Право / 10. Господарське право

Троневська П.Ю., Амбражей О.А.

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Україна

Законодавство України про недобросовісну конкуренцію: становлення та розвиток

Конкуренція – це органічний елемент функціонування ринку. Змагальність у середовищі суб'єктів господарювання за споживчий попит на ринку може здійснюватися як добросовісно, так і такими методами суперництва, що завдають шкоди споживачам, конкурентам і суспільству загалом [1]. У даному випадку йдеться про недобросовісну конкуренцію.

Питання законодавчого регулювання виявлення та запобігання недобросовісній конкуренції є актуальним як у практичному, так і у теоретичному значенні, оскільки є важливим в умовах становлення ринкової економіки Україні.

В Україні важливим джерелом формування системи законодавства про захист від недобросовісної конкуренції є норми Паризької конвенції про охорону промислової власності (20.03.1883р.). У 1900 р. до неї були внесені положення про недобросовісну конкуренцію, яка тепер розглядається як складова процесу охорони промислової власності. До Конвекції була включена стаття 10 bis, яка проголошувала, що громадяни країн-учасниць користуються у всіх країнах Паризького Союзу захистом від недобросовісної конкуренції. Країни-члени зобов’язані забезпечити захист, хоча й необов’язково, через спеціальне законодавство. Стаття 10 bis визначає недобросовісною конкуренцією будь-який акт у конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торгівельних справах. Зокрема, підлягають забороні: дії, здатні будь-яким способом викликати змішування щодо підприємництва, продуктів або промислової чи торговельної діяльності конкурента; неправдиві твердження під час здійснення комерційної діяльності, здатні дискредитувати підприємство, продукти або промислову чи торгівельну діяльність конкурента; твердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування або кількості товарів.

Паризька конвенція була ратифікована СРСР у 1968 р., а відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» (12.09.1991р.), країна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України. Крім того, можна зазначити, що 26.08.1992 р. була підписана заява Уряду України про дію в Україні міжнародних угод з питань охорони промислової власності.

Враховуючи вимоги Паризької Конвенції, Україна була зобов’язана забезпечити на своїй території ефективний захист від недобросовісної конкуренції. В українському законодавстві термін «недобросовісна конкуренція» уперше з'явився у раніше чинному Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», який також не надав загального визначення цієї дефініції, а лише перелічив можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції [2]. Тобто з перших кроків розбудови національної економіки здійснювались реальні заходи для виконання міжнародних зобов’язань, але через відсутність чіткого визначення поняття «недобросовісна конкуренція» було складно забезпечити надійний захист.

Із розвитком економіки країни, зокрема ринкових відносин, посилювалися прояви конкуренції, в тому числі недобросовісної, що в першу чергу появлялось у використанні недобросовісної реклами. Це сприяло прийняттю Указу Президента України «Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та її припинення» [3]. Повноваження за контролем над рекламою були покладені на Антимонопольний комітет України. Застосування Указу припинило рекламу фінансових пірамід, що дозволило зменшити масштаби шахрайських дій трастових компаній.

У 1996 році був прийнятий Закон України «Про рекламу» [4]. Відповідно до нього повноваження контролю були розділені між кількома органами. Основне навантаження покладалось на Державний комітет України у справах захисту споживачів [4]. Він повинен був уживати заходів щодо розповсюджувачів реклами, якщо вони порушують вимоги названого закону в сфері захисту прав споживачів. У нинішній редакції закону ці функції покладені на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів. Повноваження Антимонопольного комітету України визначені сферою дії конкурентного законодавства. До його компетенції відносяться лише ті порушення законодавства про рекламу, які є недобросовісною конкуренцією – порівняльна реклама, дискредитація господарюючого суб’єкта в рекламі, неправомірне використання чужих позначень у рекламі тощо.

Вимогу щодо неправомірності порушення правил конкуренції у 1996 р. було внесено і до нової Конституції України. Принципово важливим є закріплення в ст. 42 принципу державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та недопущення недобросовісної конкуренції. Відтак, держава взяла на себе функцію захисту від недобросовісної конкуренції, а відповідні дії стали вважатись антиконституційними. Аналогічні вимоги були внесені й до низки Кодексів.

Досвід реалізації вимог зазначених документів та вивчення світової практики стали підґрунтям розробки Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» [5], який чітко визначив поняття «недобросовісна конкуренція» та зазначив прояви недобросовісних дій, створивши сприятливі умови захисту інтересів учасників ринку.

Закон розрізняє три блоки характерних порушень правил добросовісної конкуренції: 1) неправомірне використання ділової репутації підприємця; 2) створення перешкод і досягнення неправомірних переваг у конкуренції; 3) неправомірне збирання та розголошення комерційної таємниці. Кожен блок містить перелік дій, які мають спільні ознаки порушень певного типу. Але цей перелік може бути продовжений. Закон не надає вичерпного переліку дій, які характеризують недобросовісну конкуренцію. Тому вважається, що будь-яка поведінка, яка суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, може бути кваліфікована як недобросовісна конкуренція.

Отже, Україна намагається виконувати норми Паризької конвенції, бо регулювання недобросовісної конкуренції є і в Конституції, і в законах, і в більшості кодексів, але істотною перешкодою для розслідування порушень у цій сфері є недостатньо точне визначення поняття «недобросовісна конкуренція». Тому для покращення українського законодавства у сфері недобросовісної конкуренції доцільним є законодавче закріплення розширення переліку ознак її прояву. Звужене трактування цього поняття призводить до того, що значна кількість недобросовісних дій, які на практиці зустрічаються досить часто, не може бути припинена на базі цього закону, бо єдиний доказ неправомірності цих дій є невідповідність правилам, торговим та іншим звичаям у підприємницькій діяльності.

Література:

1. Литвинюк О.В. Захист від проявів недобросовісної конкуренції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://intkonf.org/litvinyuk-ov-zahist-vid-proyaviv-nedobrosovisnoyi-konkurentsiyi/.

2. Задихайло Д.В. Господарське право. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/1405100348660/pravo/ponyattya_ formi_proyavu_ nedobrosovisnoyi_konkurentsiyi/.

3. Про заходи щодо запобігання недобросовісній рекламі та її припинення: Указ Президента України від 5 грудня 1994 року №723/94 //Збірник указів Президента України. – жовтень-грудень, 1994. – Випуск 4. – С. 204.

4. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996р., №270/hj96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996р. - №36. – С.485.

5. Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996р., №236/96 // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. - №36. – С. 485.