення та потенційний ефект. Тобто така методологія не встановлює чіткого зв’язку між ресурсами, які були витрачені, та результатами, які отримала громадськість. Більше того, такий розподіл не дозволяє ні законодавчій, ні виконавчій гілці влади визначити ефективність та результативність профінансованих послуг [ 4].

Сьогодні в Україні сфера запровадження програмно-цільового бюджетування обмежується видатковою частиною бюджетів. У вітчизняний практиці програмно-цільовий метод використовується як метод управління видатками бюджету в середньостроковій перспективі, він спрямований на розробку та реалізацію бюджетних програм, орієнтованих на кінцевий результат.

Система оцінки цільових програм базується на показниках соціального ефекту і бюджетної ефективності. Під бюджетною ефективністю необхідно розуміти економічну вигоду для держави і місцевого самоврядування, яка виражається у співвідношенні величини отриманого соціального ефекту і проведених витрат. Причому вказане співвідношення залежно від використаного методу може оцінюватися в абсолютному грошовому еквіваленті або визначати вартість отримання одиниці соціального ефекту, тобто відносний еквівалент.

До основних загальнотеоретичних методів оцінки ефективності програм відносяться метод аналізу витрат і вигод, метод аналізу витрат і корисності, метод аналізу витрат і управління розвитком складних систем результативності, а також численні модифікації останнього. При цьому, не дивлячись на різноманіття методів оцінки, кожний з них має ряд істотних обмежень в практичному застосуванні: складність оцінки соціального ефекту в грошовому виразі, відсутність обліку граничних витрат на створення соціального ефекту тощо [2].

Технічними інструментами програмно-цільового бюджетування є:

1) стратегічний план головного розпорядника бюджетних коштів;

2) середньострокові фіскальні рамки, тобто обсяги доходів, видатків і джерел фінансування дефіциту на середньострокову перспективу;

3) бюджетна програма, що є інструментом реалізації бюджетування, який систематизує цілі та очікувані результати від витрачання бюджетних коштів;

4) показники виконання, що відбивають безпосередні результати та кінцеві результати діяльності органів державної влади [3с. 52].

На особливу увагу заслуговує існуючий механізм державних цільових програм, кількість яких в Україні щороку зростає. У цілому, цільові програми є непоганим інструментом координування діяльності центральних і регіональних органів влади, відповідальних за їх виконання. Але в Україні реалізація таких програм пов’язана з низкою проблем:

Ø по-перше, оцінка фіскального впливу нових цільових програм не проводиться належним чином через недостатній рівень відповідних навичок і зацікавленості їх розробників;

Ø по-друге, немає єдиного загальнодержавного стратегічного документа, що призвело фактично до відсутності чітко встановлених довгострокових пріоритетів державної політики, на реалізацію яких мають бути спрямовані цільові програми;

Ø по-третє, цільові програми не узгоджуються з бюджетними ресурсами;

Ø по-четверте, нерозвиненість середньострокового бюджетування не дає змоги врахувати поступову реалізацію цільових програм протягом кількох років, що в ряді випадків веде до часткового їх фінансування.

Сучасна ситуація є наслідком неефективного управління у сфері загальноекономічного планування розвитку держави в цілому й управління бюджетом зокрема, яке, власне, є одним із найдієвіших інструментів регулювання соціально-економічних процесів у країні. Затверджується багато програм, які відповідають індивідуальним або груповим інтересам, без прив'язки до загальнодержавної стратегії [1,с. 160].

Література:

1. Запатріна І.В., Лебеда Т.Б. Програмно-цільовий метод бюджетування // Фінанси України. - 2006.- №10 - с. 156-178.

2. Криворучко О.В., Харитонов Д.А., Цюцюра М.І. Особливості використання програмно-цільового методу на рівні місцевих бюджетів [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://urss.knuba.edu.ua

3. Плескач. В.Л. Концептуальні підходи щодо створення інформаційно-аналітичної системи моніторингу доходів і видатків бюджетів регіонів / В. Л. Плескач // Фінанси України. -2009. - №5. - С. 41-55.

4. Щербина І.Ф. Планування місцевих бюджетів на основі програмно-цільового методу [Електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.ibser.org.ua