Законодавче регламентування діяльності фізкультурно-спортивних товариств Буковини (другої половини ХІХ – початку ХХ ст.)

Головачук Валентина Володимирівна

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Постановка проблеми. Фізичне виховання – один з важливих і проблематичних чинників виховання особистості в історії вітчизняної й української педагогіки. Успішність реформування сучасної системи фізичного виховання школярів безпосередньо узалежнена від ґрунтовної обізнаності зі знахідками в управлінських рішеннях педагогів ІІ половини ХІХ – перших десятиріч ХХ сторіччя – періоду зародження загальнодемократичних тенденцій суспільного розвитку. Відтак узагальнення вітчизняного й зарубіжного досвіду з порушеної проблеми допоможе краще проаналізувати ті зміни, які відбувалися в процесі фізичного виховання дітей та молоді різних етнічних територій, виявити їхні причини та спроектувати перспективні напрями забезпечення ефективного розвитку на майбутнє.

Аналіз останніх досліджень і публікації. Окремі аспекти розвитку теорії та практики фізичного виховання школярів у Буковинському регіоні досліджуваного періоду, а саме фізичну культуру і спорт у контексті розвитку освіти вивчали Н. Гнесь, Л. Кобилянська, Д. Пенішкевич, І. Петрюк, О. Цибанюк та ін. Феномен мирного співіснування різних етнічних групп, національних культур та конфесій на Буковині привертав до себе увагу, викликав постійний інтерес до своїх коренів у дослідників (О. Добржанський, А. Жуковський, С. Осачук, Е. Прокопович, В. Струтинській, В. Філіпчук).

Однак діяльність громадських організацій та фізкультурно-спортивних товариств в аспекті фізичного виховання саме дітей та молоді та пропаганди здорового способу життя не стала темою для ґрунтовних досліджень фахівців.

Мета дослідження – обґрунтувати доцільність творчого використання історичного досвіду фізичного виховання дітей і молоді на Буковині досліджуваного періоду в сучасні умови функціонування освітніх та фізкультурно-спортивних України.

Виклад основного матеріалу. Історичний розвиток Буковини зумовив формування поліетнічної та поліконфесійної структури регіону: кожна національна група зберігала свої національні особливості та розвивала свою духовну та матеріальну культуру. Проте, феноменом буковинського краю стало саме співіснування, взаємовплив та взаємопроникнення різних етнічних груп, національних культур і конфесій.

Розглянемо основний законодавчий акт, що регламентував діяльність буковинських товариств Австрійської (Австро-Угорській) імперії.

Характерною ознакою політико-адміністративного реформування в Австрійській (Австро-Угорській) імперії в 60-х рр. XIX ст. стало широке декларування демократичних прав. Проголошувалися рівність усіх громадян перед законом, однакові можливості в зайнятті державних посад, свобода пересування, недоторканість приватної власності, таємниця листування, право подати прохання та петиції, свобода слова та друку, свобода віри і совісті, свобода вибору професії і здобуття фахової освіти, свобода зборів тощо.

В 15 листопада 1867 р. вступив у дію закон „Про товариське право” [4], який гарантував кожному громадянинові, в тому числі і представникам молоді, свободу в утворенні товариств та участі в їх діяльності.

Визначення самого терміну „товариство” відбулось наступним чином: „Добровільне об'єднання декількох осіб, що керуються встановленим внутрішнім порядком для сприяння визначеній меті” [5].

За законом виокремлювались два типи товариств: загальні (усі об'єднання, крім прибуткових та ремісничих товариств, кас взаємодопомоги, профспілок, будь-яких духовних орденів та релігійних об'єднання) та політичні.

В цілому даний закон значно спрощував і полегшував процедуру створення товариства. Докладно і чітко виокремлювались вимоги щодо необхідних документів: необхідно було подати до крайового управління відповідну заяву і п'ять примірників статуту. У статуті як основному документі, що регламентував діяльність будь-якого товариства обов'язково вказувалися мета товариства і методи її досягнення, засоби існування, структура та органи управління, місце знаходження, права і обов'язки членів. Чітко прописувались порядок прийняття рішень, оформлення документів і подання оголошень, спосіб вирішення спірних питань, представництво товариства назовні, умови розпуску тощо.

