Филологические науки / 7. Язык, речь, речевая коммуникация

Євдокімова-Лисогор Леся Анатоліївна

Харківський національний економічний університет ім. С Кузнеця, Україна

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ ДО ПРОЦЕСУ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Діяльність в галузі бізнесу і світової торгівлі не буде ефективною, якщо спеціаліст з економічними знанням не оволодіє знаннями іноземної мови. У зв’язку з цим для майбутніх фахівців з економіки виникає питання про необхідність організації міжмовної і міжкультурної комунікації, а також питання про зміст, форму і технологію організації навчального процесу з метою підготовки фахівців за професійним спрямуванням.

Стрімкий розвиток ринкових відносин призвів до тісних і глибоких контактів вітчизняних ділових людей з іноземними партнерами. Отже, потрібні фахівці з міжмовної і міжкультурної комунікації, які б володіли професійно-орієнтованими мовними знаннями і вміннями, а також могли б ефективно працювати з діловими партнерами при укладанні контрактів, організації виставок, ярмарків, налагоджені культурних зв’язків.

Надзвичайно великою є роль вивчення іноземних мов у сучасному світі. Різноманітні методи вивчення мови зумовили появу нових технологій і концепцій навчання. Один із основних – навчання на основі теоретичних положень міжкультурної комунікації. Наголос на культурі у викладанні мови знайшов в сучасній лінгводидактиці нове звучання. Володіючи мовою, люди не завжди можуть зрозуміти одне одного, і причиною цього нерідко є розбіжність культур. Цілком зрозуміло, що носії такої ж самої мови можуть виступати представниками різних культур. Вони також можуть не до кінця розуміти один одного. Комунікація в середині однієї й тієї ж культури також нерідко виявляє розбіжність концептів. Ще складнішою є справа з міжкультурною комунікацією.

Основне поняття міжкультурної комунікації – це спілкування мовних особистостей, що належать різним лінгвокультурним співтовариствам. Коли ж мова йде про міжкультурну комунікацію представників таких країн, як Україна і Китай, Україна і Великобританія, Україна і Японія та інші, то ситуація ускладнюється відразу в кілька разів. Основними труднощами можна назвати: зовсім різні лінгво-культури і соціо-культури (студент повинен не тільки ознайомиться з однією із самих складних мов у світі, але і з традиціями й укладом соціального життя іншого народу).

Сучасні тенденції в суспільно-політичних і економічних умовах нашої країни полягають у посиленні вимог до професійної підготовки майбутніх фахівців, у тому числі в розвитку комунікативних здібностей людини, формуванні потреби постійного підвищення професійної кваліфікації й професійної мобільності, а також вихованні у людини культури, прихильності загальнолюдським цінностям. Постає питання про залучення людини до світової культури, про наближення її культурного рівня до європейського стандарту, про володіння декількома іноземними мовами що, у свою чергу, вимагає формування мовної особистості і її реальних комунікативно-пізнавальних і культурних знань, що складають основу системи навчання. Розширення міжнародних зв'язків привели до зростання ролі іноземної мови як у житті суспільства, так і в професійній діяльності сучасного фахівця. Іноземна мова сьогодні служить об'єктивним засобом не тільки внутрішнього, але й міжнаціонального, міждержавного, міжнародного спілкування.

Для сучасного фахівця володіння іноземною мовою стає однією з умов його професійної компетентності. Іноземна мова дозволяє йому продуктивно спілкуватися в іншомовному середовищі, дає можливість залучитися до новітньої професійної інформації і до інформаційного «всесвіту» в цілому. Таким чином, для фахівця іноземна мова сьогодні стає і засобом спілкування в іншомовному середовищі, і діючим фактором професійно-особистого розвитку, саморозвитку і професійно-творчої самореалізації, визначаючи ступінь його професійної мобільності й продуктивності.

Мета психологічної підготовки студентів до процесу міжкультурної комунікації – це подальше формування міжкультурної компетенції студентів, корекція стратегій і тактик мовної поведінки в іншомовному та іншокультурному для них просторі. Досягнення поставленої мети пов’язано з вирішенням таких завдань: набуття та удосконалення навичок і вмінь усного та письмового спілкування, ознайомлення з поведінковими ритуалами, прийнятими в культурному середовищі мови, яка вивчається, запобігання міжкультурним невдачам, пов’язаним з незнанням культурних реалій іншої країни, руйнування існуючих стереотипів, які заважають успішному спілкуванню в іншомовному для студентів просторі.

Істотна роль у реалізації психологічної підготовки студентів до міжкультурної комунікації належить викладачеві іноземної мови, який сьогодні повинен вільно орієнтуватися в полікультурному світі, розуміти його цінності, втілювати їх у гідних зразках цивілізованого поводження в навчальному процесі, а також у процесі взаємодії з представниками професійного співтовариства як у нашій країні, так і на міжнародному рівні. Тим часом аналіз сучасної практики свідчить про те, що рівень іншомовної комунікативної компетентності студентів гуманітарних спеціальностей не відповідає сучасним вимогам: при досить високому рівні лінгвістичної компетентності рівень соціокультурної й інтерсоціальної компетентності залишається низьким, тому значна частина випускників зазнають труднощів в іншомовній комунікації міжкультурного й міжособистісного характеру. Вище вказане підкреслює важливість удосконалення мовної підготовки майбутніх фахівців з економіки для подальшого втілення здобутих ними мовних навичок у житті та на праці.

