Экономические науки/14. Экономическая теория

К.е.н. Хрустальова В.В.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Освітній ресурс формування інноваційної економіки

Наука та інновації в ХХІ столітті значною мірою визначають процес економічного розвитку держави. Існує прямопропорційна залежність стану національної соціально-економічної системи від її інтелектуального потенціалу, ступінь використання якого, темпи та масштаби приросту визначають рівень розвитку країни загалом, зокрема її статус у світовому співтоваристві. Основну частку суспільного багатства розвинених країн створює нова інтелектуальна еліта — фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. У сучасних умовах в економічно розвинених країнах 25% трудових ресурсів є зайнятими в сфері науки і високих технологій. У США 8% населення створюють понад 20% ВВП, а країна витрачає на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДіДКР) близько 40% від загальних витрат. Приблизно 66 % працівників мають вищу або незакінчену вищу освіту.

За сукупністю близьких за змістом показників Україна сьогодні більш, ніж у 5 разів відстає від середньосвітового рівня підтримки економіки знань. Окрім цього, у нашій державі власники приватного капіталу ухиляються від інвестування у знання (для прикладу, участь приватного капіталу у фінансуванні НДіДКР в країнах ЄС досягає 55 %, а у США – 67 %) [1, с. 61]. Нині інвестиції у знання зростають значно швидше, ніж вкладення в основні фонди – 90 % усієї кількості знань, якими володіє людство, отримано за останні 30 років ХХ ст. [2].

Минуле ХХ та поточне ХХІ ст. справедливо вважають "століттями освіти". У розвинених країнах світу цю істину збагнули ще в ХІХ ст. Якщо ми сподіваємося на те, що Україна дійсно буде демократичною розвиненою державою, то, мабуть, треба згадати слова Вольтера про те, що саме освіта є найкращим охоронцем свободи. Життя переконливо засвідчує, що тільки ті країни, які опікуються освітою, мають позитивне майбутнє. Утвердження України як самостійної європейської держави усвідомлювалось неможливим без здійснення важливих змін у сфері освіти. Значна кількість праць і публікацій у ХХІ столітті висвітлюють принципово нове становище вищої школи, пов’язане з орієнтацією освітньої системи на потреби інформаційного суспільства та необхідністю реагування на загальносвітові тенденції.

Освіта — це суспільне явище, яке впливає на всі сфери економічного життя суспільства та є вагомим чинником досягнення високих темпів економічного зростання й підвищення добробуту суспільства. Тому, саме завдяки постійному зростанню видатків на освіту розвинуті країни зберігають провідні позиції у світовій економіці. Зауважимо, що в більшості з них у структурі вкладень в освіту переважає державна частка. Це зрозуміло, адже освіта — той чинник, який громадянин може використовувати для підвищення свого життєвого рівня. При цьому вигоду від високого рівня освіти отримує не лише окремий громадянин, а й суспільство в цілому, оскільки підвищення рівня загальноосвітньої та професійної підготовки кожного працівника, його кваліфікації є важливими чинниками зростання продуктивності праці та економічного поступу держави.

Аналізуючи основні тенденції, пов‘язані з фінансуванням освітньої галузі у 2013 р. [2, 3], ми можемо відзначити, що відбувається: скорочення фінансування профільного міністерства на понад 4,5 млрд. гривень, збільшуються витрати на премії та гранти на 800 000 грн, що досить мало, враховуючи, що влада запланувала проведення конкурсу грантів для колективів молодих учених обсягом до 1 млн на колектив; на 240 млн. скоротяться витрати на дослідження навчальними закладами; зросте підтримка щодо надання загальної та поглибленої освіти з фізики і математики, фізкультури і спорту загальноосвітніми спеціалізованими школами-інтернатами; підтримано підготовку профтехзакладів, за рахунок вищих навчальних заклададів І і ІІ рівнів акредитації; майже на 5 млдр. зменшаться витрати на вищу освіту і ще на 150 млн. – здійснення методичного та матеріально-технічного забезпечення діяльності навчальних закладів; на 12 млн. зменшаться витрати на навчання, стажування, підвищення кваліфікації студентів, аспірантів, науково-педагогічних та педагогічних працівників за кордоном; Державне агентство з питань науки, інновацій та інформації України діяльність якого недоотримає 150 млн. грн.; збільшаться витрати на Державні премії, стипендії та гранти в галузі науки і техніки на 1,2 млн. грн.

Як ми можемо зазначити, зважаючи на динаміку фінансування освітніх заходів, подальший розвиток освітніх інвестицій має ґрунтуватися не на простому нарощуванні видатків, а на підвищенні їх ефективності з метою забезпечення належної якості освітніх послуг та можливостей рівного доступу населення до їх отримання впродовж всього життя. Саме тому майбутні реформи мають стосуватися державного механізму розподілу ресурсів та загального управління галуззю освіти, забезпечити розширення повноважень місцевих органів управління та формування належної доходної бази для фінансування освітніх послуг. Поширення приватних платежів населення за освітні послуги потребує державного регулювання, оскільки їх значні обсяги не лише призводить до існування нерівності, а й перешкоджають ефективному управлінню ресурсами на рівні відповідних закладів.

Литература:

1. Пилипенко Є.В. Рынок и экономика знаний / Є.В. Пилипенко, С.Ю. Цехла //Экономика Крыма. – 2010. – № 3 (32). – С. 60-63.

2. Хиллер П. Знания – главное богатство / П. Хиллер // Образование без границ. – 2002. – № 4. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.studying.ru.

3. Закон України "Про Державний бюджет на 2013 рік" // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 5-6, ст.60.

4. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.ukrstat.gov.ua.