Цікаво, що на відповідь на клопотання про організацію товариства очікували від крайового управління протягом чотирьох тижнів. У випадку ненадходження офіційного результату, негативного чи позитивного, товариство автоматично розпочинало свою діяльність. Представники крайової влади могли закрити товариство, якщо його члени у своїй діяльності переступали рамки, визначені статутом.

Якщо управління відмовляло у відкритті товариства, то у відповіді чітко визначались причини такого рішення. Наприклад, якщо його мета чи організація визнавалися протизаконними або антидержавними. В такому випадку протягом 60 днів організатори мали право апелювати до Міністерства внутрішніх справ щодо зміни рішення на користь засновників.

За законом „Про товариське право” крайові владні органи здійснювали постійний контроль за діяльністю товариств. За формою, контроль здійснювався як заочно – на основі аналізу письмових звітів правлінь, що надходили регулярно, так і особистою присутністю представників влади на всіх заходах.

Отже, відповідний закон від 15 листопада 1867 р. надавав широкі можливості для виникнення і діяльності різного роду товариств. Але молоді дозволялося брати участь у роботі громадських об'єднань або самостійно організовувати товариства лише неполітичного характеру.

Органи центральної влади Австро-Угорської імперії ІІ половини ХІХ століття постійно контролювали діяльність різноманітних молодіжних організації, намагалися обмежити їх активність. Так, зокрема, за розпорядженням Міністерства віросповідань і освіти (5 липня 1870 р.) крайові управління повинні були розробити заходи й прийняли міри щодо боротьби з проявами революційних настроїв серед молоді, яка навчається [1, к. 1-2].

А за наказом від 16 квітня 1886 р. студентам вищих навчальних закладів було заборонено брати участь у демонстраціях [2, арк. 1 - 6].

А учням середніх шкіл взагалі було заборонено брати участь у діяльності будь-яких товариств, це чітко вимагав наказ Міністерства віросповідань і освіти від 25 жовтня 1873 р. [3, арк. 1-3]. Саме тому всі об'єднання шкільної молоді аж до початку Першої світової війни діяли нелегально.

Таким чином, активність молоді у досліджуваний період згідно з діючим конодавством чітко обмежувалася певними рамками.

Про здорове тіло дітей та молоді задля здорового духу в буковинському краї турбувалися ще з початку XIX століття. Спортивно-гімнастичні об'єднання Буковини здебільшого мали інтернаціональний характер на зразок „Загального гімнастичного товариства”. На початку XX ст. паралельно з інтернаціональними виникають і гімнастично-спортивні товариства, що стояли на національних засадах, і тому займалися не лише фізичним гартуванням, а й мали на меті національно-патріотичне виховання, охоплюючи міську та сільську молодь. В українців такі товариства називалися „Січ”, у поляків – „Сокіл”, у румунів –„Стрілець”.

1. ДАЧО. – Ф.№. – Крайове управління Буковини. – Спр. 3329. – Наказ Міністерства віросповідань і освіти про боротьбу з проявами Еволюційних настроїв серед учнівської молоді. 8 липня 1870 – 1870. – арк. 1-2.

2. ДАЧО. – Ф.№3. – Крайове управління Буковини. – Спр. 4916. Наказ Міністерства віросповідань і освіти, переписка з ректором Чернівецького університету про заборону студентам брати участь в демонстраціях. – 1886. – арк. 1-6.

3. ДАЧО. – Ф.№. – Крайове управління Буковини. – Спр.4973. – Наказ Міністерства віросповідань і освіти про заборону учням середніх шкіл брати участь в роботі товариств. – березень 1886 рр. – арк. 1-3.

4. Gesets vom 15. November 1867 über das Vereinsrecht // Reichs-Gesetz-Blatt für das Kaizertum Oesterreich. – Jahrgang 1867. – LVIII. Stück. Ausgegeben und versendet am 24. November 1867. – Wien, 1867. – S. 377-381.

5. Staatswörterbuch. Handbuch des gesamten österreichischen öffentlichen Rechtes. – Wien, 1909. – Bd. 4. – 2. Aufl. – S. 712.