Економічні науки / 10. Економіка підприємства

к.е.н. Богацька Н.М., Гандзюк В. А.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Трудові ресурси як основне джерело підвищення ефективної діяльності підприємства

Праця є доцільною діяльністю людини, у процесі якої вона видозмінює предмети природи і пристосовує їх для задоволення своїх потреб. Вона є природною необхідністю, неодмінною умовою існування людей, використовується в усіх галузях економіки, і від її ефективності залежить добробут нації. Промисловість дуже специфічна сфера народного господарства, тому функціонування ринку трудових ресурсів у цій сфері має свої особливості.

Основою функціонування будь-якого підприємства є його ресурсне забезпечення. Трудові ресурси більшою мірою, ніж інші чинники виробництва, визначають стратегічний успіх підприємства, є основою забезпечення його конкурентоспроможності. Виходячи з цього, резерви людського чинника слід розглядати як головні резерви розвитку виробництва. Недостатня увага до людського чинника у підготовці та реалізації господарських рішень, як правило, веде до низького економічного ефекту. В сучасних умовах конкурентоспроможності підприємств визначається великою кількістю чинників і умов. Одним із чинників, які обумовлюють досягнення підприємством конкурентних переваг, є наявність достатньої кількості якісних трудових ресурсів і ефективне управління ними.

Трудові ресурси – це соціально активне населення країни. Трудові ресурси спроможні створювати матеріальні блага, духовні та інтелектуальні цінності. Трудові ресурси – найважливіша складова діяльності будь-якого підприємства. Трудові ресурси підприємства є невичерпним резервом підвищення ефективності діяльності підприємства, важливим стратегічним потенціалом, впливають на його конкурентоспроможність, визначають напрями подальшого розвитку.

Досвід багатьох зарубіжних компаній за останні десятиріччя свідчить про посилення ролі управління трудовими ресурсами в системі чинників, які забезпечують конкурентоспроможність підприємства.

Питанням управління конкурентоспроможністю підприємств та менеджменту персоналу в економічно розвинених країнах, а останнім часом і в Україні, присвячена значна кількість публікацій. Основні підходи висвітлені у працях зарубіжних і вітчизняних вчених: Г.Азоєва, Ф.Вірсема, В.Галушко, О.Гудзинського, Й.Завадського, Р.Кантера, І.Ліфіца, М.Портера, П.Саблука, Г.Скударя, Ф.Тейлора, М.Трейсі, Р.Фатхутдінова, А.Юданова та інших.

Вирішенням проблем, пов’язаних із переміщенням трудових ресурсів, трудовою міграцією в Україні займаються Б.Довжук, О.Варецька, Т.Романюк, Т.Драгунова, М.Стасюк, В.Крючковський, О.Заклекта, О.Шиманська.

Економічна криза 1990-1999рр. в Україні спричинила дисбаланс територіально-галузевої структури національної економіки. Соціально-економічний розвиток багатьох невеликих міст і селищ країни повністю залежав від діяльності підприємств, що розташовані на їх території. Коли підприємства знизили темпи виробництва чи зовсім припинили діяльність, більшість працівників стали безробітними та почали шукати нову роботу. Її пошук здійснювався у межах регіону, в інших регіонах країни та за її межами. Інтенсивна трудова міграція призвела до зміни складу трудових ресурсів регіонів, поступово почався нерегульований перерозподіл продуктивних сил між економічними районами країни.

Ще за часів СРСР наша країна була поділена на певні райони для ефективного управління продуктивними силами й оптимізації їх перерозподілу. Після розпаду СРСР зв’язки між елементами територіально-галузевої структури господарського комплексу були втрачені, економічно-територіальна рівновага порушена. Тому виникла необхідність створення нових економічних зв’язків між районами, формування та впровадження в дію науково обґрунтованого механізму міжрегіонального перерозподілу продуктивних сил і їх основної складової – трудових ресурсів. Впровадження такого механізму має стати частиною державної регіональної економічної політики.

