Д.е.н. Борейко В. І.

Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука, м. Рівне, Україна

Шляхи забезпечення фінансової самостійності регіонів

Сьогодні національна економіка України переживає складний період, який характеризується стагнаційними процесами та відсутністю фінансових ресурсів для інноваційного оновлення застарілих виробничих потужностей. Водночас, через політичну і економічну нестабільність та правову незахищеність, іноземні компанії не бажають інвестувати кошти у вітчизняний промисловий комплекс та інші галузі. За таких умов, привабливі умови для залучення зовнішніх інвестицій могли б створити регіони країни. Однак, для цього вони повинні бути фінансово незалежними та наділені повноваженнями надавати пільги своїм інвесторам. Але, сьогодні говорити про фінансову самостійність українських регіонів не можна, оскільки, більша частина податкових надходження поступає до державного бюджету і вже звідти, у вигляді трансфертів, субсидій та дотацій, розподіляється між населеними пунктами.

Тому, метою цієї роботи є дослідження структури розподілу бюджетних надходжень в Україні та обґрунтування шляхів, які дозволять забезпечити фінансову самостійність регіонів та сприятимуть виходу країни з кризи та її динамічному соціально-економічного розвитку.

В будь-якій країні існують регіони з різним рівнем економічного розвитку, наявністю мінеральносировинних ресурсів та забезпеченістю транспортною інфраструктурою. Відповідно, сукупність податкових надходжень, які можна акумулювати на їхніх територіях суттєво відрізняється, а тому державна регуляторна політика повинна включати механізми забезпечення самодостатності всіх адміністративних одиниць країни та допомогу депресивним територіям.

Проте, українські законодавці та урядовці у намаганні централізувати всі фінансові потоки, практично паралізують ініціативу місцевих органів влади, чим погіршують і без того складну соціально-економічну ситуацію в країні. Так, якщо у 2002 році до державного бюджету України поступило 68,6 % загальних доходів Зведеного бюджету країни, то у 2011 році – 78,3 %, або на 9,7 відсоткових пункти більше. Натомість, частка доходів місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України зменшилася з 31,4 % у 2002 році до 21,3 % – у 2011 році, або в 1,5 рази (табл. 1).

Таблиця 1*

Структура доходів і видатків Зведеного бюджету України, %

Показники	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Доходи:
державного бюджету	68,6	70,0	75,1	77,4	76,8	73,5	75,2	74,0	74,4	78,3
місцевих бюджетів	31,4	30,0	24,9	22,6	23,2	26,5	24,8	26,0	25,6	21,3
Видатки:
державного бюджету	58,9	58,6	62,2	63,2	58,7	57,3	59,0	58,6	59,8	57,2
місцевих бюджетів	41,1	41,4	37,8	36,8	41,3	42,7	41,0	41,4	40,2	42,8

* Складено за даними [1].

Водночас, частка видатків місцевих бюджетів у Зведеному бюджеті України зросла за цей час на 1,8 відсоткових пунктів, з 41,4 % у 2002 році до 42,8 % – у 2011 році. В результаті, якщо у 2002 році розрив між видатками та доходами місцевих бюджетів складав 9,7 відсоткових пункти, то у 2011 році -21,5. Тобто, у 2011 році більше половини видатків місцевих бюджетів України закривало ся за рахунок трансфертів з державного бюджету.

Таким чином, можна зробити висновок, що існуюча в Україні система закріплення податкових надходжень за державним та місцевими бюджетами не забезпечує фінансової самостійності регіонів, а отже останні не мають можливості фінансувати інноваційні програми та надавати пільги інвесторам. Тому, слід погодитися з об’єктивністю висновку В. Толуб’яка, який вважає, що: «Нова система місцевих фінансів та міжбюджетних відносин буде спроможна виконувати свої функції лише за умови стабільності закріплення доходів (переліку податків і нормативних відрахувань), поліпшення економічної ситуації в країні в цілому та в регіонах, сталої системи оподаткування, бюджетних механізмів (процедур і формул)» [2, c. 27].

