Проблема національного самовизначення України

Федоренко А.А. асистент кафедри української,англійської і латинської мов ім.М.О.Драй-Хмари

Вегера Р.І., студент 2 курсу педагогічного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України, м. Київ.

У статті розглядається проблема національного самовизначення України та українців зокрема у контексті становлення самостійної держави у сучасних умовах.

Ключові слова: самовизначення, право, Україна, українці.

В статье рассматривается проблема национального самоопределения Украины и украинцев в частности в контексте становления самостоятельного государства в современных условиях.

In the article addresses the problem of national self-determination in Ukraine and Ukrainians particularly in the context of becoming an independent state under current conditions.

Метою роботи є дослідження національного самовизначення України.

Українці - це народ, який в першу чергу характеризують прагненням до свободи. Саме тому питання національного самовизначення завжди було актуальним, а в останні роки надзвичайно гостро стоїть для українців.

Дуже важливо для України - це визначити шлях виховання у громадян почуття національної свідомості та патріотизму, як запорука міцної суверенної держави. Словник говорить, що самовизначення - принцип, згідно з яким кожна спільнота має невід'ємне право на вільне облаштування свого громадського і політичного життя і сама визначає форму свого правління. Цей принцип має вагомий вплив, адже посилається на природне право. Право на самовизначення не зводиться винятково до відділення і утворення самостійної держави, особливо в сучасних умовах, в період потужних інтеграційних процесів. Тим не менш, у наш час право на самовизначення знову стало предметом дискусій, які інколи можуть переростати навіть у військові дії. Основна проблема подібних конфліктів є недосконала реакція міжнародної спільноти, яка не має точної керівної лінії для подібних ситуацій. Право людей на колективний вибір своєї спільної долі все ще чекає свого повного визнання. Насправді ж колективне право на самовизначення зазвичай розглядається як другорядне порівняно з правами індивіда або держави. Лише певний, тобто окремий представник будь-якого етносу має можливість ідентифікувати себе тільки в порівнянні з індивідами з інших груп. Він не може зберігати усі національні особливості, що включають основний тип економіки, ремесла, фольклору, традицій та обрядів

Звільнені нації від тоталітарних режимів особливо чутливі до наявності або відсутності моралі в політиці. Такі міжнародні інститути, як Організація Об'єднаних Націй, Європейський парламент або Міжнародний суд дають людям надію про справедливість, яка існує в цивілізованому світі. Початок руху за самовизначення в колоніях або тоталітарних країнах часто супроводжується надією на м'яке втручання і на допомогу з боку світової спільноти в ім'я тріумфу справедливості при повній непоінформованості про норми міжнародного права.

Український народ здавна мав свою національну самовизначення, але за неї потрібно було постійно боротися. Надзвичайно складне становище України – існувати на перетині геополітичних гігантів світу. І в цьому контексті постає вибір для народу: отримати справжню незалежність та національне самовизначення, за яке боролося не одне покоління, чи стати маріонеткою у руках елітарних кругів інших країн і остаточно втратити свою самобутність. Ці питання, нажаль, не завжди вирішує народ.

Гасло самостійності як мети самовизначення було поставлене лише в кінці XIX і на початку XX ст.  У державно-політичних актах української революції 1917 — 1918 сильно відчутна ідея самовизначення, особливо в універсалах: «Хай український народ має право сам порядкувати своїм життям»; «Однині самі будемо творити своє життя»; «Твоєю силою, волею, словом Стала на землі українській вільна Українська Народна Республіка».

Для українців національне самовизначення являє собою певний духовно-практичний процес, результатом якого є розвиток національної самосвідомості і формування нації. Особливий прояв народного духу та психології народу, спрямованого на набуття національної незалежності, створення умов для гарантованого вільного розвитку національної культури, мови, традицій.

Отже, досягнення національної згоди в суспільстві та реалізація ідеї національно-культурного відродження народів України і національної державності, що будується тільки на основі принципів рівноправності та самовизначення народів, суверенітету, демократії й гуманізму. Реалізація таких принципів - суть практичної діяльності української держави та самовизначення українців.

Список використаних джерел

1. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кремень В. Г., проф. Горлача М. І.— Харків: Друкарський центр «Єдиноpoг», 2001. – 639 с.

2. Барсегов Ю.Г. Право на самоопределение – основа демократического решения межнациональных проблем. – Ереван, 1989. – 121 с.

3. Левинський В. Народність і держава. — Київ—Відень, 1919. – 125 с.

4. Мелащенко В. Основи конституційного права України. — К., 1995. – 240  с.

5. Старосольський В. Теорія нації. — Відень, 1922. – 143 с.