Логвиненко Н.В.
Донбаський
державний технічний університет
Розходження
у формуванні бухгалтерського та податкового фінансового результату
Однією
з головних загальноекономічних і бухгалтерських проблем як у практичному, так і
в науковому плані є проблема трактування фінансового результату діяльності
підприємства, методологія й методика його визначення й оподаткування [1].
Розбіжність
між фінансовим результатом, що є об'єктом оподаткування, і бухгалтерським
прибутком обумовлена різним економічним змістом бухгалтерського і податкового
прибутків, а точніше – різними економічними інтересами замовників розрахунку
цих показників. Замовником розрахунку бухгалтерського прибутку є дійсний або
потенційний власник (інвестор) підприємства. Його зацікавленість щодо показника
прибутку полягає в отриманні інформації про ефективність діяльності
підприємства, його фінансову стійкість у майбутньому. Податковий прибуток
визначається за тим самим методом, що й бухгалтерський, однак користувач
інформації в цьому разі інший – це держава. Мета держави – створення фінансових
ресурсів, тобто державного бюджету, для виконання певних соціальних програм.
Тому держава в особі податкової адміністрації прагне зібрати певну суму коштів
у вигляді податку на прибуток суб'єктів господарювання, тобто її цікавить
достовірність обчислення об'єкта оподаткування[2].
Незалежно від
призначення двох систем
обліку - податкового та бухгалтерського, завжди існує необхідність зі ставності двох систем
і виявлення причин розбіжностей, якщо показники однієї системи різко відрізняються від іншої
системи. У зв'язку з цим виникає
необхідність спрощення податкового обліку, максимального наближення його показників
до системи бухгалтерського
обліку, що є надзвичайно важливим моментом
щодо підвищення контрольованості господарських операцій та попередження
ухилень від оподаткування. З урахуванням висловленого, проблема наближення податкового та бухгалтерського обліку
набуває державної ваги [3].
Світова
практика знає декілька варіантів поєднання
бухгалтерського та податкового
обліків, але всі вони беруть за
основу дані бухгалтерського обліку. Найпоширеніші методи використання даних бухгалтерської
звітності у податковому обліку - перший:
це коли за основу
для визначення податкової бази приймається оподатковуваний прибуток,
визначений за даними
бухгалтерського обліку, який
потім коригується (метод
реконсолідації). Така система застосовується в США, Казахстані, Молдові. Другий метод - фінансовий прибуток
коригується згідно з податковим законодавством і визначається
оподатковуваний прибуток (застосовується
в Німеччині, Бельгії, Франції, Нідерландах)[3].
В Україні використовується метод
формування оподатковуваної бази шляхом коригування фінансового прибутку на суми доходів та витрат, які з метою
оподаткування використовуються чи додаються до
даних фінансової звітності,
й на цій основі визначення
об'єкту оподаткування.
Незбіг
бухгалтерського і податкового прибутків є результатом того, що ці показники
розраховуються за різною нормативною базою. Бухгалтерський прибуток
обчислюється шляхом зіставлення доходів і витрат, визнаних та оцінених
відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Податковий прибуток
визначається відповідно до Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про
оподаткування прибутку підприємств» шляхом зіставлення валових витрат і валових
доходів[2].
На підприємствах України розбіжності між даними
бухгалтерської і податкової звітності досить суттєві: вони виникають у
термінології, моментах визнання доходів (валових доходів) і витрат (валових
витрат). Визнання витрат і результатів за встановленим українським податковим
законодавством правилом першої з подій, яка сталася раніш (рух товару або
грошей) прямо суперечить бухгалтерському принципу нарахування і відповідності
доходів і витрат.
В цілому податковий облік валових витрат і валових
доходів відрізняється від бухгалтерського обліку витрат виробництва, доходів і
результатів діяльності. Податковий облік бартерних (товарообмінних) операцій
зобов'язує всупереч очевидному визнавати доходи витратами, і навпаки. Особливо
помітною є неузгодженість між бухгалтерським і податковим обліком у частині
нарахування амортизації і визначенні витрат на поліпшення основних засобів.
Існує два абсолютно різні погляди на ведення обліку основних засобів та
амортизації їх вартості. Головний парадокс полягає в тому, що бухгалтерський
облік основних засобів ведуть окремо щодо кожного об'єкта. Навіть якщо один
об'єкт основних засобів складається з частин, які мають різний строк корисного
використання, то в бухгалтерському обліку кожна з цих частин може визначатися
як окремий об'єкт основних засобів. Податковий облік основних засобів
здійснюють окремо лише для об'єктів першої групи, а об'єкти другої та третьої
групи обліковуються за сукупною вартістю[4].
В результаті названих та багатьох інших
розбіжностей бухгалтерські та податкові фінансові результати мають мало
спільного і об'єктом оподаткування є не прибуток в класичному його розумінні, а
деяка довільна величина, яка не має економічного значення. Причина
такої плутанини полягає у виникненні методологічного вакууму між вимогами
Міністерства фінансів по веденню бухгалтерського обліку відповідно до П(С)БО та
вимогами ДПА України по визначенню податкових зобов'язань і веденню податкового
обліку, усунути який можливо шляхом законодавчого врегулювання.
Література:
1.
Ловінська Л.Г. Концепція фінансового результату у системі бух. обліку
підприємств./Л. Г. Ловінська // Фінанси України – 2003 -№11. – с.58 – 65.
3.
Лист № 051-291-205/1222 від 25.07.2002. Щодо бухгалтерського та податкового
обліку. Міністерство фінансів України.
4. http://www.masters.donntu.edu.ua/2003/fem/lipatova/diss/u3.htm