Відсутність наукової обґрунтованості переміщення трудових ресурсів в Україні призводить до дисбалансу між наявними робочими місцями та пропозицією робочої сили на регіональних ринках праці. Відповідно виникає гостра потреба у збалансуванні його попиту та пропозиції. Необхідно перерозподілити надлишок трудових ресурсів або задовольнити надлишок попиту ринку праці шляхом залучення на вільні робочі місця потенційних працівників з інших регіонів або переміщення незайнятих працівників до регіонів, підприємства яких цього потребують. Але в умовах ринкової економіки безпосередньо вплинути на переміщення трудових ресурсів певної якості у певній кількості неможливо, тому особливої актуальності набуває проблема формування механізму міжрегіонального перерозподілу трудових ресурсів із застосуванням стимулів, що опосередковано будуть впливати на рух трудових ресурсів.

Трудові ресурси мають специфічний вплив на рівень конкурентоспроможності підприємства. Достатня забезпеченість підприємств трудовими ресурсами відповідного рівня кваліфікації та професійних навичок, їхнє раціональне використання, високий рівень продуктивності праці мають велике значення для збільшення обсягів продукції та підвищення ефективності виробництва. Зокрема, від забезпеченості підприємства трудовими ресурсами та ефективності їх використання, залежать і своєчасність виконання всіх робіт, ефективність використання устаткування, машин, механізмів, і, як результат, обсяг виробництва продукції, її собівартість, прибуток та низка інших економічних показників.

Протягом 2004-2007рр. у державі спостерігалось деяке поліпшення ситуації на ринку праці. Чисельність зайнятих у цілому по країні зросла на 0,6% порівняно з відповідним періодом 2007р. та становила 20,5 млн. осіб. Зростання було обумовлене збільшенням кількості працюючих у приватному секторі економіки, де приріст зайнятих становив 15,3%. При цьому чисельність найманих працівників підприємств, установ, організацій державної та колективної форм власності скоротилася відповідно на 5,7% та 1,9%.

Станом на 1 січня 2008р. потреба підприємств у працівниках становила 123,9 тис. осіб, що на 27,9% більше, ніж на відповідну дату минулого року. Чисельність безробітних зменшилась на 11,4% і становила 2,2 млн. осіб. При цьому рівень безробіття скоротився з 11,0% до 9,8% економічно активного населення.

Істотно знизився рівень безробіття і серед молоді. Рівень зареєстрованого безробіття серед населення сільської місцевості за рік зріс із 4,8% до 6,5% станом на 1 січня 2007 р. та вдвічі перевищив аналогічний показник ( 2,9%) у міській місцевості.

Серед чинників, які формують конкурентоспроможність ресурсного потенціалу одне з провідних місць посідають саме трудові ресурси організації. Вони характеризуються сукупністю специфічних рис, насамперед, пов’язаних з їхнім соціально-економічним характером, який головним чином виявляється у відмінностях трудових від решти економічних ресурсів. Як складовою конкурентоспроможності підприємства, трудовим ресурсами слід управляти відповідно до їхніх особливостей і умов зовнішнього середовища. Необхідно розробляти стратегії управління персоналом з урахування сучасного світового досвіду, створювати нові системи навчання і розвитку персоналу підприємства. Інвестування в розвиток людського капіталу дає можливість досягти не тільки короткострокового економічного успіху, а й закласти основу для формування позитивних довгострокових тенденцій у розвитку національної економіки і кожного підприємства зокрема.

Розробка дієвої політики щодо підвищення продуктивності праці повинна починатися з планомірного виявлення всіх наявних у підприємстві можливостей і резервів. Для цього слід розробляти і здійснювати плани щодо підвищення продуктивності праці на кожному робочому місці, забезпечувати активну участь працівників у плануванні організаційно-технічних заходів і контролю за їх виконанням, що сприятиме виявленню внутрішньовиробничих резервів підвищення продуктивності праці.

Література:

1. Лисогор Л. Регулювання ринків праці в колишніх пострадянських республіках і східноєвропейських країнах // Україна: аспекти праці. – 2000. - № 7. – С. 3-10.

2. Мосіюк О.П. Фактори формування зайнятості населення в аграрному секторі // Економіка АПК. – 1997. - № 8. – С. 69-71.

3. Позняк О. Формування пропозиції робочої сили в Україні: історія, сучасний стан та перспективи // Україна: аспекти праці. – 1998. – № 1.– С.13-16.

4. Азоев Г.Л., Челенков А.П. Конкурентные преимущества фирмы. – М.: Новости,2000.

5. Шевченко Л.С. Конкурентное управление. – Х.: Эспада, 2004.