Єкономіка

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини «Україна»

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ В ОПОДАТКУВАННІ ПРИБУТКУ, ЯКІ СТВОРЕНІ НА ОСНОВІ ПРОТИРІЧ МІЖ ПОДАТКОВИМ І БУХГАЛТЕРСЬКИМ ОБЛІКОМ

Основною метою створення підприємства є отримання прибутку. Оскільки з прибутку стягується податок на прибуток, то методика його обчислення має важливе значення для платників податків. Підприємства, які знаходяться на загальній системі оподаткування, згідно діючого законодавства мають обов’язково вести бухгалтерський і податковий облік.

Питанням уніфікації бухгалтерського та податкового обліку присвячено праці таких вітчизняних вчених, як О.С. Білоусової, В.А. Гавриленко, М.Я. Дем’яненка, О.Ф. Кирилюк, О. Кисельової, Л. Г. Ловінської, Л. Пантелійчук, Л.І. Стаднік, Д. Свідерський.

Практика свідчить про існування низки проблемних питань. Прийняття Податкового кодексу України максимально наблизило податковий облік до бухгалтерського, разом з тим, проблеми узгодження бухгалтерського і податкового в цілому так і залишились актуальними. Це пояснюється, тим, що при складанні фінансової звітності і визначенні податку на прибуток, виникає штучне їх перекручування, коли отримані показники не відповідають реальним результатам діяльності підприємства. По-друге – недосконалістю національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, на основі яких складається фінансова звітність і визначається податок на прибуток.

Метою роботи є виявлення основних протиріч в обліку податку на

прибуток і розкриття конкретних рекомендацій по їх узгодженню. Складовими елементами, що впливають на прибуток підприємства є доходи та витрати суб'єкта господарювання. У зв'язку з чим з'являється необхідність порівняння цих визначень в бухгалтерському та податковому обліку.

Розглядаючи поняття «доходи» та «витрати» відповідно до Положення

(стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»

та Податкового Кодексу, можна побачити, що вони не є ідентичними. Проте у

зв'язку з тим, що в основі Податкового Кодексу лежить спроба максимального

зближення бухгалтерського і податкового обліку, то, доцільним було б

використовувати однакові поняття доходів і витрат, як у бухгалтерському

обліку, так і в податковому. Якщо зробити порівняльну характеристику класифікації доходів в бухгалтерському і податковому обліку, то можна побачити, що у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності інформація про доходи відображується більш аналітично, в розрізі видів діяльності. Саме такий підхід при класифікації доходів доцільно було б застосувати і в податковому обліку, адже різна класифікація доходів створює додаткові труднощі при формуванні інформації в податковій звітності та унеможливлює їх порівняння з метою аналізу постійних і тимчасових різниць.

Розглядаючи Податковий Кодекс в частині «Податок на прибуток» можна

побачити, що наведений перелік інших операційних витрат не збігається з тим,

який наведено в П(С)БО 16 «Витрати». Наприклад, суми визначених штрафів, пені, неустойки, які підлягають сплаті платником податку, у бухгалтерському обліку визнаються витратами, проте вони не враховуються при обчисленні суми об'єкта оподаткування відповідно до ст.139.1.11 Податкового Кодексу, щопризводить до виникнення постійної різниці. Зважаючи на те, з метою зближення податкового обліку до бухгалтерського, існує необхідність привести класифікацію цих витрат, яка буде абсолютно ідентичною як у П (С) БО 16

«Витрати», так і в Податковому Кодексі.

В Податковому Кодексі не враховуються втрати сировини і матеріалів при виробництві продукції. На великих підприємствах в процесі виробництва акумулюється велика кількість зворотних відходів. Наслідком недбалого відношення до вторинних матеріальних ресурсів є необґрунтоване завищення собівартості продукції, що виготовляється

підприємством, що призводить, до зниження потенційного прибутку(збільшення збитків).

