Економічні науки

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

Сіменко І.В., студентка гр.. ОА-05-В Переверзєва К.С.

Оцінка кризового стану підприємства

Проблемам оцінки кризового стану та санації підприємств присвячені дослідження багатьох відомих вітчизняних вчених-економістів, зокрема О.Терещенко, М. Титова, С. Варгіча, Ю. Потьомкіна. Поряд з цим значна кількість питань, пов'язаних з кризовим станом підприємства, санаційними заходами в Україні, залишаються нерозкритими і потребують теоретичного, методичного та практичного вирішення. Нинішній механізм виходу підприємства з кризового стану і запровадження програм фінансового оздоровлення поки що не повністю відповідає сучасним вимогам і не має необхідної комплексної методологічної основи.

Метою даного дослідження є систематизація показників, що характеризують виникнення кризового стану; узагальнення видів та етапів кризи на підприємстві.

Для вирішення завдань, необхідних для недопущення втрати підприємством платоспроможності та доведення його до банкрутства, необхідне вчасне виявлення ознак фінансової кризи, встановлення її глибини. Це дає можливість знайти шляхи оздоровлення підприємства, покращення його фінансового стану за допомогою здійснення окремих заходів або проведення фінансової санації. З огляду на це, важливим для вироблення антикризових заходів є встановлення фази фінансової кризи, характерної для підприємства.

Криза [з грецького кrіzіz - рішення, вирок, вирішальний результат) означає перелом, важкий перехідний стан. Причини фінансової кризи підприємств:

· Зовнішні чинники – спад кон’юнктури в економіці, зменшення купівельної спроможності населення, нестабільність господарського та податкового законодавства, нестабільність фінансового та валютного ринків, політична нестабільність у країні, посилення монополізму на ринку, сезонні коливання, дискримінація підприємств органами влади.

· Внутрішні чинники – незадовільна організаційна структура, низький рівень фінансового менеджменту, недоліки у виробництві (технологічні), недостатність фінансових ресурсів (обігових
коштів), прорахунки в інвестиційній та інноваційній політиці підприємства, низький рівень кваліфікації персоналу, недостатність інновацій та раціоналізаторства, відсутність або незадовільна робота аналітичних служб (контролінгу), відсутність виробничих потужностей,
низька якість маркетингу і недостатня кількість замовлень.

На рівні підприємств фінансові кризи поділяються на: стратегічні, прибутковості та ліквідності.

Стратегічна криза характерна для підприємств вітчизняної економіки у період її трансформації у ринкову. В основному цю кризу пов'язують із відсутністю довготермінових факторів успіху.

Характерним для кризи прибутковості підприємства є його перебування упродовж певного періоду в зоні неприбутковості, що веде до вилучення з господарського обороту власних фінансових ресурсів.

Криза ліквідності пов'язується з неплатоспроможністю підприємства. Якщо на підприємстві порушено загальний принцип фінансового забезпечення, то активи не покриваються наявними пасивами: довготермінові активи перевищують довготермінові пасиви, короткотермінові активи є більшими за обіговий капітал.

Виділяють такі фази фінансової кризи:

· фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства. У такій фазі підприємству достатньо перейти на режим антикризового управління для продовження поточної діяльності. Для першої фази фінансової кризи (поточна неплатоспроможність) характерним є такий рівень індикаторів банкрутства: поточна платоспроможність < 0; коефіцієнт забезпечення власними коштами > 0,1; коефіцієнт покриття > 1,5; чистий прибуток > 0;

· фаза, яка загрожує подальшому функціонуванню підприємства і вимагає проведення фінансової санації для відновлення його платоспроможності. Цій критичній фазі фінансової кризи відповідають такі значення індикаторів: поточна платоспроможність < 0; коефіцієнт забезпечення власними коштами < 0,1; коефіцієнт покриття < 1,5; чистий прибуток > 0;

· кризовий стан, що робить неможливим подальше існування підприємства. Такий фінансовий стан підприємства, зазвичай, веде до його ліквідації. Для критичної неплатоспроможності справедливими є такі значення індикаторів: поточна платоспроможність < 0; коефіцієнт забезпечення власними коштами < 0,1; коефіцієнт покриття < 1,0; чистий прибуток < 0.

Підсумовуючи вищесказане, можна відзначити, що господарська та фінансова діяльність, фінансові проблеми будь-якого підприємства є несхожими на проблеми інших. Відповідно, встановлення загрози фінансової кризи у кожному конкретному випадку вимагає специфічних методів її визначення з урахуванням галузевих особливостей функціонування підприємства у ринковому середовищі.

Література:

1. Закон України «Про банкрутство», № 31 від 14. 05.1992р.

2. Зятковський І. В. Фінансове оздоровлення підприємств: теорія і практика: Монографія. - Тернопіль: Економічна думка - 2003. - 344с.

3. Терещенко О. О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посібник - К.: КНЕУ, 2000. -412 с.