Право/ 9. Гражданское право.

Магістрант 2 курсу Мазур В.В.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Поняття та загальні положення про механізм правового регулювання цивільних відносин

Правове регулювання будь-яких, у тому числі й цивільних відносин здійснюється за допомогою специфічних юридичних засобів, що дозволяє відмежувати його від суміжних правових явищ, зокрема від правового впливу, який може здійснюватися за рахунок не правових засобів (інформаційних, виховних і т.д.). Такі специфічні юридичні засоби у своїй сукупності утворюють механізм правового регулювання. При цьому, коли йде мова про правове регулювання цивільних відносин, то очевидно, що відповідна сукупність специфічних юридичних засобів, що утворюють механізм правового регулювання, має свої суто цивілістичні особливості, так само як і при правовому регулюванні будь-яких інших галузевих відносин (наприклад: адміністративно-правових і т.д.). Категорія «механізм правового регулювання» по суті відіграє обслуговуючу роль по відношенню до категорії «правове регулювання», приводить останнє «до руху». Як відомо, першоосновою права (в даному випадку йде мова про позитивне право) є його норма, яка закріплює те або інше правило поведінки або, як ще іноді називають, «модель» поведінки. Такі правила поведінки носять загальний характер і розраховані на величезне коло різноманітних суспільних відносин. Саме існування норм права не робить певні суспільні відносини (зокрема й цивільні відносини) врегульованими, тобто не забезпечує досягнення мети правового регулювання. Більше того, загальний характер норм права потребує їх конкретизації щодо тієї чи іншої ситуації, яка склалась у реальному житті. Інакше кажучи, виникає необхідність перетворення правил поведінки, що зафіксовані у відповідних правових нормах, в реальне життя. Засобом же такого перетворення (трансформації) й виступає механізм правового регулювання суспільних відносин (в нашому випадку слід вести мову про цивільні відносини), який, будучи в тісному взаємозв’язку з категорією правового регулювання, займає відносно самостійне місце в правовій матерії. Незважаючи на те, що механізм правового регулювання відіграє концептуальне значення для права в цілому і неодноразово був предметом розгляду різноманітних (як вітчизняних, так і зарубіжних вчених), ряд пов’язаних із ним питань залишаються невирішеними. Це пояснюється як недостатньою розробленістю відповідної проблематики, так і змінами, що відбуваються в сучасних умовах розвитку суспільства, які безумовно зачіпають й правову сферу.

Категорія «механізм правового регулювання» була розроблена та введена в юридичну науку ще в радянський період. Так, вважається, що у витоків появи даного поняття стояв М.Г. Александров, який використовував термін «механізм впливу права на суспільні відносини» [1]. Разом з тим, безпосередньо термін «механізм правового регулювання» був обґрунтований та детально досліджений С.С. Алексєєвим, який сформулював його визначення, охарактеризував складові елементи, з яких складається відповідний механізм та з’ясував його значення для права в цілому. В подальшому зазначені положення були розвинені вченими-правниками, доповнені новими поглядами щодо даної проблематики. Однак, протягом тривалого часу наукових пошуків не вдалося виробити єдиного усталеного в юридичній науці розуміння сутності механізму правового регулювання суспільних відносин. Наявність різноманітних поглядів науковців щодо даного питання зумовлює необхідність їх детального розгляду, що, в свою чергу, дасть можливість більш повно опанувати відповідну проблематику та наблизитися до формулювання власного бачення механізму правового регулювання цивільних відносин.

