Галка Вадим Ігорович
студент 1 курсу
(науковий керівник – к.і.н. О.М. Кропивко),
Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна, Київ
ІСТОРИЧНИЙ
ПОРТРЕТ ВИДАТНОГО ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОГО ДІЯЧА МИХАЙЛА СЕРГІЙОВИЧА ГРУШЕВСЬКОГО
Кожна держава
має власних героїв, які в найгірший момент історії здатні підняти цілий народ і
повести його за собою, взявши на плечі тягар відповідальності. Такою
особистістю став відомий громадсько-політичний діяч, Михайло Грушевський. Тож
далі буде розповідатися про цю надзвичайно розумну людину, котра змогла внести
неоціненний вклад в історію українського народу.
В радянські
часи М. Грушевського згадували виключно в негативному світлі. Його наукова,
культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно висвітлювалась
викривлено. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного
діяча неодмінно зображували буржуазним раціоналістом (хоч він був
соціалістом-революціонером), ідеологом і натхненником української
контрреволюції (хоч насправді він був одним із вождів української революції та
федералістом), ворогом Радянської влади (хоч він виступав за найширше але
рівноправне співробітництво з нею), агентом австро-німецького імперіалізму (хоч
він був його непримиренним ворогом), заклятим ворогом українського народу (хоч
він залишався його вірним сином до своєї раптової смерті), фальсифікатором
історії України (хоча нічого глибшого і достовірнішого за його історичні
дослідження на цій царині ми досі не маємо).
Михайло Сергійович Грушевський народився 27 березня 1866 року в місті Хелм (нині - республіка Польща) в сім’ї вчителів. Згодом його батьки
переїхали в Ставрополь, а пізніше поселилися на Кавказі, далеко від України.
Юний
Михайло Грушевський захопився історією України ще будучи студентом Тифліської
гімназії, де він дуже багато читав, зокрема, історичні праці «Історія Русів»,
дослідження визначних українських істориків середини XIX ст. М.Максимовича, М.Костомарова,
А.Скальковського та ін. відомих дослідників історії, етнографії, літератури й
мистецтва. [3]
У1886 році
двадцятирічний М.Грушевський вже з багатими
знаннями поступає на історико-філологічний факультет Київського університету. І
тут щаслива доля звела його з видатним українським істориком, археологом,
етнографом В.Антоновичем, відомим дослідником і знавцем джерел з історії
України. Під його керівництвом М.Грушевський написав чимало коротких статей,
оглядів, есе. Вінцем його наукових пошуків студентського періоду стала перша
глибока наукова розвідка «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца
XIV века», за яку автор одержав золоту медаль.
М.Грушевський
майже весь час проводив у бібліотеках та архівах, збирав історичні матеріали,
формував свою бібліотеку, став повноцінним дослідником. У цей же час він вивчав
нову тему «Барське староство», завершив її і захищав як магістерську дисертацію
в 1894 р. Згодом М.Грушевський став досить відомим в київських наукових колах. Згодом
професор В.Антонович порадив вже магістру Михайлу Грушевському їхати до Львова ,
де, за рекомендацією свого наставника, він очолив у 1894 р. «кафедру всесвітньої
історії з спеціальним оглядом та історії Східної Європи» у Львівському
університеті. М.Грушевський був засновником періодичного видання за
європейськими зразками - літературного місячника під назвою «Літературно-науковий
вісник» (1898 р.), що об'єднав галицьких та буковинських українців з
наддніпрянцями.
Він був не
лише визнаним істориком і організатором наукових видань, але став і відомим
громадсько-політичним діячем.
У 1910 р.
повстає за його почином «Український шкільний союз», що ставить собі за мету
опікуватися розбудовою українського приватного середнього шкільництва.
Найвизначнішим
виданням М.Грушевського постає 10-томна у 13 книгах «Історія України-Руси» -
плід копіткої багаторічної праці вченого, що приніс йому світову славу. Збір
матеріалів, підготовка і видання цих книг має свою історію. Задум такої великої
праці зародився в автора ще під час навчання в Київському університеті. Але цей
шлях був важким, потрібно було зібрати колосальну силу першоджерел, аналітично
осмислити всі праці своїх попередників, створити свою схему, винайти видавничі
можливості і спробувати окремими частинами друкувати певні розділи...
Незважаючи на
різноманітні казуси та труднощі з виданням цієї праці, вона стала найбільшим
твором української національної історіографії, а її автор став одним із найвизначніших
світових істориків. Унікальність історичних праць М. Грушевського полягає в
тому, що ці книги написані за допомогою ґрунтовних першоджерел, з глибоким
науковим аналізом історії України з праісторичних часів до початку XX століття.
Найголовніша цінність їх полягає у правильній схемі подання історії України,
яку створив вчений.
Даючи оцінку
політичній діяльності М.Грушевського як голови Української Центральної Ради, можна
сказати, що в подіях 1917- 1918 рр., коли Україна відроджувала свою
державність, керувати шанованому вченому було тяжко, хоча б тому, що Грушевський
не мав досвіду політичного організатора, однак йому довірили цей пост і він взявся
до роботи.[2, 247c.] З
самого початку свого перебування на чолі Центральної Ради Грушевський зайняв
позицію гострої критики екстремістських націоналістичних елементів, послідовно
і аргументовано проводив лінію на забезпечення української автономії в межах
федеративної республіки, що мала бути створена на руїнах імперії Романових.
За весь час,
що Грушевський був головою Центральної Ради, він здобув багато різних перемог,
але вершиною всього став IV Універсал, за яким Українська Народна Республіка
проголошувалась самостійною і незалежною державою.
Щирий
патріотизм М.Грушевського виявився і в порадах делегатам, що вирушали на
брестські переговори. Тоді він поставив питання про майбутні кордони УНР. За
його інструкцією українські делегати мали вимагати в Бресті включення в склад
Української Народної Республіки всіх територій, Східної Галичини, Буковини,
Закарпаття, Холмщини і Підляшшя, щоб ні одного клаптика української землі не залишилося
під чужим пануванням. [1, 42 c.]
Тож як
висновок, можна сказати, що своє завдання, як історика свого народу,
Грушевський розумів дуже широко і сумлінно і талановито його виконав.
Великою заслугою Грушевського, як вченого, є створення цілісної концепції
українського історичного процесу Не меншими є і його заслуги перед народом
як політичного діяча. Ми всі повинні пам 'ятати, що саме йому, Михайлу
Сергійовичу Грушевському, маємо завдячувати тим, що після майже 300-літнього
національного поневолення і нищення, він проголосив Україну незалежною
самостійною державою, що й було зафіксовано IV Універсалом. Перший голова
Центральної ради, перший Президент України, він багато доклав зусиль до
згуртування доти роз’єднаного імперською
політикою народу України, його політичних представників.
Література:
1) Грабовецький
В. Михайло Грушевський — видатний історик України, громадсько-політичний і
державний діяч: до 125-річчя з дня народж. – Івано-Франківськ: Галичина, 1991. –
42 с.
2) Копиленко О. «Сто днів» Центральної Ради – К. : Україна, 1992. – 204 с.
3) Вікіпедія,вільна
енциклопедія: [Электрон. ресурс]. – Режим