І.В. Машир, Г.С. Тодосейчук

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

ЛІКВІДНІСТЬ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ: СУТНІСТЬ, СУЧАСНИЙ СТАН ТА НАПРЯМКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

Ліквідність банківської системи є одним з найважливіших об’єктів управління центральних банків та чинником ефективного функціонування банківської системи та забезпечення монетарної політики. Належний рівень банківської ліквідності є передумовою доцільного функціонування як окремих банків, так і всієї банківської системі, бо саме цей показник свідчить про конкурентоспроможність, надійність, стійкість.

Недостатня або навпаки надлишкова ліквідність справляє негативний вплив на банківську систему в цілому. Недостатня ліквідність свідчить про неспроможність банку своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов’язання, що призводить до втрати довіри з боку клієнтів, що, у свою чергу, може призвести до погіршення фінансового стану банку чи банкрутства. Надлишкова ліквідність свідчить про неефективність менеджменту у банку та неспроможність ефективно розпоряджатись вільними ресурсами.

Нажаль у вітчизняній літературі цій, на мій погляд, важливій темі приділено недостатньо уваги. Це питання досліджували такі вчені як: В.Міщенко, А.Сомик, І.Д’яконова та інші.

Метою статті є з’ясування економічної необхідності показника ліквідності банку, а також з’ясування чинників та напрямків її підвищення.

Ліквідність банківської системі є її динамічним станом, який контролюється та регулюється центральним банком кожної країни. Управління ліквідність є складним процесом створення передумов забезпечення та підтримання оптимального рівня ліквідності на мікрорівні. Оперативному управлінню ліквідністю передує процес аналізу та прогнозування стану ліквідності та грошово-кредитного ринку, за результатами якого центральний банк регулює ліквідність для досягнення цілей грошово-кредитної політики через механізм проведення монетарних операцій.[2, с.6-7]

Ліквідність банківської системи формується під впливом чинників попиту та пропозиції.

Попит на ліквідність формується сумарним обсягом обов’язкових резервних вимог, що зберігаються на рахунках банків у центральному банку, та коштів на рахунках банків у центральному банку. Тобто кількісно ліквідність банківської системи визначається обсягом коштів на кореспондентських рахунках в Національному банку України.

Об’єктом регулювання центрального банку є вільна ліквідність, тобто вільні резерви банківської системи.

Не менш важливим є показник як співвідношення вільної ліквідності до грошової бази. Наприкінці 2008 року він складав 6,6% , у той час як в економічно розвинених країнах цей показник у банківській системі центральним банком підтримується на рівні 1% до грошової бази [3, с. 35].

Чинники пропозиції ліквідності поділяються на автономні, тобто незалежні від впливу центрального банку, та неавтономні (регулюються центральним банком). Перші відображені в таких основних статтях балансу центрального банку, як: чисті іноземні активи, чисті зобов’язання уряду, готівка в обігу, інші чисті статті. В Україні ці чинники мають свою специфіку зумовлену рівнем фінансово-економічного розвитку, політичною ситуацією, діючим режимом монетарної політики [3, с. 35].

Стаття балансу «Готівка в обігу» має чи не найважливіший вплив на ліквідність банку. Попит на готівку змінюється в залежності від змін номінального ВВП, процентних ставок, розвитку безготівкових платіжних систем, довіри до банківського сектору та інших. Об’єктом аналізу є готівка в касах банку та за її межами. Зростання обсягів першої категорії свідчить про зростання ліквідності, а другої категорії – про зниження ліквідності [3, с. 37].

Готівка поза банками досить непередбачуваний чинник, бо неможливо передбачити намір населення стосовно готівкових коштів. Дуже важливу роль відграє і довіра до банківської системи, бо саме цей чинник в більшому обсязі впливає на поділ готівки між присутністю у банках чи поза банківським сектором. Прикладом є нестабільна фінансова ситуація, що мала місце наприкінці 2008 року, результатом якої стало масове вилучення коштів з банківського сектору (вилучено 2,7% депозитів або 9,21 млрд.грн). Це призвело до зниження рівня ліквідності майже у 5 разів, і зростання готівки поза банками наприкінці 2008 року на 9,5% [1].

Серед неавтономних чинників слід виділити обов’язкові резерви, які прямо впливають на рівень ліквідності через політику обов’язкового резервування центрального банку.

Крім того, негативним фактором є зростання іноземних запозичень, що призводить до залежності банків від зовнішніх кредитно-фінансових інститутів, що, у свою чергу, збільшує ризики, які створюють загрозу фінансовій стійкості банківської системи України.

На цей момент для регулювання ліквідності банківської системи Національний банк України використовує кредити овернайт, кредити рефінансування через тендер, операції прямого РЕПО з державними облігаціями України та операції своп. Також активно використовується механізм встановлення процентної ставки НБУ, що є дуже впливовим на грошово-кредитний ринок.

Всі ці заходи застосовуються у банківському секторі Національним банком України з метою підвищення привабливості операцій у національній валюті, що призводить до зниження ризиків фінансової стійкості, доларизації та сприяє залученню коштів до банківського сектору, і відтоку зі споживчого ринку.

На думку українських вчених В.Міщенка та А.Сомик для підвищення рівня ліквідності у фінансово-економічній ситуації, що склалася необхідно НБУ прийняти наступні заходи. По-перше, необхідно знизити рівень обов’язкових резервів, що призведе до збільшення вільної ліквідності у вітчизняній банківській системі, скоротити обсяги рефінансування, та зменшити на цій основі вплив монетарного чинника на інфляційні процеси в країні. По-друге, банки України відчувають гривневий дефіцит ліквідності і їх політики в умовах кризи направлена на накопичення конвертованої іноземної валюти. При цьому вони надмірно покладаються на підвищення ліквідності Національним банком України через механізм рефінансування. Доцільним буде встановлення обмежень на операції своп чи підняти їх вартість для банків.

Також треба підвищити координацію грошово-кредитної та фіскальної політики, удосконалити механізм регулювання ліквідності банківської системи від регулювання кількісними методами, до регулювання за допомогою процентної ставки та збільшити роль прогнозування в управлінні ліквідністю банківської системи [3, с 40-41].

Виходячи з зарубіжного досвіду регулювання ліквідності та ситуації на грошово-кредитному ринку, на мій погляд, всі вищезгадані заходи доцільні у світлі фінансово-економічної ситуації, що склалася в країні.

Для підвищення ефективності управління ліквідністю банків и банківської системі в цілому необхідні комплексний підхід і зусилля багатьох суб’єктів, таких як: Національний банк України, уряд и безпосередньо самих банків.

Список літератури:

1. Основні тенденції грошово-кредитного ринку за жовтень 2008 року//www.bank.gov.ua.

2. Міщенко В.І., Сомик А.В. Ліквідність банківської системи: економічна сутність, структура і методологічний підхід до аналізу// Вісник Національного банку України. – 2008. – №11. – С. 6-11.

3. Міщенко В.І., Сомик А.В. Ліквідність банківської системи України: сучасний стан, чинники та напрями підвищення ефективності регулювання// Вісник Національного банку України. – 2009. – №1. – С. 34-41.