Перш за все, доцільно розглянути позицію С.С. Алексєєва щодо розуміння механізму правового регулювання. Зокрема, вчений визначав механізм правового регулювання як взяту в єдності всю сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини [2]. Пізніше С.С. Алексєєв вніс корективи в дану дефініцію, основне значення яких проявляється в заміні слова «сукупність» словом «система» при збереженні основного смислового навантаження [3]. В цілому, слід відзначити, що таке редагування є цілком логічним, оскільки ті елементи, з яких складається механізм правового регулювання, у своїй єдності дійсно утворюють систему. Загальновідомо, що система складається з комплексу взаємопов’язаних між собою та розміщених у певній послідовності елементів і є єдиним цілим. Водночас, для сукупності не притаманні системні властивості, вона в цілому має вигляд множини певних елементів, для яких характерна наявність ряду загальних (спільних) ознак, що їх об’єднують. Якщо розкласти механізм правового регулювання на окремі елементи, то стає очевидним, що всі ці елементи тісно пов’язані між собою і перебувають у взаємодії, крім того, вони розташовані в чітко визначеному порядку і не являють собою простий набір. З урахуванням цього, необхідно погодитися з тими змінами, які вніс С.С. Алексєєв у визначення поняття механізму правового регулювання у ході подальшого дослідження даної термінологічної конструкції.

Іншої позиції в частині розуміння сутності механізму правового регулювання дотримується А.О. Абрамова, яка, критикуючи судження про механізм як про взяту в єдності всю сукупність юридичних засобів, пропонує розглядати останній як нормативно-організований, послідовно здійснюваний комплексний процес, спрямований на результативне втілення правових норм у життя, за допомогою адекватних правових засобів. Вчена акцентує увагу на тому, що поняття механізму правового регулювання необхідно розглядати крізь призму його динаміки, а не статики [4]. На нашу думку, з відповідною позицією досить важко погодитися, оскільки при розгляді механізму правового регулювання суспільних відносин, у тому числі й цивільних відносин, як процесу, відбувається змішування правового регулювання (що власне й становить собою процес) з його механізмом. Таке змішування веде лише до термінологічної невизначеності. Механізм не може являти собою процес, це те, що обслуговує, забезпечує реалізацію цього процесу, не набуваючи його властивостей. Для більш точного усвідомлення недоцільності ототожнення поняття «процес» з поняттям «механізм», слід з’ясувати смислове наповнення останнього. Зокрема, під механізмом прийнято розуміти – пристрій, що передає або перетворює рух; внутрішню будову, систему чого-небудь; метод, спосіб [5]. Очевидно, що таке розуміння механізму унеможливлює його ототожнення з процесом. Звідси запропоноване А.О. Абрамовою розуміння сутності механізму правового регулювання є більш характерним для оцінки самого правового регулювання як тривалого процесу, що проходить ряд послідовних стадій. В цій частині слід повністю погодитися з думкою В.Г. Голишева, який зазначає, що механізм не означає, а лише передбачає функціонування його елементів. Вчений звертає увагу, що як тільки ми переходимо до питань функціонування цього механізму – ми переходимо до питань динаміки правового регулювання, тобто до самого процесу [6].

На думку В.М. Горшеньова, механізм правового регулювання становить органічну сукупність усіх юридичних форм і способів, за допомогою яких здійснюється переведення нормативності права в упорядкування суспільних відносин [7].

Досить широко до розуміння механізму правового регулювання суспільних відносин підходить С.О. Комаров, який визначає його як результативний, нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини спеціальної системи власне правових засобів (норм права, правовідносин, актів реалізації і застосування), так і інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, правових принципів, правотворчого процесу) [8]. Широта поглядів С.О. Комарова на сутність механізму правового регулювання виявляється у тому, що вчений вводить в його структуру не лише правові засоби, а й інші правові явища, такі як: правосвідомість, правова культура і т.д. З такою думкою певною мірою не можна погодитися, оскільки в даному випадку постає питання щодо співвідношення правового регулювання та правового впливу, які за своєю сутністю не являються тотожними правовими явищами. Правовий вплив – це ширша категорія, ніж правове регулювання. Правове регулювання є формою правового впливу та співвідноситься з останнім як частина і ціле. Одним із ключових моментів, за яким правове регулювання відрізняється від правового впливу є те, що воно здійснюється за допомогою специфічних (тобто притаманних лише йому) юридичних засобів. Правосвідомість та правова культура є правовими явищами, що стосуються саме правового впливу, вони не мають у собі регулятивного потенціалу. Враховуючи те, що механізм правового регулювання виконує обслуговуючу роль по відношенню до самого правового регулювання як процесу, то стає очевидним, що включення правосвідомості та правової культури в структуру механізму правового регулювання є недоцільним, оскільки в протилежному випадку відбувається змішування категорій «правовий вплив» та «правове регулювання». Безумовно, з урахуванням того, що правове регулювання тісно пов’язане з правовим впливом, являє собою одну з форм останнього, не можна однозначно стверджувати, що правові явища, які характеризують правовий вплив (зокрема, правосвідомість, правова культура і т.д.) не мають жодного зв’язку з правовим регулюванням та його механізмом. Такий зв’язок існує, але його сутність проявляється не в тому, що правосвідомість, правова культура та інші правові явища, що характеризують правовий вплив, включаються як складові елементи в структуру механізму правового регулювання, а в тому, що вони створюють середовище, в якому функціонує правове регулювання та його механізм. З урахуванням усього вищесказаного, інші правові явища, такі як правосвідомість, правова культура і т.д., повинні включатися не до структури механізму правового регулювання, а до структури механізму правового впливу. Крім того, не можна погодитися з С.О. Комаровим в частині визначення механізму правового регулювання як результативного, нормативно-організаційного впливу, оскільки такий підхід знову повертає нас до питання про сутність самого правового регулювання, співвідношення останнього з його механізмом та в кінцевому підсумку веде до термінологічної невизначеності.

