Філософія / 3. Історія філософії

Пігош М. А.

Львівська комерційна академія, Україна

ПАЇСІЙ ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ ТА СХІДНА ПАТРИСТИКА

Паїсій Величковський (1722-1794) – видатний український мислитель та церковний діяч ХVІІІ ст. Важливу роль у формуванні його світогляду мала східна патристика – творча спадщина східних отців церкви. А. Ф. Замалеєв зазначає: “Світогляд Паїсія Величковського склався завдяки глибокому вивченню ним творів східних отців церкви” [1, с. 282].

Про Паїсія Величковського Серафим Роуз пише, що “життя преп. Паїсія особливо важливе нам тому, що майже в наш час знайшлася людина, яка жила по давнім святоотцівським заповідям … Це життя Святого теперішнього часу. Духовність тої пори мало відрізняється від сьогоднішньої: спокуси, які випали йому, багато в чому знайомі і нам; питання, які турбують нас, задавав і він, більш того, він відповів на них” [2, с. 361].

Велика заслуга Паїсія Величковського в тому, що він переклав багато творів представників східної патристики з грецької мови та “сприяв відновленню давньої традиції слов’янських перекладів патристики взагалі” [3, с. 76]. Завдяки цим перекладам він і його учні засвоювали філософські надбання отців церкви.

Серед перекладів Паїсія Величковського твори: Антонія Великого, Іоана Дамаскина, Василія Великого, Іоана Златоуста, Максима Сповідника, Григорія Синаїта, Григорія Палами, Ісаака Сирина, Псевдо-Діонісія Ареопагіта, Симеона Нового Богослова, Феодора Студита та інших. Професор А. І. Яцимирський, який вивчав рукописну спадщину Паїсія Величковського в Нямецькому монастирі, склав список перекладів патристичної літератури, виконаних Величковським і його учнями. Він нарахував 276 екземплярів книг різних авторів, які вони переклали. Сам Паїсій Величковський, за його словами, переклав і переписав 44 книги [4].

У своїх працях, здебільшого це були листи про духовний, внутрішній світ людини, Паїсій Величковський розвивав аскетичні ідеї в дусі отців церкви та переосмислює їх. Всі його праці спрямовані до однієї мети – привести людину до правильного розуміння праць великих аскетів Сходу – отців християнського чернецтва і аскетизму [5, с. 61]. Але при цьому, Паїсій Величковський не бажав внести у вчення отців церкви чогось від себе. З цього приводу пише, що “неподобаетъ по своему разуму и разсужденію наставляти и учити ихъ, но по истинному и правому разуму Божественнаго писанія, якоже Божественніи Отцы учителіе Вселенстіи, такожде учитиліе и наставницы монашескаго житія, просвѣтившеся отъ благодати Пресвятаго Духа, учатъ …” [6, с. 197].

Усі його настанови, усі турботи були спрямовані на те, щоб усі з повною єдністю, усім серцем і всією душею дотримувалися заповідей Божих й не проводили безплідно й у недбальстві час, даний Богом для чинення добрих та корисних справ. Він переконував ретельно займатися читанням патристичних книг і строго зберігати заповіді Христові. Для людини важливим, вважав Паїсій Величковський, є “множество книгъ отеческихъ читати, отъ ихже чтенія пріяла еси душевную пользу” [6, с. 240].

Людина на думку Паїсія Величковського зобов’язана у своєму житті зробити багато добрих справ та допомагати у потребі ближнім, щоб залишити добру згадку про себе на землі. Він образно й алегорично зазначає: “Кратокъ путь сей которымъ идемъ съ тѣломъ; дымъ, паръ, персть, пепелъ, прахъ, смрадъ жизнь эта; какъ дымъ на воздухѣ расходится, какъ травной цвѣтъ скоро отпадаетъ и увядаетъ, какъ конь скоро пробѣгаетъ, какъ вода быстро протекаетъ, и какъ туманъ поднимается съ поверхности земли, и какъ роса утренняя исчезаетъ, или какъ птица пролетаетъ, – такъ минуетъ жизнь вѣка сего; или какъ вѣтеръ проходитъ, такъ мимо ходитъ и проходитъ время и кончаются дни жизни нашей” [7, с. 7]. Паїсій Величковський звертався до цих ідей отців церкви, які використовували багато мислителів і богословів. А. М. Окара пише, “що даний текст у різноманітних варіаціях з характерними неоплатонічними ідеями присутні в багатьох святоотецьких творах. Прототекстом скоріш за все можна вважати “Умовляння до покаяння і содеїванню спасіння” св. Єфрема Сірина” [8, с. 223-224].

Паїсій Величковський, як і отці церкви вважав, що доброчинність є дорогоцінним даром, сутністю і основою всього духовного життя, незрівнянним свідченням образу Божого в людині.

Література:

1. Замалеев А. Ф. Лепты: Исследования по русской философии. – СПб.: Изд-во СПбГУ, 1996. – 320 с.

2. Иеромонах Дамаскин (Христенсен). Не от мира сего. Жизнь и учение иеромонаха Серафима (Роуза) Платинского. – М.: Русский Паломник, 1995. – 1014 с.

3. Величковський Паїсій // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – С. 76.

4. Яцимирскій А. И. Славянскія и русскія рукописи румынскихъ библіотекъ. – СПб., 1905. – 965 с.

5. Иеромонах Леонид (Поляков). Литературное наследие Паисия Величковского // Журнал Московской Патриархии. – 1957. – № 4. – C. 57-61.

6. Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. Изд. 3-е. – М., 1892. – 278 с.

7. Крины Сельные или Цвѣты Прекрасные, собранные вкратцѣ отъ Божественнаго Писанія. О заповѣдяхъ Божіихъ и о святыхъ добродѣтеляхъ Архимандрита Паисія Величковскаго. Изданіе Русскаго Свято-Ильинскаго скита на Афонѣ. – Б. р. – 77 с.

8. Окара А. М. Паісій Величковський та Григорій Сковорода в культурному оточенні ХVІІІ століття // Науковий Вісник Українського Історичного Клубу. – М., 2001. – Т. 5. – С. 218-225.