Історія / Історія України

Кандидат історичних наук, Нікітенко К.В.

Львівський інститут менеджменту, Україна.

МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ДОСЛІДЖЕННЯ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УРСР У 1920-1930-Х РР.

Жодна наукова проблема не може бути вирішена без попереднього теоретичного усвідомлення й обґрунтування. Висвітлення і науковий аналіз подій минулого потребують насамперед розуміння сутності історичного пізнання суспільних процесів, уміння, використовуючи необхідні наукові методи і принципи історичної науки, об'єктивно реконструювати події. Сучасна українська історична наука, відмовившись від застарілих кліше і стереотипів, нав'язаних партійно-кон'юнктурних догм, пережила певний процес перезавантаження. Втім, активний науковий пошук не тільки зумовив позитивні методологічні зміни, але й завдяки радикальній відмові від у тому числі й окремих позитивних набутків радянської історіографії виник, як зазначила дослідниця М. Мандрик, «загальнотеоретичний і методологічний вакуум» [1, с. 76]. Науковці наголошують на знеціненні культурного досвіду попередніх поколінь [2, с. 65]. Як підкреслила О. Пиріг, сучасний стан історичної науки «характеризується пошуком нестандартних підходів до вивчення історичного минулого» [3, с. 5].

Західні історики (В.Г. Макніл, Ж. Абу-Луго, В.А. Грін, Ф. Фукуяма та ін.) намагаються відшукати інтегральний, комплексний підхід до історії: вони залучають різні теоретичні доктрини – від психоаналізу до цивілізаційно-культурних інтерпретацій. Ф. Фукуяма наприкінці ХХ ст. рішучо проголосив «кінець історії» [4, с. 216-218]. На сучасному етапі розвитку знань надмірно концентрують увагу на західних філософських системах кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., які досить часто вже втратили свою актуальність і не відображають сучасних суспільних процесів. Відомі історики А. Болебрух і В. Якунін зазначили: «Наша наукова історична думка йде тими самими колами освоєння втраченого науково-історичного досвіду, що й суспільство, підтверджуючи концепцію наздоганяючої цивілізації. В результаті ми некритично запозичили ідеї теорії і концепції істориків та філософів Європи і Росії кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., тільки тому, що вони були насильно вилучені тоталітарною цензурою з науково-дослідницької практики» [5, с. 3].

На думку О. Кустовської, можна виокремити основні характерні ознаки наукового дослідження: предметність, об'єктивність, системність, істинність, практичне значення отриманих знань [6, с. 122-124]. Методологія дослідження банківської системи УРСР ґрунтується на діалектичному підході до пізнання історичної реальності. Фундаментальними і водночас найбільш універсальними, які визнані представниками різних історичних шкіл, є принципи історизму та об’єктивності, що взаємопов’язані й доповнюють один одного. Усі історичні факти, явища та події стосовно банківської системи республіки подано відповідно до конкретно-історичних обставин, з урахуванням їх взаємозв'язку і взаємозумовленості. Так, принцип історизму є одним із критеріїв об’єктивності: історичні явища та події досліджуються і пояснюються з погляду їх еволюції. Він тісно пов'язаний із законами діалектики, тому передбачає обов'язкове врахування історичної ситуації, та аналіз явища у розвитку: зародження, функціонування, яку роль відігравало воно в історії. Цей принцип допоміг розкрити доволі суперечливу динаміку діяльності банків, проаналізувати цей процес як невпинну трансформацію інституцій, планів, ідей, а також простежити становлення всієї банківської системи загалом і кожного окремого її сегменту (Державний банк, спеціальні банки, приватний і кооперативний кредит тощо) зокрема.

Показники банківської системи УРСР 1920-1930-х рр. розглянуто не з погляду тієї соціально-економічної моделі, яка формується за сучасних умов, а враховано увесь складний, часто надзвичайно суперечливий історичний контекст: національні, регіональні, ментальні, соціально-психологічні особливості та умови, традиції, звичаї, закони, а також суспільно-політичні процеси, що відбувалися під впливом тогочасних факторів і були характерні для досліджуваного періоду. Такий підхід дав змогу абстрагуватися від сьогодення, більш адекватно пізнати, оцінити й проаналізувати конкретно-історичну ситуацію з глибоким і всебічним урахуванням притаманних саме їй властивостей та характерних рис.

