Онуфрієнко Г.А.,

Запорізька державна інженерна академія, Україна

ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Більшість індустріально розвинених країн, у тому числі з перехідною економікою, пов’язують довгострокове економічне зростання з переходом на інноваційний шлях розвитку як на національному рівні, так і на рівні суб’єктів господарювання. Проблеми інноваційного розвитку підприємств є актуальними і в Україні, зокрема, їм присвячено праці таких вітчизняних науковців, як А.П. Александрова, О.М. Алимов, Ю.М. Бажал, О.М. Бойко, В.М. Геєць, М.С. Герасимчук, Н.П. Гончарова, Н.А. Гринюк, М.І. Долішній, Я.А. Жаліло О.О. Лапко, І.І. Лукінов, І.М. Карапейчик, П.Г. Перерва, І.П. Продіус, О.В. Собкевич, А.І. Сухоруков, В.М. Тимофєєв, Д.М. Черваньов, І.М. Школа, О.І. Яковлєв [1,2,3,4]. Проте ряд аспектів формування інноваційної політики підприємств потребують подальшого дослідження.

В загальному сенсі політика - це сукупність принципів, здійснення яких дозволяє досягти цілей організації. Тут під словом «принцип» розуміють початкове положення або основне, непорушне правило діяльності. Під словом «правило» розуміють положення, що встановлює якесь розпорядження (порядок дій) або зобов'язує виконати якісь умови (рішення) [5, с. 174].

Отже, «інноваційна політика підприємства» є сукупністю цілей, принципів і правил з розробки та впровадження інновацій на підприємстві.

Важливим зовнішнім фактором формування інноваційної політики підприємства є державна інноваційна політика, головною метою якої є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції [6].

Інноваційна політика підприємства формується на основі певних принципів, таких як, стратегічна спрямованість, орієнтація на потреби ринку, комплексність, цілеспрямованість, планомірність, інформаційна забезпеченість [5, с. 172-173]. На наш погляд необхідно доповнити даний ряд принципом збалансованості процесів реалізації інноваційної стратегії за термінами виконання.

Складовими інноваційної політики вважають [7, с. 110-111]:

1. Маркетингову політику, метою якої є формування тактики і стратегії поведінки підприємства на ринку. Визначає процедури і періодичність маркетингових досліджень; розробляє товарну, цінову, збутову, комунікаційну, сервісну політику і створює механізми їх реалізації; аналізує ефективність здійснюваної політики.

2. Політику в галузі НДДКР, завданням якої є визначення наукового потенціалу підприємства; розроблення науково-технічної політики з врахуванням маркетингових досліджень; формування технологічної політики; створення механізмів реалізації науково-технічної і технологічної політики й оцінювання її результатів.

3. Політику структурних змін, яка зорієнтована на вивчення внутрішнього середовища та організаційної форми підприємства, формування адекватної інноваційним завданням організаційної структури і культури підприємництва. Завданнями політики структурних змін є розробка рекомендацій щодо формування цілей і завдань інноваційної політики, їх відповідного стану; формування політики розвитку персоналу; розробка методики оцінювання ефективності культури підприємництва та організаційної структури щодо реалізації завдань інноваційного розвитку.

4. Технічну політику, завданням якої є вивчення можливостей виробництва і вимог до нього та за необхідності – усунення виявлених невідповідностей; розробка напрямів технічного переозброєння (оновлення) основних засобів підприємства; створення механізму реалізації заходів, спрямованих на вдосконалення техніко-технологічного стану підприємства; аналіз та оцінювання ефективності здійснюваної технічної політики.

5. Інвестиційну політику, яка охоплює всі фінансово-економічні аспекти функціонування підприємства, що забезпечують реалізацію інноваційної політики. Націлена на управління грошовими потоками на підприємстві з метою накопичення коштів, необхідних для реалізації інноваційних проектів.

Елементи інноваційної політики перебувають у постійній взаємодії, кожен з них може ініціювати певні інновації, спрямовані на вирішення проблем у функціональній сфері.

Отже, інноваційна політика підприємства – це поєднання цілей розвитку і маркетингової діяльності, досліджень і досягнень у науковій та виробничій сферах, управлінських рішень щодо їх впровадження з урахуванням обмеженості ресурсів і можливостей підприємства. Завдяки їх оптимальній взаємодії створюються умови для обґрунтованого прийняття та реалізації інноваційних рішень. Усі складові інноваційної політики підпорядковуються стратегічним цілям і завданням підприємства, що і формує інноваційний потенціал підприємства, закладаючи основи для вибору стратегії.

Стратегія – це сукупність послідовних видів поводження, що дозволяють організації позиціонувати себе в навколишньому середовищі, а зміни в стратегії можуть розглядатися як реакція на зміни зовнішніх умов.

Інноваційна стратегія реалізується в рамках стратегічного планування. З вибором стратегії пов’язана розробка планів, проведення досліджень, здійснення інших форм інноваційної діяльності. Єдиної стратегії для всіх підприємств не існує. Кожне підприємство навіть однієї галузі унікальне, тому і визначення його стратегії також оригінальне, бо залежить від позиції підприємства на ринку, його потенціалу, поведінки конкурента, стану економіки, соціального середовища і багатьох інших чинників [8, с. 266].

М. Портер запропонував класифікацію конкурентних стратегій підприємств, у рамках якої виділено дві основні групи інноваційних стратегій: наступальні (активно і помірно наступальні) та оборонні (імітаційна, захисна, традиційна, стратегія очікування, стратегія «за нагодою»).