Одним з найважливіших етапів психологічної підготовки студентів до міжкультурної комунікації є їхня адаптація до даного процесу. Під адаптацією студента варто розуміти процес приведення основних параметрів його соціальної й особистої характеристик у стан динамічної рівноваги з новими умовами – оволодіння мовою й культурою країни, що вивчається. Говорячи про адаптацію, маємо на увазі не тільки функціонування, взаємозв'язок особистості із широким колом зовнішніх обставин, але й саморозвиток студента.

Успішна адаптація студента не тільки до вивчення нової мови, але й до міжкультурних комунікацій дозволяє студентам успішно здійснювати процес навчання й більш глибоко розуміти культуру і комунікації інших суспільств. Звідци видно, що поняття «міжкультурна комунікація» тісно пов'язане з такими поняттями як «культура» й «комунікація». Поняття «культура» охоплює всю сферу доцільної діяльності людей. Культура – це ядро, основа, «душа суспільства, матеріальні й духовні цінності» людини, спосіб життєдіяльності людей з відношеннями між собою, своєрідність життя націй і народів, рівень розвитку суспільства, інформація, що накопичується в ході історії суспільства, сукупності соціальних норм, законів, звичаїв, традицій, релігій, міфології, науки, мистецтва, політики, й так далі. Будь-яка людська діяльність здійснюється за допомогою тих або інших засобів.

Спілкуванню в міжкультурних ситуаціях, навіть у випадку якщо його учасники володіють загальним мовним кодом, завжди властиві конфлікти між знанням і незнанням, між чужим і своїм, між особистим і загальним, між готовністю зрозуміти й упередженням. Це особливо гостро відчувається студентами при вивченні таких, ще не властивих нам (європейцям), східних мов, як наприклад китайська мова, японська, культури даних країн й суспільства. Студенти стикаються з яскраво вираженою формою «чужого» для них, як у мові, так й у загальноприйнятих нормах і звичаях. Дуже важливо в такій ситуації психологічно підготувати студентів до позитивно-спрямованого сприйняття норм і цінностей іншої культури. Таким чином, основний вектор сучасних лінгводидактичних і методичних наукових пошуків повинен бути спрямований на вирішення цих конфліктів, тобто на теоретичне обґрунтування найбільш оптимальних шляхів розвитку здатності тих, хто навчається, реалізувати й розуміти іншомовні лексико-граматичні конструкції, які відповідають нормам комунікативної діяльності особистості іншій лінгвоетнокультурної спільноти і іншої національної мовної картини світу. Отже, мова йде про здатність людини до міжкультурної комунікації. Цей процес здійснюється в навчальних умовах у взаємозв'язку та розвитку його культурного досвіду, у складі якого можна вилучити відношення індивідуума до себе, а також до навколишнього світу.

Опановуючи кожну нову мову, людина розширює не тільки свій кругозір, але й границі свого світосприймання та світовідчуття. При цьому те, як людина сприймає світ, і те, як вона його бачить, завжди відбивається в поняттях, сформованих нею на основі вихідної мови людини й з врахуванням усього різноманіття властивого цій мові. Більше того, жодна ситуація, жодна подія не сприймається людиною неупереджено. Вони оцінюються ними, так само як й явище інших культур, завжди через призму прийнятих у рідному лінгвосоціумі культурних норм і цінностей, через призму засвоєної індивідуумом моделі світосприйняття.

І ще одне надзвичайно важливе зауваження, що стосується специфіки спілкування в умовах міжкультурної взаємодії. Міжкультурні відносини виникають у процесі спілкування, це означає, що, використовуючи свій лінгвокультурний досвід і свої національно-культурні традиції та звички, суб'єкт міжкультурної комунікації одночасно намагається врахувати не тільки інший мовний код, але й інші звичаї, інші норми соціального поводження.

Із вище викладеного можливо зробити цілий ряд висновків, що мають принципове значення для сучасного навчання іноземними мовами. Вимоги міжкультурного навчання ставлять перед необхідністю навчити студентів (на різному рівні володіння) уміння:

· вживати іноземну мову в автентичних ситуаціях міжкультурного спілкування (процес формування навичок й умінь).

· у процесі вивчення мови пояснити та засвоїти (на певному рівні) чужий спосіб поводження у житті (процеси пізнання).

· розширити індивідуальну картину світу за рахунок залучення до мовної картини світу носіїв досліджуваної мови (процеси розвитку).

Як бачимо, навички й уміння, пізнання й розвиток є ланками одного ланцюга – формування особистості. Таким чином, навчання іноземним мовам у контексті міжкультурної парадигми має великий індивідуально-розвиваючий потенціал. Але головний висновок з вище зазначеного зводиться до розуміння сучасної мети навчання іноземної мови як інтегративного цілого, що має «вихід» на особистість що навчається, на його готовності, здатності та його особисті якості, що дозволяють йому відчувати різні види мовно-логічної діяльності в умовах соціальної взаємодії із представниками інших лінгвоетносоціумів та їхньою культурою, іншого мовного зразку світу.

Литература:

1. Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды / Б. Г. Ананьев : [в 2-х т.] – М., – 1980. – Т. 1. – 357 с.

2. Выготский Л. С. Мышление и речь / Л. С. Выготский. – [5 изд., испр.]. – М. : Лаби-ринт, 1999. – 351 с.

3. Леонтьев А. А. Психология общения / А. А. Леонтьев. – [2-е изд., испр. и доп.] – М. : Смысл, 1997. – 365 с.