к.є.н. Ваниева А.Р.

Кримський інженерно-педагогічний університет, Украина

ПОКАЗНИКИ ТА КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Для функціонуючого підприємства послідовність поетапного управління ресурсним потенціалом припускає, що діяльність уже орієнтована на випуск певного продукту й завдання формування попиту має на меті лише його уточнення у зв’язку з можливими змінами в зовнішнім середовищі або передбачуваному виробництві нового економічного блага.

Таким чином, при існуючих цілях підприємства питання коштує про підтримку їхнім ресурсним потенціалом, а також про його раціонально-пропорційний розподіл між різними напрямками діяльності. Це припускає проведення моніторингу стану ресурсного потенціалу підприємств. У цілому величину ресурсного потенціалу підприємства можна оцінити сумою потенціалів складових його елементів.

Для рішення конкретних завдань при певному попиті потрібне визначення величини потенціалу й визначення величини складових його елементів. Загальна величина цього потенціалу визначається сумою потенціалів його елементів.

Дослідження показують, що в більшості випадків підприємства йдуть традиційними шляхами розвитку інтенсивним й екстенсивним за рахунок заходів, у першому випадку, що поліпшують використання вже функціонуючих елементів ресурсного потенціалу, і збільшення їхньої продуктивності за рахунок модернізації, у другому випадку, коли до наявних ресурсів додається додатковий у результаті підвищення інвестиційної активності підприємств.

Для оцінки ефективності використання основного ресурсу застосовується група узагальнюючих і приватних показників, таких як фондовіддача, фондоємність, фондоозброєність, рентабельність. Кожний із цих показників, з різних сторін характеризує ефективність основних ресурсів, залежно від того, який інтерес до них проявляється й тому немає підстав для їхнього протиставлення.

Однак якщо розглядати комплексне відбиття ефективності, тобто в сукупності використання основного й кадрового ресурсів, де показником ефективності використання останнього є продуктивність праці, у цьому випадку особливу увагу варто приділити показникам продуктивності праці, фондовіддачі й фондоозброєність, тому що саме ці три показники самим безпосереднім образом ув’язані між собою.

Таке сполучення показників дозволяє забезпечити раціональні пропорції між основним і кадровим ресурсом потенціалу підприємства при різному їхньому стані [1.с.44-47]. Аналогічно цьому зміна в гіршу сторону кожного іншого елемента ресурсного потенціалу при необхідності одержання того самого кінцевого результату веде до приросту одного або всіх інших елементів потенціалу підприємства, тобто до інших їхніх пропорцій. Вибір, за рахунок приросту якого елемента ресурсного потенціалу забезпечити результат, залежить від багатьох факторів і вимагає різних рішень.

Методика, що відображає цю залежність, описана в роботі В.А. Трапезнікова [4.с.114] і може бути успішно використана в діяльності підприємств. За даною методикою продуктивність праці представлена в комплексному співвідношенні показників фондоозброєності й рівня знань персоналу.

При визначенні пропорційності між елементами ресурсного потенціалу підприємства використовуються різні методи оцінки кадрового потенціалу в рішенні різних конкретних завдань.

Наприклад, вартісна модель оцінки, що базується на теорії “кадрового капіталу”, розроблена вченими Капланом Р.С., Нортоном Д.П. [2.с.137]. Що стосується фондоозброєності, її зміна більше співвідноситься із проблемами розвитку, які самим безпосереднім образом пов’язані з активізацією інноваційною й інвестиційною діяльністю підприємств. У цьому випадку наявна величина потенціалу повинна прирощуватися на величину інноваційного й інвестиційного ресурсу [3.с.44-47].

У сучасних умовах інноваційна діяльність підприємств здобуває нові риси. Вони перестають бути тільки забезпеченням технічної підготовки виробництва й від чисто технічної переходить в інноваційну, орієнтовану на ринок.

