Крисенко
О. В., Скляр Т. В., Вінніков А. І., Шаврова А.В.
Дніпропетровський
національний університет ім. Олеся Гончара
Захворювання,
викликані бактеріями роду Chlamydia
та їх наслідки
для організму людини.
В останні десятиріччя в патології людини неухильно
зростає роль антропонозних хламідіозів. Мішенями для Chlamydia trachomatis служать клітини циліндричного і перехідного епітелію сечостатевих
органів, прямої кишки, задньої стінки глотки, кон'юнктиви,
синовіальної оболонки суглобів, а також епітеліальні клітини різних органів, лейкоцити,
моноцити, макрофаги [3].
Бактерії роду Chlamydia
визивають такі захворювання :
Трахома – хронічне специфічне захворювання
ока (кератокон'юнктивіт), що характеризується запальним потовщенням кон'юнктиви
і з послідуючим утворенням рубцевої тканини. Захворювання викликане С. trachomatis. Хламідії розмножуються
в епітеліальних клітинах кон'юнктиви, утворюючи в них мікроколонії. У основі
патогенезу захворювання лежить пошкодження клітин, що відбувається в результаті
розмноження в них хламідій. Захворювання поширене в країнах, де населення
мешкає скупчено, в антисанітарних умовах. Інфекція передається через мух, а
також через руки і рушники, забруднені виділенням кон'юнктиви. Інфекційний
період – 1-2 тижня. Хвороба зазвичай починається підгостро. Кон’юнктива запалюється, в області її зведень утворюються
фолікули, що досягають 5 мм в діаметрі. Надалі фолікули поширюються на кон'юнктиву
повік, рідше — на кон'юнктиву очного яблука. Запальний інфільтрат може глибоко
проникати в субепітеліальні шари кон'юнктиви повік. У рогівці спочатку
розвивається поверхневий кератит, особливо помітний у верхній її частині.
Надалі відбувається рубцювання і васкуляризація рогівки, що призводить до її помутніння
(панус) [2].
Післяінфекційний імунітет слабкий, недовгий. Для лікування використовують
антибіотики (тетрацикліни, мароліди) і сульфаніламіди. Лікування урогенітальних
хламідіозів повинно бути комплексним [5].
Венеричний лімфогранульоматоз – хвороба Нікола-Фавра – захворювання, що передається статевим шляхом.
Збудник — Chlamydia
trachomatis. Після закінчення інкубаційного періоду (1-3 тижні) приблизно у
10% хворих на статевих органах можна виявити первинне вогнище – невелику папулу
або везикулу, яка нерідко покривається виразками, а через декілька днів
гоїться, не залишаючи рубцю. Через 2-10 тижнів настає друга стадія: регіонарні
лімфовузли збільшуються і стають хворобливими; рідко при цьому виникають
лихоманка, головний біль і артралгія. У міру прогресування хвороби лімфовузли
зливаються, утворюючи конгломерат, спаяний зі шкірою. Запалені лімфовузли
можуть нагноюватися з утворенням свищів (на поверхню шкіри, в просвіт піхви або
кишки). Зазвичай через 3-4 місяці або настає одужання, або хвороба переходить в
третю стадію, формуються стриктури сечовидільного каналу, піхви або прямої
кишки. Лікування антибіотиками (тетрацикліни, макроліди) та сульфаніламідами [6].
Урогенітальна хламідійна інфекція. Велика частина негонорейних уретритів
викликана мікроорганізмом Chlamydia
trachomatis. Це найбільш поширений збудник запальних захворювань, що
передаються статевим шляхом.
Несвоєчасне лікування
хламідійного уретриту можуть призводити до різних ускладнень. У чоловіків
найбільш частими ускладненнями уретритів є простатит, а потім епідидиміт,
везикуліт; у жінок – бартолініт, ендоцервіцит, аднексит, ендометрит, проктит.
Інфікування хламідіями вагітних призводить до передчасних пологів, народження
мертвого плоду, загибелі новонароджених і післяродових запальних процесів
тазових органів [7].
Серйозним ускладненням
хламідійної інфекції є хвороба Рейтера, що характеризується тріадою симптомів:
уретритом, кон’юнктивітом і артритом. Це захворювання значно частіше
зустрічаються у чоловіків, ніж у жінок і призводить до тяжких наслідків.
Синдром Рейтера характеризується одночасним або послідовним ураженням
урогенітальних органів, суглобів, очей. [4]. Рекомендованими препаратами для
лікування є доксициклин або азитромицин (сумамед). Для лікування вагітних –
еритроміцин [5].
Профілактичні заходи включають:
обов'язковий облік захворюваності, обстеження осіб, що були у контакті з
хворими, контроль за лікуванням, виявлення хворих в акушерсько-гінекологічних
установах, профілактичне медичне обстеження ряду декретованих контингентів [8].
Пситакоз (орнітоз). Збудником цього поширеного у всьому
світі зоонозу є Chlamydia psittaci.
