Психология и социология/ 9. Психология развития

К. психол. наук Самошкіна Л. М., студ. Тесленко О. С.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара, Україна.

Особливості зв'язку довіри молодших школярів

до оточуючих із типом батьківського ставлення

та стосунками з однолітками

У повсякденному житті людини існує певне співвідношення довіри як внутрішній впевненості у щірості намірів іншого та недовіри. Несталість цього співвідношення та пошук його оптимальності можуть бути як джерелом проблем, так і основним елементом психологічного благополуччя людини.

Розробка проблеми довіри в психології базується на роботах Е. Еріксона, який показав, що «... матері формують почуття довіри у своїх дітей завдяки такому ставленню, яке за своєю суттю складається з чуйного піклування про індивідуальні потреби дитини й ясного відчуття того, що вона сама є тією людиною, якій можна довіряти, в розумінні слова «довіра», яке існує в даній культурі відповідно до даного стилю життя» [5]. Позитивна установка базової довіри спрямована на себе, на окремих людей, на світ в цілому і передбачає гармонійну єдність цих сторін особистісної ідентичності. Базова довіра дозволяє долати стан фрустрації на більш пізніх стадіях розвитку [5].

Подальша розробка проблеми фокусується на виявленні факторів, які впливають на довіру; зв’язках довіри/недовіри з реальністю, розвитком спілкування та іншими проявами психіки; дослідженнях особливостей довіри до різних категорій людей на окремих стадіях онтогенезу [1; 2; 3; 4].

Стосовно особливостей довіри молодших школярів відомі лише окремі факти, наприклад: у молодшому шкільному віці кардинально знижується довіра до незнайомих дорослих, їм довіряють лише 15% 7-річних дітей і зовсім не довіряють 8-річні. Для порівняння: 5-річні діти довіряють незнайомим дорослим у 72% випадків, 6-річні – у 34%. Для молодших школярів, як і для дошкільників, хоча і меншою мірою, важливою ознакою довіри є зовнішня схожість близьких людей та незнайомих дорослих [4].

Предметом нашого дослідження є особливості зв’язку довіри молодших школярів до оточуючих із типом батьківського ставлення та стосунками з однолітками. Підґрунтям даного дослідження є визначення довіри як фундаментальної установки, яка формується на ранніх стадіях онтогенетичного розвитку, багато в чому визначає подальший психічний розвиток дитини і її взаємодію зі світом та проявляється як готовність особистості приймати без критичного аналізу інформацію та дії іншої особи, відчуваючи безпеку [3].

Вибірку досліджуваних становили 30 дітей 7-8 років, учнів 2-го класу загальноосвітньої школи № 1 м. Дніпропетровськ, та 30 їх мам, 25-43 років.

Для перевірки гіпотези про наявність кореляційних зв’язків довіри молодших школярів до оточуючих із типом батьківського ставлення та стосунками з однолітками застосовувались: опитувальник батьківського ставлення (А. Я. Варга, В. В. Столін); Методики вивчення довіри дітей до знайомих та незнайомих дорослих (О. В. Сидоренков, М. Ю. Вишнявкіна); Соціометрія (Дж. Морено); Методика вимірювання психологічної дистанції (О. І. Медвєдська). Статистична обробка даних здійснювалася за допомогою коефіцієнта кореляції Пирсона.

У дослідженні було виявлено позитивну кореляцію довіри дітей до батьків і до незнайомих дорослих з типом батьківського ставлення «Симбіоз» і негативну – з типом батьківського ставлення «Гіперсоціалізація» (r = 0,7818 при р ≤ 0,001 і r = 0,3866 при р ≤ 0,05 відповідно). Симбіотичні батьки турбуються про власну дитину, задовольняють її потреби, тому дитина довіряє їм і, імовірно, поширює територію довіри навіть на незнайомих дорослих. Авторитарні батьки, навпаки, вимагають від дитини безумовного підкорення власній точці зору і не здібні враховувати точку зору дитини, що скоріше зіпсує довіру дитини, ніж створює її.

Чим більш вираженим є симбіотичне ставлення до дитини, тим менша психологічна дистанція між батьками й дітьми, й тим більша психологічна дистанція з однолітками (r = -0,3882 при р ≤ 0,05 і r = 0,5177при р ≤ 0,01 відповідно). Можливо, у такий ситуації, коли мати почуває себе з дитиною єдиним цілим, намагається задовольнити усі її потреби та зберегти від труднощів життя, вона несвідомо обмежує зближення дитини з однолітками тому, що вони турбують її потенційною небезпекою.

При високому соціометричному статусі дитини у шкільному класі психологічна дистанція з однолітками знижується (r = -0,6932 при р ≤ 0,001), одночасно збільшується довіра до них і незнайомих дорослих. Ці факти можна поясніти закономірним зростанням потреби дітей в спілкуванні з однолітками, «почуттям соціальної компетентності», пов’язаним з розширенням кола значущих людей, та певним позитивним досвідом спілкування з соціальними дорослими [2]. Ще одним поясненням може бути погляд на довіру як умову соціалізації особистості [3].

Таким чином, отримані нові емпіричні факти щодо зв’язку довіри дітей молодшого шкільного віку до незнайомих дорослих із типом батьківського ставлення «симбіоз» та більш високим соціометричним статусом дитини в шкільному колективі. Вони можуть бути застосовані у матеріалах навчального курсу «Вікова психологія» та при розробці корекційних програм з оптимізації батьківсько-дитячих стосунків.

Література:

1. Купрейченко А. Б. Психология доверия и недоверия / А. Б. Купрейченко. – М.: Изд-во «Институт психологии РАН», 2008. – 571 с.

2. Лисина М. И. Общение, личность и психика ребёнка / М. И. Лисина. – М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1997. – 384 с.

3. Скрипкина Т. П. Психология доверия / Т. П. Скрипкина. – М.: Просвещение, 2000. – 265 с.

4. Сидоренков А. В. Психологические особенности доверия дошкольников / А. В. Сидоренков. – Ростов-на-Дону: Изд-во РГУ, 2001. – 134 с.

5. Эриксон Э. Детство и общество /Э. Эриксон. – СПб.: Питер, 2001. – 650 с.