Чернова Ю.С.

Запорізький національний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Шеховцова Л.І.

КОНКУРЕНЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ: УСТАЛЕНІ ПРАВИЛА УСУНЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Курс на створення правової держави, взятий нашою країною, вимагає проведення фундаментальної роботи як із забезпечення внутрішньої єдності и узгодженості правових норм, так і узгодженого їх втілення в життя. І якщо перша проблема була вирішена ще в 2001 році з прийняттям нового Кримінального кодексу, то з другою правоохоронні та, зокрема, судові органи зустрічаються повсякденно.

Мова йде про наявність явища конкуренції кримінально-правових норм, що суттєво ускладнює кваліфікацію злочинних діянь, а значить, і ставить перепону перед досягненням рівня правосуддя, притаманного для правової держави. Дослідженням питань конкуренції в кримінальному праві займалися такі науковці, як:

- М.Є. Коржанський, який визначив конкуренцію як ситуацію, що виникає лише тоді, коли було вчинено один злочин, алей такий злочин має ознаки, передбачені кількома нормами [2, с. 37];

- О.В. Марін, за яким конкуренція – ситуація, коли при оцінці одного явища на застосування претендують кілька функціонально пов’язаних кримінально-правових норм, та інші науковці [3, с. 456].

Результатом їх роботи стало вироблення певних теоретичних засад і загальноприйнятих правил усунення конкуренції.

На перший погляд, наявність достатньо міцної доктринальної теоретичної бази повністю усуває проблеми з кваліфікацією. Та, на нашу думку, це зовсім не так. Так, за виробленим правилом при конкуренції загальної та спеціальної норм при кваліфікації діяння береться до уваги саме остання. Це обумовлено тим, що вона має більш вузьку спеціалізацію, тобто несе в собі певні пом’якшуючі чи кваліфікуючі обставини. Правило досить просте, але при цьому в практиці правозастосування [4] зовсім не рідкі такі випадки, коли трапляються помилки у кваліфікації, обумовлені, здебільшого, складністю визначення співвідношення загальної та спеціальної конкретних кримінально-правових норм, що підлягають застосуванню у конкретній ситуації [4]. Наприклад, трапляються помилки у кваліфікації тих діянь, які підпадають під приписи ст. 115 і 116 КК.

Ще один досить розповсюджений випадок конкуренції – конкуренція частини і цілого. При цьому вчинений злочин підпадає під дію двох або більше кримінально-правових норм, одна з яких - норма-ціле охоплює вчинене в цілому та разом, а інша (інші) - норми-частини визнають самостійними злочинами лише частини вчиненого суспільно небезпечного посягання. Правило подолання цього виду конкуренції ґрунтується на підпорядкуванні конкуруючих норм за змістом і полягає в тому, що при кваліфікації повинна застосовуватись норма про ціле, яка охоплює вчинене посягання в цілому. Тут проблема часто виникає у випадках, коли норма про частину нібито виходить з підпорядкування, тобто коли спосіб вчиненого суспільно-небезпечного діяння становить самостійний злочин, котрий є ще більш небезпечним, аніж «основний», передбачений нормою-цілим [4]. Наприклад, в чинному КК має місце конкуренція норм про простий і складений склади злочинів - ч. 1 ст. 121 та ч. 4 ст. 187 КК України.

Ще більш неоднозначною є ситуація конкуренції кількох спеціальних норм, що не знаходяться в підпорядкуванні ні за ознакою об’єму, ні за змістом, але в той же час відрізняються рядом спільних ознак, що можуть одночасно міститися у вчиненому діянні. За М.Є. Коржанським, в таких випадках кваліфікація відбувається за двома принципами:

- при конкуренції привілейованого та особливо привілейованого (пом’якшуючого) складу злочину вибирається норма з останнім;

- при конкуренції привілейованого і кваліфікованого – норма про привілейований;

- але в той же час при конкуренції кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів – про особливо кваліфікований [2, с. 50].

Як бачимо, такі правила, що, до того ж, зовсім не є новими для вітчизняної науки кримінального права, досить чітко регламентують правила кваліфікації при конкуренції. Проте тут постає проблема відсутності єдиної думки серед різних авторів, які вже вказувалися на початку статті, жодна з яких як доктринальне джерело не може визнаватися головною. Це, на нашу думку, створює широке поле для різноманітних махінацій, котрим нема місця в правовій системі правової держави. Що ж стосовно роз’яснень Пленуму ВСУ з таких питань, то вони є досить фрагментарними, а законодавча регламентація правил усунення конкуренції і зовсім відсутня.

Таким чином, на нашу думку, вибір однієї з двох конкуруючих норм не може мати ситуативний характер, він повинен бути стабільним і ґрунтуватись на єдиних принципових положеннях. Вироблення таких положень, в свою чергу, можливе лише на вищому – законодавчому рівні. Зробити це на рівні внесення змін до КК не уявляється можливим, тому, як ми вважаємо, оптимальним шляхом вирішення проблеми стане прийняття єдиної Постанови Пленуму ВСУ.

Література:

1. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.

2. Коржанський М. Кваліфікація злочинів проти власності. — К., 1995. — 60 с.

3. Марін О.В. Причини виникнення та існування конкуренції кримінально-правових норм.// Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2001. - вип.36. - С.454-460.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи». – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/.