Асистент Гончарова А.І.

ДВНЗ « Херсонський державний аграрний університет», Україна

Шляхи і методи забезпечення державного регулювання АПК

Невирішеною проблемою в Україні залишається нерівномірне надходження сільськогосподарської продукції в 1995-2011 рр., особливо рослинницької, на агропродовольчий ринок. Переважаюча частка сільгосппродукції надходить на ринок відразу після збирання урожаю. Встановлено, що протягом червня-вересня сільгоспвиробники реалізують 52% вироблених зернових культур і 63% овочевої продукції. Основна причина продажу продукції одразу після збирання урожаю, більшістю виробників пояснюється необхідністю отримання готівки, перш за все, для сплати кредитів та розрахунку за поставлені раніше матеріально-технічні ресурси. Продаж значних обсягів сільськогосподарської продукції протягом короткого періоду часу несприятливо впливає на цінову кон’юнктуру, тобто веде до різкого зниження ринкової ціни, що в кінцевому рахунку негативно позначається на доходах товаровиробників.

Автором проведено дослідження, яке допомогло зрозуміти процеси, які протікають у сфері державного регулювання АПК.

При всій обмеженості кількості опитуваних, одержані результати дозволяють зрозуміти процеси, які відбуваються у сфері державного регулювання АПК України, які репрезентативно представляють досліджуваний регіон країни. В якості експертів по цьому питанню було залучено 3 викладачі вузу, які ведуть активну науково-дослідну роботу по цій проблематиці.Оцінки експертів, можуть бути надійним орієнтиром при оцінці відповідей 33 респондентів, які представляють органи управління сільськогосподарських підприємств різного типу Херсонської області.

Дослідження показало, що керівниками і фахівцями сфери виробництва товарів АПК місце державної регулюючої політики в економічних процесах на селі розуміється не однаково; ситуація в Україні на початку ХХІ століття не має в аграрному секторі аналогів у світовій історії по своїй економічній сутності, ніде і ніколи великі сільськогосподарські підприємства, що забезпечують свою країну усіма видами основного продовольства на рівні розвинутих країн світу, не перетворювалися в приватні, невеликі підприємства; заробітна плата, як ведуча економічна категорія ринкової економіки, не виконує своїх основних функцій (вона не стимулює інтенсивну працю і не орієнтує на підвищення кваліфікації виробничий і управлінський персонал).

З 33 опитаних респондентів кожен третій (33,3%) на перше місце поставив "зменшення податкового навантаження на виробників рослинницької продукції". При додатковій співбесіді з'ясувалося, що через зниження собівартості кормів у результаті зменшення податкового навантаження на продукцію рослинництва, неминуче відбудеться зниження собівартості тваринницької продукції. З цієї причини тільки шість осіб (18,2%) першочерговою мірою вважають зменшення податкового навантаження молочного підкомплекса. На другому місці (24,3%) стоїть встановлення стабільних паритетних цін на промислову і сільськогосподарську продукцію. Ціни на племінний молодняк і електроенергію лише 12,1% вважають першорядними.

Зіставлення думок респондентів з думками експертів дозволяє виділити три найбільш гострі питання, що лежать у аспекті державного регулювання АПК: 33,3% респондентів як першочерговий захід державної підтримки вітчизняних товаровиробників вважають зниження податкового навантаження на продукцію рослинництва: цукрового буряка, соняшника, зернових; захист вітчизняних товаровиробників молочного підкомплекса – базової галузі вітчизняного тваринництва, керівники і фахівці бачать через зниження собівартості кормів, тобто через зниження собівартості рослинництва; серед механізмів фінансово-кредитного регулювання в даний час найбільш легітимним, на думку експертів, є незбалансоване ціноутворення на промислову і сільськогосподарську продукцію (57,1%). На друге місце експерти поставили довгострокове кредитування (28,6%), на третє – короткострокове кредитування (14,3 % ).

Проведене анкетування дозволило дійти висновку, що ефективність державного регулювання АПК у даний час стримується не стільки недосконалістю законодавчої бази, скільки хронічним невиконанням уже прийнятих нормативних актів.

Проаналізовано аграрний потенціал України: впевнено нарощує експортний потенціал сільського господарства і розширює свою присутність на зовнішніх ринках (рис. 1).

Рис.1. Зовнішньоторговельний обіг сільськогосподарської продукції України

Судячи з графіку, обсяги сільськогосподарського виробництва мають тенденцію зростання завдяки механізму глобалізації. Це дозволяє аграрним підприємствам виробляти продукцію і здійснювати пошук кращих можливостей її реалізації на ринках, які можуть забезпечити вищий рівень прибутків. Часто це поєднується з необхідністю участі в стратегічних альянсах. Глобалізація вимагає високого рівня конкурентоспроможності аграрних формувань та скорочення витрат на технологічні ланцюги постачання з метою зниження рівня трансакційних витрат. Нині підприємства агропромислового комплексу функціонують в динамічному підприємницькому та соціальному середовищі, орієнтованому на потреби та вподобання споживачів. Глобалізаційні чинники змушують суб’єктів аграрного підприємництва постачати на світовий ринок дешеве продовольство найвищих якісних параметрів. Тому посередники здійснюють диверсифікацію джерел сировини і прагнуть закуповувати продукцію у виробників за мінімальних цін.

Визначено, що становлення та розвиток ринкових відносин в аграрному секторі України безпосередньо залежить від системи ціноутворення та ролі держави в цьому процесі. Цінова ситуація сільськогосподарської продукції на вітчизняному ринку наведена на рис. 2.

Рис.2. Середні ціни реалізації сільськогосподарськими підприємствами і рентабельність сільськогосподарського виробництва в Україні

Виходячи з вищенаведеного, рівень цін на зерно за останні 4-5 років значно підвищився як на світовому ринку, так і на вітчизняному.

З метою здійснення прозорих схем збуту сільськогосподарської продукції велика увага приділяється біржам. Зокрема, на законодавчому рівні підготовлено правове поле для здійснення операцій з реалізації продукції через біржі, опрацьовані механізми розрахунків, певного часу розроблялися навіть схеми співпраці оптових постачальників матеріально-технічних ресурсів через біржі (зустрічні контракти). Однак, поки що з різних причин біржовий ринок працює недостатньо ефективно. Оператори ринку продовжують надавати перевагу прямим контрактам.