Багато відомих українських науковців для розширення фінансової самостійності регіонів рекомендують збалансувати доходи та видатки їх бюджетів. Наприклад, на думку І. Луніної: «Подальший процес реформування місцевих бюджетів України (включаючи міжбюджетні відносини) та адміністративно-територіального устрою покликаний забезпечити поступове досягнення (по широкому колу повноважень) територіальної відповідності між повноваженнями органів місцевого самоврядування, доходами, переданими у їх розпорядження, та видатками відповідних бюджетів» [3, c. 31]. Проте, українська влада нічого не робить для того щоб реалізувати ці пропозиції, чим відтерміновує час відродження національної економіки на невизначений період.

Ми ж погоджуємося з висновками тих вітчизняних і зарубіжних вчених, які вважають, що економіка будь-якої країни, в тому числі і України, буде розвиватися стабільно тільки тоді, коли будуть створені умови для забезпечення фінансової самостійності всіх регіонів. При чому, для цього не потрібно додаткових видатків із Зведеного бюджету України, достатньо здійснити його перерозподіл на користь місцевих бюджетів. Так, при закріпленні за місцевими бюджетами всіх доходів від податку на прибуток підприємств, у 2002-2005 роках вони були б бездефіцитними. У 2006-2008 роках їх дефіцит складав би в середньому 5,5 млрд. грн., а після фінансово-економічної кризи у 2009-2011 роках зріс до 37 млрд. грн. (табл. 2).

Це зумовлено тим, що в умовах, коли, через кризові явища, доходна база місцевих бюджетів (з врахуванням доходів від податку на прибуток підприємств) у 2009-2010 роках становила, відповідно, 85,4 та 99,3 % від показника 2008 року, їх видатки на охорону здоров’я, освіту та соціальний захист зросли порівняно з попереднім роком у 2009 році на 10,3, 2010 – 22,4, 2011 – 18,4 млрд. грн.

Таблиця 2*

Фактичні і можливі доходи та видатки місцевих бюджетів України, млрд. грн.

Показники	Роки
	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011
Доходи: - фактичні	19,4	22,6	22,8	30,3	39,9	58,3	73,9	71,0	80,5	86,7
- можливі**	27,6	35,7	38,8	53,6	65,7	92,3	121,3	103,6	120,5	141,4
Видатки	24,8	31,4	38,8	52,1	72,4	96,5	126,9	127,1	152,0	178,3
Профіцит (дефіцит) місцевих бюджетів	2,8	4,3	0	1,5	- 6,7	- 4,3	- 5,6	- 23,5	- 31,5	- 36,9

* Складено за даними [1].

**При закріпленні за місцевими бюджетами податку на прибуток підприємств.

Отже, законодавці, прийнявши рішення про збільшення соціальних видатків, які повинні були фінансувати місцеві бюджети, не потурбувалися про збільшення їх доходної бази. Звичайно, у ці роки з дефіцитом були зведені і державні бюджети, відповідно, у 2009 році – 4,1, 2010 – 6,0, 2011 – 1,8 %. Проте, якщо державні інституції мали можливість закривати дефіцит бюджетних коштів емісійними ресурсами, то місцеві органи влади такої можливості не мали.

Таким чином, можна зробити висновок, що сучасна доходна база місцевих бюджетів не дозволяє їм в повних обсягах фінансувати передбачені Законом видатки. Тому, для забезпечення фінансової самостійності регіонів, необхідно закріпити за ними податок на прибуток підприємств, а кожне збільшення соціальних видатків підкріплювати відповідним збільшенням доходної бази.

Література

1. http://www.ukrstat.gov.ua

2. Толуб’як В. Проблеми і перспективи фінансової децентралізації / В. Толуб’як // Економіка України, 2004. – № 2. – С. 22–27.

3. Луніна І. Формування місцевих бюджетів у контексті завдань адміністративно-територіальної реформи / І. Луніна // Економіка України, 2006. – № 1. – С. 23–31.