Вибір підприємством певної інноваційної стратегії залежить від багатьох чинників, таких як: зовнішнє середовище і сфера діяльності підприємства; номенклатура та асортимент продукції; тривалість життєвого циклу товарів; наявність відповідного науково-технічного й технологічного потенціалу; спроможність здійснювати моніторинг науково-технічної інформації щодо ринку новацій та інше. Обґрунтовуючи варіант вибраної інноваційної стратегії керівники повинні враховувати й те, що вона повинна відповідати загальній стратегії розвитку підприємства.

Світова практика засвідчує, що найголовнішими вимогами інноваційної політики з погляду забезпечення високоефективної економіки є такі:

- інновації повинні насамперед забезпечити високоефективне виробництво, соціальний розвиток, високий рівень життя, полегшити побут;

- інновації повинні бути наукомісткі, оновлювати засоби виробництва (основний капітал), оборотний капітал і працю;

- інновації повинні забезпечувати вдосконалення технологій, кругообороту використання ресурсів, полегшувати працю, не мати негативного впливу на природу;

- інновації повинні забезпечувати високий технічний рівень виробництва, вражатися показниками високої питомої ваги у національному виробництві механізації, автоматизації, використання автоматизованих систем управління технології виробництва, біотехнологіями тощо.

Виходячи з поняття і характерних особливостей інноваційної політики підприємства можна запропонувати наступний порядок її формування [5, с. 187-192]:

1. Етап розробки цілей:

- формуються місія-орієнтація і місія-політика організації, в яких підкреслюється прихильність до інноваційної діяльності;

- формуються цілі інноваційного розвитку організації, будується «дерево цілей».

Ефективне формування інноваційної політики починається з визначення того, чого підприємство прагне досягти, яку довгострокову позицію на ринку воно збирається зайняти в результаті впровадження інновації, тобто з розробки місії та цілей.

Існує три аспекти у формуванні обґрунтованої місії підприємства:

- розуміння того, у якій сфері працює підприємство;

- доступне та зрозуміле викладення місії;

- своєчасне прийняття рішення відносно впровадження інновацій і необхідності зміни стратегічного курсу і місії.

2. Етап стратегічного аналізу:

- аналізується внутрішнє середовище й оцінюється інноваційний потенціал;

- аналізується стан зовнішнього середовища з його факторами впливу;

- визначається інноваційна позиція організації.

Для аналізу зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства – його сильних і слабких сторін, загроз і можливостей, використовують SWOT-аналіз, який дає змогу скласти стратегічний баланс, в якому сильні сторони – це активи підприємства у конкурентній боротьбі, а слабкі – пасиви.

3. Етап вибору інноваційної стратегії:

- визначаються базові стратегії розвитку та інноваційні складові;

- розробляються та оцінюються альтернативні інноваційні стратегії;

- здійснюється вибір і обґрунтування інноваційної стратегії, якій віддається перевага.

4. Етап реалізації інноваційної політики:

- складається стратегічний проект (перелік стратегічних змін і заходів для їх здійснення) і план реалізації проекту, особливо враховується інноваційний характер перетворень;

- проводиться обґрунтування стратегії фінансування інноваційних проектів; вона має визначити спосіб фінансування інноваційних проектів;

- формуються плани і програми інноваційної діяльності;

- здійснюється контроль за реалізацією проекту;

- оцінюється ефективність процесу реалізації і у разі потреби коригуються проект, стратегії, цілі;

- втілюється принцип збалансованості процесів реалізації вибраної інноваційної стратегії за термінами виконання, за рахунок якого забезпечується критерій мінімізації витрат.

Таким чином, можна зробити наступні висновки.

1. Інноваційна політика підприємства передбачає сукупність цілей, принципів і правил з розробки та впровадження інновацій на підприємстві. На рівні держави розробляється державна інноваційна політика, підприємство ж формує власну інноваційну політику, орієнтуючись на державну.

2. До основних принципів інноваційної політики належать: стратегічна спрямованість, орієнтація на потреби ринку, комплексність, цілеспрямованість, планомірність, інформаційна забезпеченість, а також принцип збалансованості процесів реалізації інноваційної стратегії за термінами виконання, за рахунок якого забезпечується критерій мінімізації витрат.

3. Виходячи з поняття і характерних особливостей інноваційної політики підприємства можна назвати наступний порядок її формування:

а) етап розробки цілей;

б) етап стратегічного аналізу;

в) етап вибору інноваційної стратегії;

г) етап реалізації інноваційної політики.

Література:

1. Бойко О.М. Інноваційний розвиток промислового виробництва України в процесі посткризового відновлення / Бойко О.М. // Проблеми науки. – 2012. – № 9 – С.2–8.

2. Гринюк Н.А. Інноваційний розвиток підприємств України: проблеми і перспективи / Н.А. Гринюк // Проблеми науки. – 2011. – № 3 – С. 10–16.

3. Розвиток промислового потенціалу України в процесі після кризового відновлення / О.В. Собкевич, А.І. Сухоруков, В.Г. Савенко [та ін.]; за ред. Я.А. Жаліла. – К.: НІСД, 2010. – 48 с.

4. Карапейчик І.М. Підхід до вимірювання інноваційного потенціалу промислових підприємств / І.М. Карапейчик // Актуальні проблеми економіки. – 2010. – № 5(107) – С. 101–110.

5. Захарченко В.І., Корсікова Н.М., Меркулов М.М. Інноваційний менеджмент: теорія і практика в умовах трансформації економіки. Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 448 с.

6. Закон України «Про інноваційну діяльність» № 40-IV від 4 липня 2002 року.

7. Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2005. – 400 с. (Альма-матер)

8. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с.