Принцип об’єктивності потребує неупередженого ставлення дослідника до аналізу та інтерпретації історичних процесів, рішучої відмови від заангажованих тенденційних оцінок минулого, які існують в історіографії, безсторонньої інтерпретації інтелектуально-теоретичних напрацювань (навіть коли висновки деяких із них автор не поділяє), відкидаючи будь-які кон’юнктурні (ідеологічні, партійні, емоційні та інші) чинники. Надзвичайно важливо дотримуватися цього принципу під час дослідження сталінізму – періоду формування тоталітарної моделі суспільства: ігнорування принципу об’єктивності може спричинити спотворення узагальнень і висновків наукової праці. Проте, досягти цього не так легко. Як підкреслив Е. Карр, «історик – людина свого часу і прив'язаний до нього умовами свого існування як людина» [7, с. 10]. Тобто в історичному дослідженні завжди є і суб'єктивний, і об'єктивний чинник. Суб'єктивний підхід треба враховувати як під час аналізу джерельної бази, зокрема, мемуарної спадщини, публікацій у періодичних виданнях періоду того часу, так і попередніх досліджень. Історику доводиться вивчати те, що вже минуло і чого в дійсності у повному обсязі немає, а тому неможливе безпосереднє спостереження. Процес пізнання в історії завжди опосередкований суб'єктивними джерелами, тобто такими джерелами, які створювали інші люди, за інших обставин і з іншим світобаченням. Між об'єктом і суб'єктом пізнання в історії завжди є «подвійна суб'єктивізація» (перша – на рівні джерела, друга – на рівні створення наукових знань), яка дає підстави для значної свободи у сприйнятті явищ минулого [8, с. 45].

Дослідниця Н. Дульнєва взагалі ставить під сумнів терміни «історична безсторонність» та «об'єктивність», визначаючи два типи суб'єктивності або упередженості: «кон'юнктурна упередженість, породжена ідеологічними засадами та упередженість як елемент пізнання, невід'ємний від особистої чесності» [9, с. 19].

Саме тому, на нашу думку, одним із найважливіших є принцип світоглядного плюралізму. Він допоміг проаналізувати та порівняти різноманітні джерела, нерідко протилежні ідеї, погляди, позиції і виробити толерантне до них ставлення, сприяв становленню об'єктивної позиції автора щодо проблем функціонування банківської системи.

Різні наукові методи, застосовані у дослідженні дали змогу уникнути суб'єктивних і упереджених оцінок і забезпечити високу наукову достовірність результатів, підтвердити достатню репрезентативність виявлених джерел із досліджуваної проблематики. Аналіз і синтез, історичний, логічний, історико-ретроспективний, системно-структурний та інші методи охоплюють певні аспекти науково-пізнавальної діяльності та є одним із головних засобів для досягнення дослідником поставлених завдань.

Вивчення діяльності банківської системи в УРСР передбачає з'ясування взаємозв'язків між окремими елементами об'єкта, їх генезис, загальні тенденції тощо. Аналіз нерозривно пов'язаний із синтезом – процесом об'єднання в єдине ціле даних, одержаних за допомогою аналізу. Аналізуючи таку складну систему, як банківська діяльність в умовах 1920-1930-х рр., треба використовувати одразу декілька видів аналізу і синтезу, а саме: прямий (емпіричний) метод для виділення окремих частин об'єкта; поворотний (елементарно-теоретичний) дав змогу виділити причинно-наслідкові зв'язки різних явищ; структурно-генетичний метод допоміг виділити ті явища та елементи, які найбільше впливають на основні характеристики об'єкта [10, с. 53].

Кожен об'єкт пов'язаний із певним середовищем, із яким він взаємодіє. На діяльність банківської системи у досліджуваний період впливало багато факторів, іноді дуже далеких від економічних процесів: передусім політичних, ментальних тощо. Саме тому доцільно комплексно вивчати цей суперечливий соціально-економічний контекст, в якому діяли банківські інституції. Якщо не врахувати якогось суттєвого чинника, то це може привести до спотворення загальних висновків.

