Психология и социология /12.Социальная психология

К. психол. н. Знанецька О.М.

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара, Дніпропетровськ, Україна

Проблема емоційного вигорання медичних працівників

На сучасному етапі розвитку суспільства, в умовах соціально-економічної нестабільності, конкуренції на ринку праці, соціальних стресів ускладнюються вимоги, що пред'являються до професійних якостей особистості. Однак, далеко не кожен може адаптуватися до таких умов і ефективно здійснювати свою професійну діяльність і соціальну роль, а тому зростає ймовірність розвитку несприятливих психічних станів.

У зв'язку з цим, одним із пріоритетних завдань психології розвитку, акмеології, медичної психології, психології праці є дослідження специфічних соціально-психологічних явищ, до числа яких належить і «емоційне вигорання» серед професіоналів у різних областях праці, розробка програм з їх попередження і корекції.

У реальних умовах медичної діяльності особистість медпрацівника піддається постійному тиску з боку психотравмуючих обставин − характеру організації праці, психологічного тиску з боку пацієнтів та їх родичів, колег, адміністрації − що, в кінці кінців, може призвести до її деформації у вигляді синдрому «емоційного вигорання».

Вперше проблема емоційного вигорання була поставлена Х.Дж. Фрейденбергером в 1974 році при дослідженні медперсоналу. Вигорання − це дисфункціональний стан, що виникає у працівників під впливом тривалого психоемоційного стресу. Воно характеризується емоційним виснаженням, знеціненням праці та зниженням ефективності професійної діяльності.

З точки зору В. В. Бойко, емоційне вигорання є формою професійної деформації особистості і являє вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на обрані психотравмуючі впливи; це набутий стереотип емоційної, частіше за все професійної, поведінки. Емоційне вигорання − динамічний процес, що виникає поетапно, у повній відповідності з механізмом розвитку стресу.

У більшості медпрацівників з часом з'являються психосоматичні порушення, зростає рівень тривоги, схильність до депресії і використання медикаментозних засобів і алкоголю для корекції емоційної напруги, що в результаті може призвести до аддиктивної поведінки.

Принципово важливим для успішної профілактики і корекції синдрому «емоційного вигорання» є питання про особистісні фактори, що сприяють і перешкоджають його виникненню і розвитку. Емоційне благополуччя професіонала вкрай важливо для будь-яких професій типу «людина-людина». Психічний стан самого лікаря є однією з найважливіших умов його праці і справляють значний вплив на пацієнта.

Актуальність теми дослідження обумовлена зростаючими вимогами збоку суспільства до особистості, здоров'я медичних працівників і якості наданої ними медичної допомоги. Необхідно підкреслити, що професія медика має величезну соціальну важливість, тому що на нього лягає велика відповідальність не тільки за фізичне здоров'я пацієнта, але і за його психічне здоров'я і соціально-психологічну адаптацію.

В даний час ряд фахівців висловлює стурбованість щодо того, що сама по собі спеціальність медичного працівника сприяє розвитку хворобливих станів. Це може проявлятися у вигляді розчарування в професії, деморалізації особистості, наростаючої схильності до роздумів про те, щоб залишити цю професію, а також погіршення психічного здоров'я, зниження стійкості шлюбів, розвитку схильності до вживання психоактивних речовин та алкоголю.

Висока патогенність медичної роботи хвилює дослідників і у зв'язку з тим, що стан їх здоров'я життєво важливий для безпеки і якості їх професійної діяльності. Дія числених емоціогенних факторів, як об'єктивних, так і суб'єктивних, викликає наростаюче почуття незадоволеності, накопичення втоми, що веде до криз у роботі, виснаження і вигорання.

Виняткове значення для виявлення причин, що призводять до виникнення психічного вигорання, має вивчення особистісних особливостей медика, а також специфіки організаційної культури медичного колективу. Виходячи з цього, вивчення причин появи «вигорання» у медичних працівників та його наслідків набуває особливої актуальності, оскільки грамотна діагностика, корекція і профілактика розвитку «вигорання» можуть допомогти в припиненні розпочатого процесу «вигорання» або попередити його виникнення, що зберігає медика як здорову особистість і ефективного професіонала. Оцінка схильності до психічного вигорання має велике значення для аналізу процесу професійного становлення особистості, для планування її професійної кар'єри.

Таким чином, дослідження факторів, що впливають на виникнення синдрому «психічного вигорання» у медичних працівників є важливим як з теоретичної, так і з практичної точки зору.