Магістр Гоменко О.Г.

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини

ВНЗ ВМУРоЛ „УКРАЇНА”, Україна

ЗАЛУЧЕННЯ РЕСУРСІВ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ

Постановка проблеми. Банківська система є важливим елементом будь-якої країни, оскільки, мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх на капітал, що працює. Від оптимальної структури ресурсної бази комерційних банків залежать такі показники їхньої діяльності, як рентабельність і ліквідність. В умовах дефіциту фінансових ресурсів особливої актуальності набувають питання формування ресурсної бази банків через залучення ресурсів фізичних та юридичних осіб.

Аналіз останніх публікацій. Вагомий внесок до вивчення тенденцій залучення ресурсів фізичних та юридичних осіб комерційними банками внесли Алексеєнко М.Д. [1], Гринько О., Хохлов В. [2], Стойко О. Я. [3] та інші.

Мета статті. Метою дослідження є розкрити тенденції залучення ресурсів фізичних та юридичних осіб комерційними банками.

Виклад основного матеріалу. Виступаючи посередником на грошовому ринку, для забезпечення свого стійкого розвитку і виживання в умовах жорсткої конкуренції, комерційний банк повинен формувати ресурсну базу переважно за рахунок зовнішніх залучень і позичок. Сутністю цього процесу є створення банком найбільш сприятливих умов фізичним та юридичним особам для того, щоб вони віддали перевагу саме йому при вкладенні своїх вільних коштів у депозити, а також підтримання банком своєї кредитоспроможності на достатньому рівні, щоб у разі потреби позичити на міжбанківському ринку додаткову масу ресурсів для забезпечення збалансованого фінансового стану.

Залучення коштів у вклади є однією з найстаріших, конституюючих операцій банків. Звичайні стародавні монастирі, що брали на зберігання чужі цінності, розпочали шлях перетворення в банки, як тільки стали приймати ці цінності в депозити. Вони стали базою для розвитку їх кредитної діяльності, а потім і розрахункової. Це означало появу якісно нових інститутів – банків.

Депозит як вид банківських ресурсів може створюватися двома шляхами: банк може прийняти кошти юридичної або фізичної особи на відкритий рахунок чи надати клієнту позичку, яка потім буде використовуватись за допомогою чеків. З огляду на це, окремі економісти висловлюють думку про розподіл депозитів на первинні та похідні [3].

Практика проведення депозитних операцій банків характеризується великою кількістю форм та видів рахунків, які відрізняються режимом функціонування, валютою вкладу та іншими характеристиками.

Найбільш докладну класифікацію банківських вкладів пропонує у своєму дослідженні М.Д.Алексеєнко, який виділяє наступні класифікаційні ознаки: категорія вкладника, резидентність, вид підприємства, сектор економіки, форма власності, спосіб оформлення вкладу, належність вкладника до галузі економіки, характер розпорядження вкладом, можливість одержання вкладником додаткових послуг і пільг, форма одержуваного доходу, оподаткування доходів, вік вкладника, вид валюти, можливість капіталізації процентів, визначення розміру процента, періодичність виплати процентів, характер вилучення коштів, строк і порядок вилучення коштів, призначення вкладу [1, с.99].

Розглянемо докладніше найбільш принципові, з нашої точки зору, критерії класифікації. Виходячи із категорії вкладників, розрізняють депозити юридичних та фізичних осіб. Ці групи вкладів принципово різні за середніми сумами вкладів. Залишки по депозитах юридичних осіб значні вищі, ніж по вкладах фізичних осіб. Різняться також мотивація здійснення вкладень та побажання відносно їх подальшого використання. Депозити юридичних осіб переважно використовуються з метою розрахунків за придбану продукцію та послуги, для здійснення інших розрахунків, а мотивація накопичення коштів з метою отримання прибутку є вторинною. Для фізичних осіб депозити досить часто відкриваються з метою отримання прибутку в майбутньому, тому мотиви зберігання коштів задля цього та відкриття цільових депозитів (у т.ч. для придбання певних товарів довгострокового використання), однаково важливі. Відрізняються і фінансові можливості вкладників, що впливає на періодичність поповнення вкладу. У юридичних осіб вони значно ширші. Також є різниця в потребах відносно надання додаткових послуг. Фізичні особи, як правило, займають більш пасивну позицію, і необхідні супутні послуги їм пропонує банк. Юридичні особи більш вимогливі до надання необхідних додаткових послуг.