Джерело інфекції – птахи, рідко – людина. Особливо часто хворіють на орнітоз
продавці зоомагазинів, працівники птахоферм і фабрик по переробці пташиного
м'яса. У більшості випадків хвороба протікає у безсимптомній або грипоподібній
формі [7]. Важка форма спочатку теж нагадує грип. Вхідні ворота – слизові оболонки
ока, дихальних шляхів та шлунково-кишкового тракту. Інкубаційний період 1-2
тижні. Через вхідні ворота хламідії проникають в організм, потрапляють в кров,
бактеріємія продовжується протягом тижня. В ретикулоендотеліальних клітинах
проходять цикл розвитку, викликаючи різного ступеню порушення клітинного
метаболізму, інтоксикацію і сенсибілізацію. В типових випадках захворювання
починається гостро [2]. Впродовж першого тижня з'являється висока лихоманка з
відносною брадикардією; іноді — диспепсія з проносом, а також сухий кашель. На
другому тижні в легенях з'являється інтерстиціальна інфільтрація, причому
фізичні ознаки можуть бути відсутні. Значно підвищується ШОЕ. Діагноз орнітозу
підтверджують за допомогою серологічних проб. Через 7-14 днів хвороба йде на
спад, але одужання може затягнутися; при цьому зміни на рентгенограмах
зберігаються декілька тижнів [8].
Розрізняють 3 клінічних типи пситакозу: 1) пневмонічний; 2) грипоподібний;
3) тифоподібний із вираженою інтоксикацією і обмеженим процесом у легенях.
Протікання хвороби може бути тяжке, середньої тяжкості, легке і безсимптомне.
Післяінфекційний імунітет нестійкий, можливі повтори захворювання. У
перехворавших у крові знаходять аглютиніни, комплементзв’язуючі і нейтралізуючі
хламідії антитіла, збільшується активність фагоцитів і формується
гіперчутливість сповільненого типу до збудника. При лікуванні сульфаніламідні
препарати неефективні. Використовують тетрацикліни, макроліди, рифампіцин [7].
Специфічна профілактика мало розроблена. Були запропоновані різні вбиті
вакцини, але вони слабо ефективні. Загальна профілактика заключається в
проведенні комплексу ветеринарно-санітарних заходів, що направлені на
обеззараження джерел інфекції серед домашніх птахів, а також медико-санітарних
заходів на птахофабриках (дотримування правил особистої гігієни, дезінфекція,
контроль за реалізацією продуктів птахофабрики тощо) [4].
Респіраторний хламідіоз. Це
інфекційне захворювання, що викликають С.
pneumoniae. Воно проявляється
пневмонією, катаром верхніх дихальних шляхів і загальною інтоксикацією. Хвороба
є широко розповсюдженою. Джерелом інфекції є хвора людина. Збудник виділяється
з носоглотки. Механізм зараження – повітряно-крапельний [9].
Сприйнятливість людей до збудника досить висока, у дітей та старців захворювання
протікає в більш тяжкій формі; у молоді – у вигляді легких форм. Основна
клінічна форма хвороби – дрібновогнищева і/чи інтерстиціальна пневмонія, що
виявляється рентгенологічно [1].
Підсумовуючи результати і порівнюючи отримані дані зі
статистичними даними з розповсюдження хламідійної інфекції за останні роки,
можна зробити висновок, що, вцілому, ситуація з хламідіозом стає з кожним роком
небезпечніше [5].
Література:
1.
Хламидийные инфекции / Ю. В.
Лобзин, Ю. И. Ляшенко, А. Л. Позняк. – СПб: ООО «Издательство ФОЛИАНТ». – 2003.
– 400 с.
2.
Прохоренко В. И. О
классификации урогенитального хламидиоза / В. И. Прохоренко, М. В Шапран //
ИППП. – 2002. – №2. – С.3-5.
3.
Савенкова М. С.
Хламидийная и микоплазменная инфекции в практике педиатра / М. С. Савенкова //
Consilium Medicum. – 2005. – Т. 7, № 1. – С. 10–17.
4.
Медицинская микробиология,
иммунология и вирусология: учебник для мед. вузов / А. И. Коротяев, С. А.
Бабичев. – СПб.: СпецЛит, 2008. – 767 с.
5.
Васильев М. М. Хламидийная инфекция. Проблема антибиотикорезистентности /
М. М. Васильев, Н. В. Николаева // Вестник дерматологии и венерологии. – 2003.
– №3. – С. 18-21.
6.
Гомберг М. А. Современное лечение неосложненной урогенитальной хламидийной
инфекции / М. А. Гомберг, А. М. Соловьевым // Клиническая микробиология и
антимикробная терапия. – 2000. – № 2 (17). – С. 3-6.
7.
Молочков В. А. Урогенитальный
хламидиоз / В. А. Молочков. – М.: «Издательльство БИНОМ», 2006. – 208 с.
8.
Инфекции, передаваемые половым
путём / под ред. В. А. Аковбяна, В. И. Прохоренкова, Е. В. Соколовского. – М.:
Издательство «Медиа Сфера», 2007. – 744 с.
9.
Мусалимова Г. Г. Диагностика и лечение микоплазменной и хламидийной
пневмоний / Г. Г. Мусалимова, В. Н. Саперов, Т. А. Никонорова // Лечащий Врач.
– 2004. – №8. – С. 19-24.