Відсутність єдиного розуміння механізму правового регулювання в теорії права безумовно накладає свій відтінок на цивілістичну доктрину, де питання щодо механізму правового регулювання цивільних відносин є малодослідженим. Розглянемо декілька підходів вчених-цивілістів до визначення поняття механізму правового регулювання.

Так, О.М. Родіонова вважає, що механізм цивільно-правового регулювання являє собою єдність норм цивільного права і заснованих на них приватно-автономних положень, за допомогою яких забезпечується здійснення майнових та особистих немайнових інтересів суб’єктів суспільних відносин [9]. На наш погляд, запропоноване О.М. Родіоновою визначення поняття механізму цивільно-правового регулювання є абстрактно-суб’єктивним, оскільки не розкриває в повній мірі його сутності та галузевих особливостей. Крім того, аналіз даного визначення свідчить про відсутність у його змісті жодної згадки про регулятивний аспект, тобто прямої вказівки на цивільно-правове регулювання, по відношенню до якого механізм виконує обслуговуючу роль. Формулювання «здійснення майнових та особистих немайнових інтересів» відображає лише один із аспектів результату процесу правового регулювання і не дає цілісного уявлення про мету, на досягнення якого правове регулювання та його обслуговуючий механізм спрямовані. При цьому,слід підкреслити, що зазначена думка є суто особистою і в жодному разі не позбавляє відповідну наукову позицію права на життя.

По-іншому визначає механізм цивільно-правового регулювання В.Г. Голишев, зазначаючи, що під ним слід розуміти сукупність засобів, що використовуються в рамках даної галузі права, які забезпечують результативний правовий вплив на суспільні відносини [10]. В цілому з таким визначенням можна погодитися, але з деякими уточненнями. Зокрема, на наш погляд, слід вести мову не просто про «сукупність засобів», а саме про сукупність правових засобів, що підкреслює їх належність до правової сфери. Крім того, формулювання «суспільні відносини» є досить широким і не відображає галузевої специфіки цивільно-правового регулювання. Доцільніше вести мову про вплив на особисті немайнові та майнові відносини або ж цивільні відносини.

На думку С.О. Погрібного, механізм правового регулювання – це послідовний ланцюг зміни окремих правових явищ: норма права, що регулює цивільні відносини, – юридичний факт – права і обов’язки, що існують у цивільних правовідносинах, які виникли на його підставі – реалізація цих прав та виконання обов’язків, а за необхідності – також і захист порушеного права чи інтересу [11].