Зростання обсягів коштів на рахунках суб’єктів господарювання та фізичних осіб відображено на рис. 1.

Рис. 1. Зобов’язання банків України за коштами, залученими на рахунки суб’єктів господарювання та фізичних осіб, на кінець року, млн. грн.

Ми бачимо, якщо у кінці 2001 та 2002 рр. серед депозитів переважали рахунки суб’єктів господарювання, то з кінця 2003 р. структура депозитної бази банків змінюється на користь коштів на рахунках фізичних осіб. Їх частка в сукупних депозитах за 2002-2007 рр. зросла з 36,2% до 57,9%, або на 21,7 процентних пунктів (в абсолютному вимірі на 99935 млн. грн.). За 2002–2007 рр. кошти, що надійшли від фізичних осіб, збільшились у 15 разів, а кошти від суб’єктів господарювання збільшились у 6 разів.

Протягом 2008-2011 років кошти на рахунках фізичних осіб продовжили зростати швидше ніж рахунки суб’єктів господарювання. Вони зросли в 2,6 раз до 275 млрд. грн. На той час як депозити суб’єктів господарювання зросли в 1,3 раз, досягли 102 млрд. грн. Тренди свідчать, що дана тенденція буде мати і в наступних роках.

За ознакою резидентності розрізняють вклади резидентів і нерезидентів. Можливо використовувати даний критерій класифікації як обов’язковий в звітності банків, бо зміна кількості рахунків нерезидентів характеризує ступінь інтегрованості економіки України в світову та її привабливість в очах іноземних інвесторів. Збільшення кількості рахунків нерезидентів та залишків коштів на них свідчить про надходження додаткових капіталів у вітчизняну економіку, їх зменшення – відповідно про відтік капіталів за кордон.

Розподіл вкладників за віковими категоріями надає банкам можливість максимально враховувати вимоги до обслуговування та необхідність в додаткових послугах кожної з вікових груп.

Відносно терміну залучення та порядку вилучення вкладу розрізняють вклади до запитання, строкові вклади та ощадні вклади.

Найбільш розповсюдженим видом депозитів є вклади до запитання. Режим їх функціонування передбачає безперешкодне вилучення коштів у будь–якій формі на першу вимогу вкладника. Головним призначенням таких депозитів є задоволення трансакційного мотиву накопичення суб'єктів господарювання та сімейних господарств, використання коштів для фінансування поточних витрат.

У світовій практиці термін дії таких вкладів зазвичай не обумовляється. Відсотки за вкладами до запитання нижчі, ніж за іншими депозитами або взагалі не нараховуються, тому що банки не в змозі використовувати ці кошти впродовж тривалого терміну. Однак, незважаючи на те, що банки завжди повинні бути готові до несподіваного відтоку вкладів до запитання, ці кошти все ж таки створюють базу для кредитування, тому що коливання надходжень та виплат по окремих депозитах при великому обсязі операцій у цілому вирівнюються, створюючи певний стабільний залишок дешевих для банку ресурсів.

Відносно відсотків, що нараховуються, вклади до запитання є найбільш дешевим видом залучених ресурсів. Разом з цим в умовах зростаючої конкуренції деякі банки встановлюють порівняно високі відсоткові ставки (2–6% річних). Це робиться для того, щоб залучити нових вкладників, у т.ч. з інших банків, або стимулювати додаткове розміщення коштів вже існуючими клієнтами. Крім того, варто враховувати, що в Україні існує функціональний розподіл між поточними рахунками і власне вкладами до запитання. Якщо поточні рахунки дійсно призначені винятково для обслуговування платіжного обороту, то вклади до запитання частіше використовуються для розміщення коштів вкладниками, що прагнуть до максимально вільного режиму використання коштів на своєму депозитному рахунку. Тому за поточними рахунками у переважній більшості випадків відсотки не нараховуються взагалі, а за вкладами до запитання відсоткові ставки найнижчі, але все ж таки дозволяють клієнтам одержувати дохід. Таке розмежування поточних рахунків та вкладів до запитання пов'язано з нерозвиненістю безготівкової оплати товарів та послуг, адже більшість потреб наші громадяни задовольняють, використовуючи готівку.