Згідно зі ст. 138.7 Податкового Кодексу України до складу витрат відносяться втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої

продукції та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі

реалізації такої продукції . Існує необхідність поділяти забраковану продукцію на три групи. До першої групи відноситься забракована продукція,

яка піддається виправленню і подальшої її реалізації. До другої групи - забракована продукція, яка не піддається виправленню і реалізується за нижчими цінами. До третьої групи відноситься забракована продукція, що підлягає ліквідації . Якщо брак продукції підлягає виправленню повністю, то до втрат такого браку відносяться лише втрати на його виправлення. Якщо брак підлягає частковому виправленню, то до витрат відносяться збитки від реалізації продукції по зниженим цінам і витрати на

його часткове виправлення. Якщо у результаті браку продукція підлягає ліквідації, то до втрат від браку відносяться вартість такої продукції, а також

витрати на її ліквідацію за вирахуванням вартості повернених її частин. Існує проблема дебіторської заборгованост через те, що на підприємствах вона досягає великих розмірів. Відповідно до п. 138.10.6. статті 138 Кодексу витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості. Величина дебіторської заборгованості може досягати значних розмірів, оскільки вона використовується як потужний фінансовий інструмент, а тому і резерв сумнівних боргів може бути дуже великим, що обчислюється в млн. грн. Щодо обліку необоротних активів відповідно до Податкового Кодексу, то класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів повністю співпадає з класифікацією, яка наведена в П(С)БО 7 «Основні засоби» та П(С)БО 8 «Нематеріальні активи». Так само, важливим кроком Податкового Кодексу, є встановлення мінімально допустимих строків корисного використання для необоротних матеріальних активів і строків дії права користування для нематеріальних активів та запровадження принципу пооб'єктної амортизації. Здавалося б, що уніфікована класифікація, встановлені строки використання та пооб'єктна амортизація є дуже важливим кроком зближення обліку як з бухгалтерської, так і з податкової точки зору, проте ці

зміни не можна назвати позитивними, адже вони не призводять до зникнення

існуючих протиріч.

Відповідно до Податкового Кодексу в податкову базу основних засобів включаються витрати, пов'язані з поточним і капітальним ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів в розмірі, що перевищує 10 % балансової вартості всіх груп основних засобів. Щодо суми витрат, яка не перевищує 10 %, то вона відноситься до витрат податкового періоду, в якому здійснювалися ремонт або поліпшення. Неможливість збільшення вартості основних засобів на суму витрат на поточний ремонт обумовлена тим, що поточний ремонт не збільшує економічні вигоди від використання об'єкта, а лише підтримує його у робочому стані. Щодо дооцінки і індексації основних засобів, то відповідно до п. 146.21. статті 146 Податкового Кодексу платники податку мають право проводити переоцінку об'єктів основних засобів, застосовуючи щорічну індексацію вартості основних засобів [2]. Індекс інфляції є загальним і не відображає коливання цін на конкретний об'єкт основних засобів. Відповідно, у результаті

дооцінки створюється прибуток, який не забезпечується реальними грошовими коштами, що відображається лише на папері і не може приносити економічні вигоди суб'єкту господарювання. Недоліком проведеної дооцінки або індексації є те, що підприємству необхідно сплачувати податок на прибуток від цієї фіктивної суми, яка в деяких випадках досягає величезних значень.У цьому зв'язку доцільно залишкову вартість основних засобів при їх реалізації і ліквідації, а також їх уцінці відносити на зменшення додаткового капіталу, а при його нестачі – на зменшення резервного капіталу. Отже, основна частина тимчасових податкових різниць пов'язана з основними засобами, що в свою чергу викликає необхідність детального їх дослідження з метою анулювання зазначених різниць між бухгалтерським та податковим обліком. Взагалі, різниці між бухгалтерським обліком і податковим є штучними, що призводить до необхідності компромісу між податковими розрахунками та бухгалтерськими правилами обліку. З метою більш детального аналізу виявлених різниць рекомендується вести їх аналітичний облік за видами діяльності підприємства.

Зважаючи на викладене, можна зробити висновок про те, що одним з найбільш ефективних способів врегулювання розбіжностей з податку на прибуток є внесення змін до чинного Податкового Кодексу.

Література

1.Податковий кодекс України № 2755-VI від 2 грудня 2010 року; (із змінами та доповненнями.

2. П(С)№ 17 «Податок на прибуток», затв. наказом Міністерства фінансівУкраїни від 28.12.2000 р. № 353, зі змінами та доповненнями;