Биологические науки. 7. Зоология

А. П. Стадниченко, В. К. Гирин

Житомирський державний університет ім. І. Франка

Джерельники (Mollusca, Gastropoda, Pectinibranchia, Hydrobiidae) України

Bythinella Moquin – Tandon, 1855 – ендемічний для Палеарктичної області рід (Старобогатов, 1970), поширений в її Європейсько-Сибірській підобласті. Він представлений в Україні двома палеолімничними таксонами – джерельником австрійським Bythinella austriaca (Frauenfeld, 1856) і джерельником угорським B. hungarica Hazay, 1881 (Cllessin, 1884; Жадин, 1952; Старобогатов, Затравкин, 1987; Анистратенко, Стадниченко, 1994), поширеними на території Карпат.

Варто наголосити на тому, що наразі таксономічний статус цих молюсків залишається остаточно не визначеним через суттєві розбіжності у поглядах представників різних наукових шкіл на систематику цієї групи. Прихильники широкої концепції виду переконані в тому, що рід Bуthynella представлений в Європі єдиним видом – B. austriaca, котрий відзначається дуже широкою мінливістю. Інші ж джерельники, згадувані у роботах тих дослідників прісноводної малакофауни, які притримуються вузької концепції виду, на думку їх, не заслуговують на визначення за ними видового статусу, а повинні розглядатися як екологічні морфи B. austriaca. При цьому вони посилаються на те, що у межах ареалу B. austriaca ці молюски утворюють багаточисельні, але зазвичай невеликі за площею локальні популяції, котрі характеризуються значним ступенем ізольованості між собою.

Особини, що належать до різних локальних популяцій, відзначаються чималою конхіологічною мінливістю, ступінь якої, часом, буває вражаючим. Адже тварини з дуже віддалених одна від одної локальних популяцій виявляються за низкою конхіологічних ознак настільки несхожими між собою, що їх нерідко розцінюють як представників різних видів роду Bіthynella (Piechocki, 1979) або надають їм статусу екологічних морф чи форм B. austriaca. Слід зазначити, що мінливості у цих молюсків може підпадати будь яка з конхіологічних ознак. Найчастіше і найвиразніше вона проявляється у значенні співвідношення висоти черепашки і її ширини. З якісних конхіологічних ознак вельми мінливими є ступінь покресленості поверхні обертів черепашки і вираженість її вилиску, рівень сплощення з боків передостаннього її оберта і відкритості пупка. Мінливість кожної з цих ознак у джерельників дуже широка. Наприклад, покресленість поверхні обертів черепашки в одних випадках ледь помітна, слабка, тоді як в других – дуже виразна, груба. Ступінь вилиску поверхні черепашки варіює від майже повної тьмяності до скловидної глянцевості. Пупок в одних випадках широко відкритий, зяючий, тоді як в інших напів- або частково відкритий або ж повністю закритий. До того ж молюски, що належать до вкрай ізольованих біотопів, часто у значній мірі різняться своїми абсолютними розмірами від особин інших популяцій, на що вказують і інші дослідники (Piechоcki, 1979).

З’ясування того, чи B. austriaca і B. hungarica є окремими видами, чи другий з них слід розглядати як екологічну форму B. austriaca (B. austriaca f. hungarica) ускладнюється тим, що ці молюски відзначаються дуже вузькою екологічною пластичністю і однаковими вимогами до кожного з чинників навколишнього середовища. Вони оселяються в однакового типу водоймах, які знаходяться здебільшого в гірських, рідше – у передгірських місцевостях. Саме через це поширення джерельників у межах ареалу носить плямистий характер. Це літореофільні тварини, які трапляються у водоймах з різною швидкістю течії (до 1,5-2 м/c) віддають перевагу джерелам, струмкам з джерельним живленням, гірським потічкам і потокам, в основному ж руслі карпатських річок трапляються дуже рідко, і зазвичай, поодинокими екземплярами. У дрібних водотоках їх знаходимо на мулистих або мулисто-кам’янистих донних відкладеннях, у крупніших – на кам’янистому дні (на нижній або бічних поверхнях лежачого там каміння). У мілких струмках джерельного походження ці молюски перебувають або безпосередньо на дні, або ж зосереджуються на водяних мохах або на заростях вищої водяної рослинності. Джерельники – олігосапробні тварини, які трапляються тільки у чистих водоймах, товща води яких добре насичена киснем. Вони є молюсками кріофільними, які перебувають лише там, де літні температури води не перевищують 10ºС (рідко 12-14 ºС), а активна реакція середовища є слабколужною (рН 7,2-8). Останнє зі сказаного підтверджується даними і інших дослідників (Piechocki, 1979).

Станом на сьогодні жодних відмінностей в особливостях екології B. austriaca і B. hungarica не відзначено. Прихильники вузької концепції виду розцінюють це як один із вагомих доказів того, що щодо B. austriaca не може бути і мови про якісь його екологічні морфи (чи форми).

Отже, питання таксономічного статусу джерельників України залишається відкритим. Для вирішення його необхідними є не лише докладні морфологічні (конхіологічні), але й ретельні популяційно-генетичні дослідження. Без проведення останніх з’ясувати питання видового складу роду Bіthynella у водоймах України не є можливим.

Література

1. Анистратенко В. В. Молюски (Фауна України) / В. В. Анистратнко, А. П. Стадниченко. – К.: Наук. думка, 1994. – Т. 29, вып. 1, кн. 2. Литторинообразные. Риссоиобразные. – 175 с.

2. Жадин В. И. Моллюски пресных и солоноватых вод СССР / В. И. Жадин –М – Л.: Изд-во АН СССР, 1952. – 376 с.

3. Старобогатов Я. И. Фауна моллюсков и зоогеографическое районирование континентальных водоемов / Я. И Старобогатов. – Л.: Наука, 1970. – 370 с.

4. Старобогатов Я. И. Bithynioideа (Gastropoda, Pectinibranchia) фауны СССР // Я. И. Старобогатов, М. Н. Затравкин // Моллюски. Результаты и перспективы их исследований. – Л.: Наука, 1987. – С. 150-153.

5. Clessin S. Deutsche Exursions-Mollusken-Fauna. – Niirnberg: Bauer und Raspe, 1884. – 663 S.

6. Piechocki A. Mieczaki (Mollusca). – Poznаn: Polska, Akad. Nauk, 1979. – 187 s. (Fauna Slodkowodna Polski; z. 7)