Дослідження функціонування банків УРСР потребує системного підходу, який зобов’язує об’єкт дослідження вивчати як систему, що складається з сукупності окремих структурних елементів. При цьому зберігається принцип примату цілого над окремими складовими частинами, що означає, що система впливає не тільки на свої функції, але й на діяльність усіх її окремих елементів. Треба враховувати закладений в основу системного підходу принцип ієрархічності: кожен елемент сам по собі може бути складним об'єктом і системою нижчого рівня, тоді як кожна система є елементом більш вищої, а також принцип полісистемності: кожен складний об'єкт – можна розглядати як сукупність вписаних одна в одну систем [11, с. 584]. Отже, системний підхід допоміг з'ясувати взаємодію різних чинників, які тією або іншою мірою впливали на процеси функціонування і переродження банківських інституцій в умовах радянського суспільства.

Використовуючи метод системно-структурного аналізу, розглядаємо банківську систему республіки як складову частину банківської системи СРСР (майже всі республіканські банки були підконтрольними філіями російських), яка відповідно виступала підсистемою загальносоюзної економіки. Водночас банківська система республіки мала власну складну структуру, складалася з підсистем: Державний банк і спеціальні банки, приватні та кооперативні інституції тощо. Найменшим важливим елементом системи була власне банківська установа: банківське відділення або приватне чи кооперативне кредитне товариство.

Так, вся банківська мережа функціонувала як розгалужена система з великим діапазоном внутрішніх і зовнішніх причинно-наслідкових зв'язків. Відповідно, структурні зміни фінансово-банківського ринку були обумовлені не тільки внутрішніми процесами (конкуренцією між установами різних форм власності, кон'юнктурою ринку, оптимальним вирішенням кадрового питання тощо), але й впливом зовнішніх факторів: політичних, економічних, соціальних, які визначали соцільно-економічні процеси в СРСР в цілому.

Системний аналіз не може бути реалізованим без тісно пов'язаного із ним, комплексного підходу. Він дозволив дослідити банківську систему як складний об'єкт, що має різні прояви. Комплексний підхід допоміг отримати не фрагментарне, а цілісне уявлення про об’єкт вивчення. Адже воно передбачає взаємодію різних наук і наукових напрямків, що особливо важливо в процесі вивчення складної, різнопланової системи та її багатогранних елементів, якою була банківська система республіки.

У структурі роботи стрижнем є проблемно-хронологічний метод, який допоміг розчленувати об'ємні тематичні блоки, за наявності багатьох властивостей об'єкта, який досліджується, на низку вужчих наукових проблем (функціонування окремих банківських інституцій, проблему кадрів, мілітаризацію банківської системи тощо), кожну з яких розглянуто у хронологічній послідовності. Завдяки цьому методу вдалося вивчити проблему в розвитку, в тісному зв'язку і об'єктом і предметом дослідження.

Важливим є також використання порівняльно-історичного (компаративного) методу. Логічною підставою його є аналогія: узагальнення про спільні риси і властивості. Використання цього методу уможливило висновок про унікальність сталінської банківської системи, яка стала принципово новим явищем в історії, втім, наприкінці 1930-х рр. остаточно втративши всі ознаки банківських інституцій, які б діяли відповідно до законів ринкової самоорганізації. Цей метод допоміг розглянути діяльність банківської системи в УРСР у цілісному взаємозв'язку із соціально-економічними процесами, які відбувалися в країні. Як підкреслив І. Ковальченко, «в процесі порівняння і відкриваються можливості для пояснення сутності явищ, які вивчаються» [12, с. 172].

Порівняльний підхід допоміг виявити та проаналізувати як загальні закономірності функціонування банківської системи, так і певні особливості розвитку соціально-економічних, політичних, суспільних, регіональних та інших процесів у 1920-1930-х рр.

Використання у дослідженні методів класифікації та типологічного зумовлене необхідністю групування та узагальнення зібраного початкового історичного матеріалу. Ці методи ефективні у процесі дослідження як загалом господарства країни, так і окремих його елементів (структурних підрозділів, банківських інституцій різних форм власності, окремих кредитних товариств тощо), з'ясуванні узагальнюючих спільних ознак, співвідношень, відмінностей тощо.

Особливе значення у процесі вивчення проблеми мають спеціально-історичні методи. Так, дослідження функціонування банківської системи України в умовах радянського суспільства було б неможливим без використання історико-генетичного методу. Цей метод потребує відбору фактів і з'ясування динаміки процесів. Він дав змогу проаналізувати еволюцію банківських інституцій республіки: відродження у відбудовчий період, розвиток кредитних процесів та об’єктів, скасування (політичне та економічне) НЕПу, проголошення індустріалізації – ліквідація приватного кредиту й докорінне переродження всієї системи; відстежити процеси внутрішніх трансформацій: специфіку вирішення кадрового питання, мілітаризацію банківської системи, підпорядкування загальному плану тощо. За допомогою історико-генетичного методу в дисертації з'ясовано причинно-наслідкові зв'язки між функціонуванням банківських інституцій, які були тісно пов'язані та залежні від магістрального курсу розвитку радянського суспільства.