Таким чином, як бачимо, в юридичній літературі існує досить розгалужена система поглядів на сутність механізму правового регулювання суспільних відносин в цілому та цивільних відносин зокрема. Така ситуація багато в чому зумовлена неоднозначністю у розумінні самого правового регулювання та пов’язаних із ним теоретичних питань. Крім того, необхідно відзначити той факт, що не всі вчені позитивно ставляться до введення та використання в правовій сфері теоретичної конструкції механізму правового регулювання, пропонуючи взагалі відмовитися від неї. Зокрема, особливу увагу питанню неефективності та недоцільності використання категорії «механізм правового регулювання» приділила Л.О. Корчевна. Вчена, ґрунтуючись на положеннях філософії природного права, піддала жорсткій критиці причинно-механістичну методологію дослідження правових явищ, покладаючи в основу своїх роздумів гуманістичне вчення І. Канта та Г. Гегеля про державу та право. На її думку, поява категорії «механізм правового регулювання» в юридичній науці була зумовлена виведенням останньої на один рівень із природознавчою наукою і широким використанням в її межах природничих категорій та причинно-механістичного підходу до пояснення сутності основних явищ правової матерії. Л.О. Корчевна доходить до висновку, що онтологічна революція в науці й пов’язана з нею гуманітаризація теоретичних знань, включаючи й знання про державу і право, спростовують механістичний підхід у правопізнанні як спрощений, а отже, й недостатній. На її думку, інтелігібельний елемент у функціонуванні правової системи не підвладний каузальній детермінації і тому не пізнається за допомогою механістичних понять [12].

У цій частині принагідно відзначити, що не слід в категоричній формі заперечувати можливість використання в юридичній науці теоретичної конструкції «механізм правового регулювання». На нашу думку, саме дана категорія дає змогу якнайповніше зрозуміти якісну сторону процесу правового регулювання, незважаючи на її яскраво виражений технічний характер. Ведучи мову про механізм правового регулювання, в жодному разі не слід сприймати даний термін в прямому сенсі цього слова як певний пристрій, прилад, апарат. Введення технічного терміну «механізм» у правову сферу передбачає необхідність розгляду його як певної фікції, явища, що пристосоване, адаптоване до потреб юридичної науки. Дійсно, гуманізація та гуманітаризація знань про державу та право не дає можливості для простого перенесення термінів природничих наук в юридичну науку як гуманітарну сферу наукових знань. Однак, це не означає, що природничі науки не накладають свій відтінок на гуманітарні науки та відповідно навпаки. Категорія «механізм правового регулювання» є наслідком знаходження окремих точок дотику між вищезгаданими сферами наукового пізнання. В цій частині досить слушним є твердження С.О. Погрібного, який вказує, що в правознавстві досить широке коло термінів має природниче походження (наприклад: структура, система, регулювання) [13]. Крім того, неможливо просто взяти і відмовитися від правових понять та категорій, які були розроблені вченими-правниками і використовуються протягом тривалого часу, особливо тих, що мають фундаментальне значення, оскільки це буде порушенням принципу наступності в науці. З урахуванням цього, напевно необхідно не заперечувати можливість використання категорії «механізм правового регулювання» у правовій матерії, а навпаки спрямувати всі зусилля на його переосмислення відповідно до сучасних умов розвитку правової доктрини. Тому, на нашу думку, критика Л.О. Корчевної є передчасною, оскільки будь-яке явище можливо перетворити і пристосувати до існуючих потреб суспільства, особливо, якщо це явище має в собі певний потенціал. Як аргумент на користь не визнання критики категорії «механізм правового регулювання», слід навести також й думку, яку висловлює з цього приводу В.Л. Яроцький. Вчений зазначає, категорія «механізм правового регулювання» не може розглядатись як методологічно визначена і пов’язана лише з механістичним підходом, оскільки в літературі йдеться про те, що методологічні підходи до дослідження права, які ґрунтуються на виключно однобічному аналізі, можуть бути оцінені як невиправдані відхилення від науково виваженого розуміння змісту права [14]. В цілому, варто відзначити, що поява в юридичній науці тенденції до критики механізму правового регулювання свідчить про необхідність зосередження зусиль на пошуку якісно нових та аргументованих положень, які б дали змогу спростувати відповідну критику та створити необхідні умови для подальшого використання даної категорії.

