Экономические науки/15 Государственное регулирование экономики

Аспірантка Буряк Я.В.

Національний університет державної податкової служби України

Система державних програм підтримки розвитку високих технологій: досвід зарубіжних країн

Зростаючий вплив глобалізації на розвиток світової економіки змусив уряди багатьох країн змінити важелі державного впливу на розвиток національних економік в контексті формування інноваційних моделей розвитку. Держави, що успішно переорієнтувалися на розвиток високотехнологічних виробництв і формування власного інтелектуального капіталу, досить швидко отримали конкурентні переваги на світовому ринку і, як наслідок, значно покращили свій соціально-економічний стан. До таких держав належать Китай, Ізраїль, Індія. [3;C88]

Слід відмітити, однією із проблем є позабюджетне фінансування інноваційної сфери. І в першу чергу, це венчурне фінансування. В США, в європейських країнах і в інших країнах з розвинутою ринковою економікою, венчурне фінансування надало значну підтримку високотехнологічному сектору економіки. [3;C7]

Німеччина виділяється потужною підтримкою діяльності інноваційної системи з боку держави. Державні органи здійснюють контроль від стадії створення об’єктів інтелектуальної власності до експлуатації інноваційного продукту. [3;C57]

У Німеччині розроблено принципи державної політики у сфері науково-технологічного розвитку та визначено основні форми фінансового стимулювання:

- скорочення прямого впливу державних управлінських структур на розвиток науки і техніки;

- поєднання прямого стимулювання і цільового фінансування впровадження у виробництво найважливіших науково-технічних проектів загальнодержавного значення за рахунок федерального уряду та земельних бюджетів. Прикладами таких форм стимулювання є: надання позичок, у тому числі дотацій; створення фондів впровадження інновацій з урахуванням можливого ризику; безоплатні позики, у розмірі 50% коштів, необхідних, для впровадження інновацій; зниження державного мита на об’єкти інтелектуальної власності для індивідуальних винахідників;

- забезпечення координації і взаємодії державних університетів і науково-дослідних центрів з приватними промисловими фірмами; сприяння процесам прискореного впровадження інновацій у виробництво. [3;C59]

Показовим є досвід Південної Кореї, де традиційно ступінь участі держави в економіці дуже висока. Завдяки державній участі Південної Кореї вдалося практично з нуля створити потужну базу інноваційного розвитку і домогтися вражаючих за світовими мірками успіхів у подоланні відставання від передових держав щодо розвитку таких наукомістких галузей, як електроніка, біотехнологія, автомобілебудування, інформатика й телекомунікації.

Інноваційна політика Китайської Народної Республіки включає весь комплекс стимулюючих заходів, таких як державне фінансування високотехнологічних галузей, полегшений доступ до кредитів для інноваційних підприємств, створення умов для залучення іноземних фахівців. У зонах розвитку й освоєння нових технологій (наприклад, у Харбіні) підприємства користуються трирічними «податковими канікулами», а ще три роки сплачують податок на додану вартість із п'ятдесятивідсотковою знижкою. Від сплати мит звільнений імпорт приладів та устаткування для інноваційних фірм.

У США ще у 1950 роки була створена державна організація з підтримки малого бізнесу, метою якої було забезпечення гарантії певної частини вкладень у венчурний бізнес.

Ще одним важливим напрямом державної інноваційної політики є оптимізація розподілу на території країни її науково-технічного потенціалу. У США й ряді інших країн були розроблені загальнонаціональні програми розвитку науково-технічної діяльності в регіонах, відповідного перерозподілу управлінських функцій. У Японії у 1985 по 1991 рік із Токіо переміщено в регіони 2% державних і стільки ж приватних інститутів, а з його префектури – по 3,2%. У Франції, відповідно до нової регіональної політики держави, в 1980-і роки стали створюватися технополіси в раніше економічно відсталих районах півдня й південного сходу країни. [2;C39]

Досвід більшості країн доводить, що одним з найефективніших кроків у розвитку інноваційної структури є розробка національної програми, спрямованої на створення ефективного механізму розповсюдження нововведень. У її рамках проводиться реформування мережі національних академій наук, університетів як базових елементів конкурентного середовища, яке стимулює впровадження інновацій з боку бізнес-сектору.

Іншим засобом підтримки інноваційної складової економіки є цільове фінансування окремих інноваційних проектів і державне замовлення на інноваційну продукцію, яка відповідає певним стратегічним пріоритетам інноваційного розвитку країни. Так, в США як поширена форма підтримки фундаментальної науки діє система безвідплатних субсидій, які видаються у вигляді грантів під дослідницький проект. Характерними рисами процедури видачі гранту є конкуренція вчених на національному рівні, єдині критерії відбору, наукова оцінка кожного проекту, що забезпечує суворий контроль за використанням державних коштів. Істотний позитивний ефект країна одержує і при формуванні різноманітних інноваційних структур за участю держави. В такий спосіб створюються зони розвитку високих технологій у Китаї. За останні двадцять років там започатковані 53 зони розвитку високих технологій, в їх складі 16 тис. високотехнологічних підприємств з 1,8 млн. робочих місць. У більшості випадків зони розвитку високих технологій створюються навколо академічної структури і мають чотири компоненти: територія, технічний університет, технологічна інфраструктура, венчурний капітал. Приватні фірми, які входять до їх складу впроваджують новинки у сфері нових технологій і наукоємних виробництв. [1;C47]

Слід підкреслити, що економіка України поки що розвивається, спираючись на вже сформовану технологічну базу. Але зростання може бути можливим лише доти, поки остаточно не будуть вичерпані ресурсні запаси і почнеться процес їх подорожчання. Відтоді досягнуті темпи економічного зростання почнуть падати з великою швидкістю. Якщо йти цим шляхом, то в недалекому майбутньому можна зайти у безвихідь. Розуміння такої ситуації створює практичні передумови переходу економіки України на інноваційну модель розвитку, коли зростання суспільного виробництва здійснюватиметься за рахунок впровадження новітніх досягнень науки і техніки, тобто економіка почне розвиватися за рахунок інтенсивних факторів.

Інновації стануть головним фактором економічного зростання та основоположною ланкою в реалізації сучасної науково-технічної революції. [1;C23]

Література:

1. Волков О.І., Денисенко М.П. Інноваційний розвиток промисловості України, Київський національний університет технологій і дизайну, - Київ, 2006;

2. Горбатенко В.П. Інноваційний розвиток України: політико-правові аспекти, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. – Київ, 2006;

3. Джусов О.А., Мешко Н.П. Інноваційний розвиток світової економіки: інвестиційний аспект, Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара. - Донецьк, 2009.