До депозитів до запитання відносять також контокорентні рахунки та поточні рахунки з овердрафтом. Відмінність між ними полягає у тім, що при овердрафті активний (дебетовий) залишок виникає нерегулярно, тому що позичкою підприємство користується від випадку до випадку. Поточні рахунки з овердрафтом відкриваються юридичним і фізичним особам, а контокорентні рахунки – тільки юридичним особам. Крім цього, при існуванні рахунку з овердрафтом підприємству може відкриватися позичковий рахунок, тоді як на контокорентному рахунку відображаються всі операції, що здійснюються суб’єктом господарювання.

Таким чином, депозити до запитання відносно ступеня їх ліквідності є найбільш привабливими для вкладників, оскільки можливо їх вилучення в будь–який момент цілком і без обмежень. Для банків вигідна відсутність сплати відсотків за рахунком або мінімальний відсоток, що сплачується.

Строкові вклади – це вклади, за якими встановлюється фіксований термін збереження, і не дозволяється поповнення або часткове вилучення коштів. На ці вклади нараховується відсоток, ставка якого підвищується при збільшенні терміну та суми депозиту.

Українські банки змушені діяти в умовах економічних обставин, що постійно змінюються, тому пропоновані ними строкові вклади придбали деякі специфічні риси. Вкладник має право вилучити депозит до закінчення терміну дії. Однак при цьому передбачаються різноманітні санкції, що в цілому стосуються розміру відсоткового доходу. Застосовується, зокрема, нарахування відсотків за ставкою вкладу до запитання за весь термін розміщення коштів або нарахування відсотків у розмірі половини від пропонованої відсоткової ставки. Багато банків, особливо по короткострокових вкладах (на 1–3 місяці), при достроковому розірванні договору відсотки взагалі не сплачують. Варіанти попереднього повідомлення зазвичай не застосовуються, а якщо і використовуються, то термін повідомлення мінімальний і не перевищує одного тижня. Причому в умовах стабільного стану ринку банки не вимагають від клієнтів дотримуватися навіть цих мінімальних умов щодо попереднього повідомлення, а використовують їх тільки в періоди криз.

Така пільгова для вкладника ситуація визначається тим, що клієнти не хочуть позбавляти себе права на альтернативне використання заощаджень у випадку можливого підвищення інфляції або обвалу курсу національної валюти. Однак після кризи 1998 р. українські банки зіткнулися із проблемою забезпечення себе гарантованим обсягом вкладів з точним та прогнозованим календарем повернення залучених коштів. Тому деякі банки почали пропонувати вкладникам строкові депозити, що не можуть бути розірвані до закінчення терміну договору, які б поважні причини при цьому в клієнта не виникали. Жорсткість даних умов банк компенсував підвищеною відсотковою ставкою та гарантією її незмінності протягом усього терміну дії договору. Ці вклади залучались на термін від 1 до 6 місяців.

У зв'язку з невеликою кількістю банківських операцій, пов'язаних з обслуговуванням строкового депозиту, при його залученні банк несе мінімальні операційні витрати в порівнянні з іншими видами вкладів. Найчастіше при прийомі строкових вкладів обумовлюється мінімальна сума внеску.

Перевага строкових депозитів для клієнта полягає у встановленні більш високої в порівнянні з поточними депозитами відсоткової ставки та можливості варіювати термінами сплати відсотків і методом їх нарахування, а недоліком є неможливість використовувати кошти для розрахунків та поточних платежів.

Для банку переваги полягають у зручності планування даного компоненту ресурсної бази та мінімальних витратах з його обслуговування. Однак ці ресурси є найбільш дорогими завдяки високому депозитному відсотку, тому кожний комерційний банк сам визначає їх оптимальну питому вагу в загальному обсязі залучених коштів.

Різновидом строкових депозитів є депозитні сертифікати. Вони оформлюються спеціальним документом, що є письмовим зобов?язанням кредитної установи про депонування коштів, засвідчує право вкладника на одержання депозиту і процентного доходу по ньому. На депозитних сертифікатах вказується термін вилучення вкладу та розмір належного відсотку. У світовій банківській практиці вони знайшли значне застосування: ресурсна база банків зазвичай майже на третину формується за рахунок депозитних сертифікатів, що мають великий номінал, термін обігу від 1 до 6 місяців та зазвичай продаються з дисконтом. У ряді країн (Великобританії, Німеччині, США, Японії) практикується випуск строкових депозитних сертифікатів, які можуть передаватися іншим суб'єктам депозитних операцій за допомогою передавальних надписів на них.