Проаналізувавши існуючі в правовій доктрині взагалі та в доктрині цивільного права зокрема підходи до розуміння сутності механізму правового регулювання, а також ряд пов’язаних із цим загальних питань, можна запропонувати власне бачення даної теоретичної конструкції. Зокрема, механізм правового регулювання цивільних відносин – це засіб трансформації цивільно-правових норм в реальне життя, що являє собою систему специфічних юридичних засобів, притаманних даній галузі права, які виконують обслуговуючу роль та послідовно змінюють один одного в процесі регулятивного впливу права на особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), забезпечуючи досягнення його мети. Звичайно, запропоноване визначення є результатом узагальнення існуючих підходів до трактування механізму правового регулювання і в жодному разі не претендує на його загальне визнання. При цьому, слід звернути увагу на те, що відобразити галузеву специфіку (тобто суто цивілістичний аспект) в межах визначення механізму правового регулювання цивільних відносин не можливо. Галузева специфіка механізму правового регулювання цивільних відносин виявляється в особливостях тих складових елементів, які утворюють його структуру, що може і повинна бути предметом окремого наукового дослідження.

Таким чином, в юридичній літературі існує різноманітна система поглядів на сутність механізму правового регулювання, що з одного боку не можна вважати позитивним явищем. Необхідно намагатися віднайти шлях до універсалізації відповідної проблематики з огляду на її фундаментальний характер для права взагалі, та цивільного права зокрема. Це в свою чергу, вимагає досить плідної наукової роботи, задля пошуку раціонального «зерна» в кожній із існуючих позицій науковців до даної проблематики та виявлення взаємозв’язків між ними. А з іншого боку, наявність величезної кількості підходів до визначення поняття «механізм правового регулювання» свідчить про надзвичайну складність та багатоаспектність цього правового явища і є результатом розвитку юридичної науки. Щодо розгляду даної проблематики під кутом зору цивілістичної площини, то принагідно відзначити факт недостатньої уваги з боку вчених-цивілістів дослідженню категорії «механізм правового регулювання цивільних відносин». Зміна умов розвитку суспільства та права, перегляд концептуальних засад останнього, зумовили появу серед науковців думки про неефективність та неможливість використання терміну «механізм правового регулювання», що з великою очевидністю вимагає пошуку нових шляхів теоретичного обґрунтування даної конструкції.

Список використаних джерел:

1. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1961. – С. 183-213.

2. Алексеев С.С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве. – М.: Юридическая литература, 1966. – С. 30.

3. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т. ІІ. – М.: Юрид. лит. 1982. – С. 9.

4. Абрамова А.А. Эффективность механизма правового регулирования: автореф. дисс. на соискание учен. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория и история права и государства; История учений о праве и государстве» / Абрамова Алина Александровна. – Красноярск, 2006. – С. 6.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – С. 665.

6. Голышев В.Г. К вопросу о понятии и структуре механизма гражданско-правового регулирования общественных отношений / Голышев В.Г. // Вестник Московского государственного областного университета. Серия «Юриспруденция». – 2011. – № 2. – С. 228.

7. Горшенев В.М. Структура механизма правового регулирования в общенародном государстве / В.М. Горшенев // Структура механизма правового регулирования в общенародном государстве: Труды Всесоюз. юрид. заочного ин-та. – М., 1978. – Т. 56. – С. 42.

8. Комаров С.А. Общая теория государства и права: курс лекций. – Саранск, 1994. – С. 282-283.

9. Родионова О.М. Механизм гражданско-правового регулирования в контексте современного частного права. – М.: Статут, 2013. – С. 85.

10. Голышев В.Г. К вопросу о понятии и структуре механизма гражданско-правового регулирования общественных отношений / Голышев В.Г. // Вестник Московского государственного областного университета. Серия «Юриспруденция». – 2011. – № 2. – С. 229.

11. Погрібний С.О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України: монографія. – К.: Правова єдність, 2009. – С. 43.

12. Корчевна Л. До критики поняття «механізм правового регулювання» / Л. Корчевна // Право України. – 2003. – № 1. – С. 119.

13. Погрібний С.О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України: монографія. – К.: Правова єдність, 2009. – С. 41.

14. Яроцький В.Л. Цінні папери в механізмі правового регулювання майнових відносин (основи інструментальної концепції): Монографія. – Харків: Право, 2006. – С. 247.