К.е.н. Задніпровський О.Г.

Київський національний торговельно – економічний університет, Україна

Оцінка капіталу за справедливою вартістю:

проблеми та протиріччя.

Ніщо не породило так багато помилок і розбіжностей…, як саме невизначеність понять, які пов’язувались зі словом «вартість».

Д. Рікардо.

Власний капітал будь-якої компанії, відображений в бухгалтерському обліку, є інтегральним показником, котрий має максимально повно та достовірно інформувати користувача облікової інформації про реальну вартість цієї компанії, тобто реальну вартість бізнесу. Згідно з капітальним рівнянням Шера власний капітал – це різниця між вартістю активів та зобов’язань підприємства. А відтак за своєю сутністю чиста вартість капіталу має відповідати вартості ресурсів - активів, джерелом формування котрих він виступає. Я.В. Соколов слушно зауважував в цьому контексті, що «права інвестора в обліку відображаються на рахунку “Капітал”, а рахунки товарів, каси, запасів, основних засобів та інші - лише деталізують його й визначають внутрішню структуру вкладеного капіталу» [1].

Хоча вартість капіталу в повсякденній обліковій практиці може розкриватися – і частіше розкривається опосередковано, через його інструменти, тобто активи, все ж інвестора, кредитора або торгівельного партнера завжди цікавитиме, а скільки насправді коштує весь бізнес партнера? І які критерії об’єктивності існують для такої оцінки?

Національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку України (далі П(С)БО), донедавна для здійснення оцінки пріоритетною вважали історичну собівартість. Одним з принципів бухгалтерського обліку, зафіксованих в П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» був саме принцип історичної (фактичної) собівартості, що визначав перевагу оцінки активів, котрі формують капітал – і оборотних, і необоротних, виходячи з витрат, понесених під час їх виробництва чи придбання. Проте такий історизм, що базується на застосуванні оцінки минулих, часто вельми віддалених і не об’єктивних сучасним умовам вартостей втрачає свій практичний сенс саме через свою негнучкість. Характерним в цьому плані є те, що в березні 2013 згадане П(С)БО 1 втратило чинність.

В сучасній редакції GAAP US історична вартість також не визнається в якості принципу на рівні концептуальної основи ведення бухгалтерського обліку.

Зараз в обліку акцент змістився на застосування оцінок в вимірниках, що відповідають вартості оцінюваного об’єкта на існуючому на дату оцінки активному ринку, - за ринковою вартістю або ж за справедливою вартістю.

Але і тут не все так просто і прозоро. Для початку спробуємо з’ясувати сутність термінів та релевантний діапазон їх практичного застосування.

Поняття справедливої вартості (справедливої ціни) має майже тисячолітню історію. В науковий та практичний обіг цей термін ввів великий мислитель Середньовіччя доктор Тома Аквінський.

Його міркування про справедливу ціну та справедливу вартість в першу чергу спиралися на поняття обмінного права та справедливості і повної еквівалентності при обміні. Справедлива вартість будь-якого предмету, згідно з міркуваннями великого схоласта, має вимірюватись рівновагою потреб людей та затрат праці на його створення.

Проте постає питання в тому, як практично визначається «справедлива ціна» і які існують об’єкивні вимірники такої «справедливості»? Згідно з баченням мислителя, вона є результатом суб'єктивних оцінок двох сторін, що обмінюються. В першу чергу це суб'єктивна оцінка продавцем тієї міри збитку чи втрати, яку він понесе, продавши певний ресурс чи товар. Цей збиток в цілому співвідноситься з витратами на його придбання або виробництво. Але не менш важливим є і суб'єктивна оцінка покупцем цінності цього товару, тобто ступеня своєї потреби в ньому. Продавець також повинен враховувати і якість товару, встановлюючи на нього ціну. У подальших своїх міркуваннях Тома Аквінський в основному в якості «справедливої ціни» розглядає середню ціну, усталену на ринку на даний товар за наявності середніх умов. [2]

Практично це саме трактування, переживши несуттєву видозміну, благополучно увійшло в ХХІ століття. Так, згідно з визначенням податкового законодавства США: Fair Market Value (FMV), або ж у дослівному перекладі, справедлива ринкова вартість - це найбільш ймовірна ціна, по якій товар або послуга будуть обмінюватися в перерахунку на грошові кошти або еквівалент, в умовах вільного ринку за таких припущень:

- добре поінформований, зацікавлений та незалежний продавець діє у своїх інтересах;

- добре поінформований, зацікавлений та незалежний покупець діє у своїх інтересах;

- є достатній час експозиції на вільному і відкритому ринку.