По-перше, розподіл ресурсного потенціалу по цим двох напрямках, по-друге, одержання синергетичного результату від раціонального вкладення ресурсного потенціалу в інновації й використання інновації для розвитку самого ресурсного потенціалу або окремих його елементів, по-третє, одержання ефекту в якості прибутку, отриманого від приросту виробленого підприємством продукту.

Для того щоб забезпечити максимально необхідну інформацію про стан власного ресурсу й, володіючи нею, оцінити позиції й напрямки розвитку, виходячи зі стану зовнішнього оточення, модель повинна містити досить максимальне для аналізу число показників, по необхідності здатних бути відбитими в інтеграційному процесі.

Проблема визначення оцінки ефективності управління економічними ресурсами є складною й такою, що важко формалізується. Адже кожне підприємство – це складна система, якої важко спростити, не втративши при цьому її суттєвих характеристик.

Визначення оцінки управління економічними ресурсами дозволяє: визначити у вартісному вираженні загальну величину потенціалу, який зосереджений на окремому підприємстві; встановити ваги шкірного елементу й структуру потенціалу; знайти ступінь використання потенціалу.

Важливим положенням управління економічними ресурсами підприємства є оцінка ефективності того чи іншого виду ресурсу, де корисний результат діяльності підприємства порівнюється з витратами на отримання цього корисного результату.

Корисний результат розглядається як ефект, який може бути економічним, у вигляді прибутку підприємства, та соціальним, у вигляді забезпечення кращого життя для людини. Загальна економічна ефективність ресурсного потенціалу підприємства визначається відношенням загального результату діяльності підприємства до витрат, які були задіяні для отримання цього результату.

Кінцева результативність усіх господарських заходів, явищ та процесів, що відбуваються на підприємствах, повинні оцінюватись з позиції критеріїв і показників економічної ефективності. Вибір критеріїв оцінювання ефективності управління економічними ресурсами необхідно вести, використовуючи економічні критерії й показники, що повинні розкрити його ефективність та внесок у розвиток підприємства.

Для ефективності управління ресурсним потенціалом підприємств необхідно розробити модель, яка базується на наступних системних складових: на першому етапі слід провести розрахунок складових ресурсного потенціалу підприємства (для визначення ефективності управління економічними ресурсами підприємством необхідно застосувати ряд показників, які характеризують оцінку окремих складових ресурсного потенціалу); на другому – аналіз та оцінка показника прибутку та інноваційного розвитку підприємства; на третьому – визначення рейтингової оцінки ресурсів внутрішнього середовища підприємства; на четвертому етапі проводити розрахунок складових ресурсного потенціалу підприємства за визначеними показниками; на п’ятому – розрахунок загального обсягу ресурсного потенціалу підприємства як інтегрального показника.

Таким чином, модель оцінки ефективності управління ресурсним потенціалом підприємства має ряд переваг: по-перше, вона базується на комплексному, багатомірному підході до оцінювання ефективності управління економічними ресурсами підприємства; по-друге, її характеристика дає змогу оцінити та проаналізувати внесок кожного ресурсу в розвиток всього ресурсного потенціалу підприємства.

Знання всіх величин оцінювання ефективності управління економічними ресурсами підприємства дозволяє визначити величину резервних можливостей для подальшого розвитку підприємства й сприятиме створенню довгострокової й гнучкої системи управління ресурсним потенціалом підприємства.

Література

1. Берестов В.Л., Буданова М.В. Управління мотивацією працівників промислових підприємств. — Брянськ: БГИТА, 2005. — 275 с.

2. Каплан Роберт С., Нортон Дейвит П. Організація, орієнтована на стратегію. Як у новому бізнесі-середовищі процвітають організації, що застосовують збалансовану систему показників / Пер. с англ. — М.: ЗАТ «Олімп-Бізнес», 2004. — 416 с.

3. Кашніков В.І. Управління стабільністю й небезпеками в системі «соціум-технік-техніко-технологічна система». // Машинобудівник, 2006. — №12. — c. 44-47.

4. Трапезнікова В.А. Управління й науково-технічний прогрес. — М.: Наука, 1983. — 224 с.