Филологические науки/3. Теоретические и методологические проблемы исследования языка

К.ф.н. Баланюк С.С.

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, Україна

До питання про зміст і структуру концепту

Розроблені в 80-х роках у працях Дж. Лакоффа та М. Джонсона засади розвитку концептуального напрямку вивчення лексики сьогодні надають когнітивному розділу лінгвістики все більш перспективного напрямку. Вони мають достойне продовження в дослідженнях відомих російських та українських науковців Н. Арутюнової, Ю. Апресяна, Н. Рябцевої, О. Кубрякової, В. Дем’янкова, А. Вежбицької, Ю. Степанова, В. Іващенко, М. Полюжина, А. Приходька та ін.

Нові положення концептуального підходу глибше розкривають характеристики концепту. Узагальнюючи аналіз історичного дослідження та сучасного осмислення у філософії і психолінгвістиці, українська дослідниця В. Л. Іващенко наголошує, що концепти є поняттями, що формуються на певному етапі психологічного розвитку людини. Вони «є виявом її аналітико-синтезуючої мовно-мисленнєвої діяльності, де враховується класифікаційна здатність мозку до узагальнення та абстрагування від наочно-чуттєвого пізнання дійсності, а також систематизації знань про світ» [1: 19]. Розглядаючи позицію, за якою поняття тісно пов’язано з концептом, необхідно враховувати той факт, що концепт об’ємніший за своїм значенням, ніж поняття, і характеризується гіперо-гіпонімічними відношеннями. Нині стає очевидним, що оперування лише поняттями як логічними категоріями для виділення концепту є недостатнім, тому сучасні лінгвісти одностайні в тому, що концепт – це складна структура, яка, маючи поняттєве начало, комбінується багатьма іншими структурними компонентами.

Уже переконливо доведено, що поряд з найважливішим поняттєвим чинником має бути й те, що робить концепт фактом культури: етимологія, історія, сучасні асоціації оцінки, конотації тощо [2: 61]. Розвиваючи цю думку, з’являється погляд на концепт за узагальненням того, як саме сукупні соціо-культурні характеристики поєднуються з суто психологічними, індивідуальними властивостями кожного мовця, коли він виокремлює елементарні смисли. Ці смисли продукуються в колективній уяві представників тієї чи іншої етнокультури в результаті відображення зовнішнього (об’єктивного) та внутрішнього (суб’єктивного...) світів у тому чи іншому культурно-історичному просторі [1: 61]. Такий підхід до вивчення структури і змісту концепту є більш глобальним і водночас уточнюючим, який розкриває його індивідуальну природу.

У мовно-психологічному аспекті для характеристики концепту велику роль відіграє дослідження таких факторів, як уявлення, символи, образи, які можуть бути виражені вербально й у вигляді асоціації [3: 96-100]. Важливо врахувати й те, що «концепт існує в ментальній сфері людини (її свідомості) як сукупність знань та інформації про актуальний та ймовірний стан справ у реальному світі в контексті емоцій, переживань, асоціацій ...” [4: 6].

Аналізуючи елементарні компоненти змістовної структури концепту, зокрема, акцентується увага дослідників на емотивній складовій поряд із когнітивним, конотативним, ідіо-, соціо-, етнокомпонентами та іншими. Наголошується на тісному зв’язку процесу пізнання дійсності з емоціями й оцінкою, і основним у змісті структури концепту визнають етимон „смисл –оцінність”, що виявляється тільки через посередництво мовної особистості як носія певної культури. Враховуючи цей важливий момент, у цілому, концепт, за В. Л. Іващенко, визначається у „нерозривній єдності трьох компонентів ціннісно-смислової організації змісту концептуальної структури (когнітивного, емотивного та конативного/поведінкового)” [1: 94]. Такий підхід дає можливість описати кожен концепт детально за системним принципом.

Для порівняння, інші вітчизняні науковці також підтримують ідею трикомпонентного складу змісту концептів. Зокрема, А. М. Приходько виокремлює найтиповіший складник – понятійний субстрат концепту, який «відображає його інформаційну сутність у вигляді певного набору дефініційних ознак, які... пов’язують його з ядровою та ближньо периферійною зонами лексичного значення слова» [5: 57]. Далі за значенням ідуть перцептивні образи, асоціації, що викликаються у свідомості мовця у зв’язку з тим чи іншим денотатом, тобто другий компонент співвідноситься з основою наочно-чуттєвого уявлення речей. Третій же компонент у А. М. Приходька – „ціннісний (валоративний)”. Отже, можна припустити, що при однаковому визначенні основних двох змістових планів концепту, третій тлумачиться, на перший погляд, у дещо різних ракурсах. Проте, безумовним є той факт, що оцінка є категорією і перцептивною, і дискриптивною, і конатативною. Тому логічним є те, що науковці сьогодні сприймають оцінно-поведінковий компонент змісту концепту як взаємодоповнюючий. До того ж вони одностайні в значенні оцінки для концепту у взаємодії з проявом емоційності.

Питання, як мовними засобами репрезентуються різні види концептів, вимагає вирішення також проблеми таксономії (типології та класифікації) концептів. Фактори вибору, обґрунтованість параметрів розмежувань та узагальнення цих теоретичних засад привертає увагу багатьох лінгвістів, проте найбільша трудність полягає в тому, що на даний час не існує ще єдиного розуміння самого термінопоняття „концепту”. Всі вище зазначені параметри досить ємнісні, що зумовлено властивістю концепту водночас функціонувати в багатьох галузях знань і на межі кількох наукових площин. У глобальному значенні типологія концепту тісно пов’язана зі зміною топології нашого життя, і це диктує свої зміни в підходах його вивчення.

Нині розроблені різні підходи до структурування концепту за екстралінгвістичними факторами, а саме через такі, як етнокультурна специфічність, історична, економічна, соціальна особливість тощо. На наш погляд, зміст концептів варто вивчати і як логіко-філософський, лінгво-психологічний, загальномовний, так і специфічний, індивідуально-мовний феномен. Аналіз концептів такого роду сьогодні вже проводиться в працях деяких молодих науковців.

Нові розробки у когнітивній лінгвістиці свідчить про те, що все більше увага приділяється сьогодні системному підходу до вивчення концептів, враховуючи нові досягнення як у лінгвістиці, так і в суміжних науках. У перспективі з’являється надія на появу ґрунтовно розробленого вчення про зміст, структуру, особливості функціонування і розвиток концепту як феномена у лінгвістиці і мові в цілому.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Іващенко В. Л. Концептуальна репрезентація фрагментів знання в науково-мистецькій картині світу / Іващенко В. Л. – К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2006. – 328с.

2. Маслова В. А. Языковая картина мира и культура. Когнитивная лингвистика конца 20 века / Маслова В. А. Минск: МГЛУ, 1997. – С. 59-64 (Материалы Междунар. науч. конф. 7-9 октября 1997 г. – Ч. 1.).

3. Рогожникова Т. М. Ассоциативная структура значения в процессе понимания текста / Рогожникова Т. М. – Калинин: Калининградский университет, 1990. – С. 96-100. (Психолингвистические проблемы семантики).

4. Полюжин М. М. Концептуальна система як базове поняття когнітивної семантики й теорії мовної особистості // Проблеми романсько-германської філології. – Ужгород: Ліра, 2005. – с. 5-19.

5. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики / Приходько А. М. – Запоріжжя: Прем'єр, 2008. – 332 с.