Дуже близьке до наведеного вище визначення наводять ряд Міжнародних стандартів фінансової звітності (зокрема, МСБО 16, 19, 22, 39) та П(С)БО України, сформовані на їх базі [3] Згідно з ними справедлива вартість - сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Система обліку за справедливою вартістю передбачає, що компанії оцінюють та наводять у звітності свої ресурси по суті, за ринковою вартістю, і може відображати негативні (для себе) зміни під впливом ринкової кон’юнктури досить безжально. Наприклад, якщо поточна вартість об’єкта буде набагато нижчою за первісну (історичну) вартість, в балансах матимуть місце значні списання.

Ці явні втрати можуть зрештою призвести до втрати довіри, особливо якщо відсутній «вільний ринок» для експозиції та визначення, зрештою, будь-якої вартості взагалі.

І тут постає одне маленьке питання: чи можуть сторони, контрагенти при здійсненні оцінки насправді бути незалежними і об’єктивно поінформованими? І наскільки припущення про добру поінформованість та неупередженість сторін при визначенні поточної ціни об’экту оцінки не є суб’єктивним?

Десять років минуло від часу грандіозного краху сумнозвісної корпорації «Енрон». І от нині вже на сценах Вест-Енду і Бродвею з великим успіхом здійснюється постановка мюзиклу з одноіменною назвою – «Enron». Джон Кей в статті[4], опублікованій в The Financial Times зазначає:

«Мюзикл "Енрон" починається з того, як президент цього американського енерготрейдера Джеф Скіллінґ (нині у в’язниці) розпиває шампанське зі своїми колегами. Не відзначаючи вигідну угоду, чи власне підвищення, чи новий рекорд курсу акцій компанії, а святкуючи отримання листа від комісії з питань торгівлі цінними паперами та роботи фондових бірж, яка схвалила ширше використання обліку в поточних цінах у бізнесі "Енрон"». (курсив наш – О.З.)

Відсутність по справжньому вільних та активних ринків, де не діяли б приховані картельні угоди, ринків з справжньою, а не імітованою конкуренцією знецінюють достовірність при використанні оцінки капіталу за справедливою вартістю. З іншого боку, при визначенні «справедливості» суттєвий тиск може чинити сам суб’єктивізм оцінщиків, - мотивований певними інтересами, або такий, що базується просто на певних помилках несвідомого характеру. Недосконалість методики у визнанні і та оцінки гудвілу, що становить часто до половини вартості капіталу корпорації, також не дає підстав розглядати справедливу вартість як єдину панацею.

Якщо з подібними проблемами стикаються країни з міцними і сталими ринковими традиціями, що казати про перехідні економіки на кшталт української? Така «справедлива» вартість капіталу (і його інструментів) може бути свідомо чи несвідомо сфальшована чи спотворена – чи то через недостатню обізнаність, чи то свідомо, для введення користувачів бухгалтерських звітів в оману. То чи існують достатні протидії можливості маніпуляції «невидимої руки»?

Отже, на нашу думку, методологія оцінки взагалі, і капіталу – зокрема – має виходити з мети, з котрою використовуватиметься інформація. При цьому в фінансовому обліку та звітності, в документах, що декларують облікову політику компанії та примітках до фінансових звітів має бути докладно витлумачена методика проведення такої оцінки капіталу. Також має бути легко простежувана історія усіх корекцій, переоцінок та інших вартісних трансформацій при визначення вартості капіталу.

А підводячи підсумок, дозволимо висловити твердження, що оцінка за справедлива вартість в сучасному обліку – це не більше, ніж мінімальне зло.

Література:

1. Соколов Я.В. Очерки по истории бухгалтерского учета.–М.: Финансы и статистика, 1991., с.194.

2. Св. Томаса Аквинского Summa Theologiae, 2-2Q. На законные и незаконные прибыли в торговле. Режим доступа: www.corpusthomisticum.org/sth3061.html

3. Наказ Міністерства фінансів України від 07.07.99 N 163 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств». Режим доступа: http: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0499-99

4. John Kay:True and fair values melt under a spotlight /: The Financial Times, 17.02.2010.