Однак цей інструмент залучення вкладів має ряд недоліків: їх випуск пов'язаний з обов'язковою реєстрацією в НБУ, що ускладнює процедуру документообігу; сертифікати повинні бути виконані на бланках, що забезпечують необхідний захист від підробки, а це досить витратно; у комерційного банку, що емітував дані цінні папери, відсутнє право змінювати розмір відсоткової ставки в період їх обігу, що робить сертифікати досить ризикованими у порівнянні з іншими видами пасивів через неможливість управляти відсотковим ризиком.

Як наслідок цих негативних рис, а також відсутності зацікавленості в потенційних вкладників, для яких більш звичні традиційні інструменти вкладних операцій, емісія даних цінних паперів більшістю комерційних банків здійснюється тільки з міркувань необхідності збагачення асортименту банківських послуг.

Для підвищення зацікавленості в придбанні депозитних сертифікатів за умов слабо розвинутого вторинного фондового ринку і, відповідно, неможливості продажу їх іншому інвестору, банкам-емітентам доцільно приймати на себе зобов'язання по достроковому викупу сертифікатів за зниженою відсотковою ставкою. Крім цього, як додаткову послугу за певну плату можливо запропонувати здійснювати погашення сертифікатів філіями та відділеннями банку-емітенту не тільки за місцем придбання, але й за місцем звернення власника сертифікату.

Важливим видом депозитів є ощадні вклади, що задовольняють потреби у накопиченні коштів. Ощадний вклад створюється не тільки єдиноразовим внеском, але й може зростати шляхом регулярного або нерегулярного внесення рівних або різних сум протягом усього терміну депозиту.

Особливістю ощадних вкладів є те, що теоретично вони можуть бути повернуті тільки після попереднього повідомлення або після закінчення погодженого терміну. Без повідомлення можливо зняти деяку обумовлену суму протягом календарного місяця. Банки зацікавлені в тім, щоб ощадні вклади як можна довше знаходилися в їх розпорядженні. Тому по вкладах з тривалим терміном попереднього повідомлення вони пропонують більш високі відсоткові ставки, ніж по короткострокових ощадних вкладах. Відсоткова ставка по ощадних вкладах є „плаваючою”.

Існують наступні можливості вилучення вкладу: без попереднього повідомлення; після попереднього повідомлення, але до закінчення терміну депозиту; після закінчення терміну попереднього повідомлення.

Як терміни попереднього повідомлення найчастіше використовуються невеличкі періоди – від 5 до 30 днів.

Прикладом ощадних вкладів, що адаптовані до особливих умов українського ринку, є накопичувальний депозитний вклад. Він розміщується на термін один рік з наступною автоматичною пролонгацією і передбачає вільне довкладення коштів в будь–який час без обмежень. Відсотки нараховуються щомісяця і можуть вилучатися. Вилучення вкладу до закінчення мінімального терміну 6 місяців здійснюється з утриманням нарахованих та сплачених відсотків. При розірванні договору по закінченні мінімального терміну вкладнику виплачується сума депозиту і нараховані за термін збереження відсотки. При цьому клієнт повинен враховувати, що відсотки сплачуються за складною схемою, тому дострокове розірвання договору призведе до значного зниження прибутковості вкладу. Як термін попереднього повідомлення про розірвання договору використовується незначний часовий інтервал – 5 банківських днів. Вилучити частину коштів без закриття рахунку неможливо.

Використання в діяльності банків ощадних вкладів є важливим напрямком зміцнення та підвищення стійкості їх ресурсної бази, забезпечення ліквідності, дозволяє точніше прогнозувати і балансувати загальний обсяг поточних пасивів. Невеличкі за своїми розмірами, але багаточисленні ощадні вклади населення менш рухливі в порівнянні з депозитами юридичних осіб, і використовуючи різноманітні інструменти (пластикові картки, диференціацію відсоткових ставок), банки можуть залучати ці ресурси у великих обсягах.

Такий вид депозиту максимально враховує здатність та готовність клієнта заощаджувати, тому що дозволяє в будь–який момент вносити кошти в необмеженій кількості. Тому він є найбільш доцільною формою накопичення грошей, використовується при заощадженні коштів для здійснення значних витрат у майбутньому. Вилучення вкладу у виняткових випадках можливо і без дотримання терміну попереднього повідомлення.

Депозити фізичних та юридичних осіб можуть залучатися в національній та іноземній валюті (табл. 1).

Таблиця 1

Структура депозитів комерційних банків України за валютою вкладу, на кінець року (2008- 2011 роки)

Види депозитів за валютою вкладу	2008 р.			2009 р.		2010 р.		2011 р.
	млн. грн.	у % до поперед-нього року	млн. грн.		у % до поперед-нього року	млн. грн.	у % до поперед-нього року	млн. грн.	у % до поперед-нього року
Усього	254047	137,89	323766		127,44	296574	91,60	377246	127,20
у т.ч. депозити у національній валюті	167733	147,02	176344		105,13	152619	86,55	214251	140,38
суб’єктів господарювання	65354	116,17	66328		101,49	51538	77,70	71327	138,40
з них депозити до запитання	30467	100,10	32435		106,46	30746	94,79	47705	155,16
строкові депозити	34887	135,13	33893		97,15	20792	61,35	23622	113,61
фізичних осіб	102379	177,01	110016		107,46	101081	91,88	142924	141,40
з них депозити до запитання	31795	171,69	27971		87,97	35325	126,29	45045	127,52
строкові депозити	70584	179,52	82045		116,24	65756	80,15	97879	148,85
депозити в іноземній валюті	86314	123,06	147422		170,80	143955	97,65	162995	113,23
суб’єктів господарювання	21454	100,89	39578		184,48	30939	78,17	30826	99,63
з них депозити до запитання	10429	133,14	19732		189,20	14874	75,38	15230	102,39
строкові депозити	11025	82,09	19846		180,01	16065	80,95	15596	97,08
фізичних осіб	64860	132,70	107844		166,27	113016	104,80	132169	116,95
з них депозити до запитання	8328	151,39	12607		151,38	21939	174,02	21119	96,26
строкові депозити	56532	130,33	95237		168,47	91077	95,63	111050	121,93

Дані таблиці 1 свідчать, що в структурі депозитів за видами валют у банківській системі України протягом 2008-2011 років продовжували переважали депозити в національній валюті.

Їх частка в загальному обсязі депозитів становила на кінець 2009 р. – 66%. Спостерігається її поступове зниження у 2009 р. до 54%, що пов’язано із початком фінансової кризи та зростання депозитів в іноземній валюті через курсові стрибки. У 2010 році продовжується дана тенденція, має місце падіння до 51%. Знову спостерігається її поступове зростання у 2011 р. до 56%. І на кінець періоду аналізу склали вже 214251 млн. грн.

Обсяг депозитів в іноземній валюті за 2008–2011 рр. збільшився на 88%, і за станом на кінець 2011 р. складав 162995 млн. грн. Якщо частка депозитів фізичних осіб в ньому зросла з 64% за станом на кінець 2003 р. до 70% за станом на кінець 2007 р., то станом на кінець 2011 року вона вже становили 81%. В гривневому еквіваленті депозити фізичних осіб зросли протягом 2008-2011 років майже в 2 рази, або на 68 млрд. грн.

Висновки. Напрямами збільшення депозитних ресурсів банку є: розвиток нових видів вкладів, які б відповідали зростаючим потребам клієнтів; стимулювання залучення ресурсів через збільшення та диференціацію процентної ставки; удосконалення порядку та методів виплати відсотків; розвиток спектра додаткових послуг вкладникам; використання різних видів цінних паперів для залучення ресурсів; підвищення якості обслуговування клієнтів.

Список використаних джерел

1. Алексеєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. / Алексеєнко М.Д. – К.: КНЕУ, 2012. – 276 с.

2. Гринько О. Прогнозування ресурсів банківських установ [Текст] О. Гриньго, В. Хохлов // Вісник НБУ. – 2008. – № 8. – С. 30 - 36.

3. Стойко О. Я. Банківські операції [Електронний ресурс]: навч. посіб./ О. Я. Стойко. – Режим доступу: http://www.vuzlib.net.