Завдання нашого дослідження вимагали використання синхронного методу. Він допоміг проаналізувати діяльність банківських інституцій в окремих регіонах. Прямим доповненням до нього виступив хронологічний метод – явища і події досліджено у часовій послідовності. Разом із використанням методу періодизації (діахронного) це допомогло відстежити хроніку подій, а також специфіку якісних змін, які відбувалися у банківській системі республіки на певних історичних етапах.

Вивчення й аналіз сутності історичних явищ і подій неможливі без розгляду їх кількісної складової. На підставі тільки приблизних описів та оцінок неможлива об'єктивна реконструкція історичних подій. Так, у дослідженні використано статистично-аналітичний метод. У процесі роботи зібрано багато статистичних матеріалів, що характеризують окремі аспекти діяльності банків: загальну кількість банківських інституцій та її динаміку, їх фінансову потужність – обсяги наданого кредитування, склад працівників, його кількісні та якісні характеристики тощо. Використання статистичного методу зумовлене потребою підрахунків, без яких важко уявити цілісну картину функціонування банківської системи. Первинну статистику вдалося розподілити на однорідні групи за найбільш важливими ознаками, узагальнити і синтезувати великий однотипний матеріал, з'ясувати показники по кожній групі та в цілому, а також оформити отримані результати у таблицях. Це дало змогу виокремити і охарактеризувати соціально-економічні типи у процесах, що досліджуються (типологічні угрупування), вивчити структуру однотипної сукупності (структурні угрупування), встановити наявність або відсутність зв’язків між нестабільними ознаками (аналітичні або факторні угрупування) [13, с. 4-5].

Складні історичні процеси треба вивчати за допомогою універсальних підходів, які визначають всезагальні, міждисциплінарні закони. У дослідженні використано певні методи синергетики. Згідно ключових положень синергетики будь-які системи підпорядковуються дії нелінійних законів, які встановлюють ймовірнісний зв'язок між об'єктами і явищами. На нашу думку, слушним є висновок дослідниці Дульнєвої: «На проблему взаємозв'язку теорії і практики накладається багатофакторність мотивації поведінки людей» [14, с. 20]. Адже історію творять живі люди. Тому всі плани й теоретичні розрахунки партійних лідерів, господарських керівників, всі історичні процеси, завдання, продиктовані об'єктивною необхідністю, навіть законодавчі акти, які прийняті у суспільстві, у процесі реалізації неминуче пов'язані із суб'єктивізмом окремих особистостей, які є виконавцями, що іноді може спричинити суттєве викривлення початкового проекту. Втім, саме дією нелінійних законів, можна пояснити той факт, що кожна система обов'язково прагне до самоорганізації. Умовою самоорганізації складної системи є період «біфуркації» (роздвоєння), що передбачає багатоваріантність подальшого розвитку подій [15, с. 41]. Отже, період НЕПу можна умовно охарактеризувати як «смугу біфуркації», яка сприяла багатоваріантному розвитку системи. Втім, процеси сталінізації, домінування адміністративних важелів впливу над ринковими із кожним роком все звужували вірогідність реалізації процесів самоорганізації.

Досліджуючи складні соціально-економічні процеси життя сталінської доби, треба обов'язково зважати на той особливий психологічний фон, який склався у суспільстві, зумовлений подіями 1920-1930-х рр. Використання у праці методів соціальної психології допомогло об'єктивно дослідити процеси «чисток» – регулярних репресій щодо «ворожих», «чужих елементів», доносів, взаємного знищення, з урахуванням психосоматичних проявів (настрої, емоційність, страхи, антипатії тощо). Зауважимо, що деперсоналізація – позбавлення людей індивідуальності, нівелювання особистостей до рівня лише «елементів» була характерною ознакою сталінського періоду, що зафіксовано у чисельних документах присвячених «чисткам», сприяла формуванню культу насильства і жорстокості.

Методи психології також стали значним підґрунтям дослідження процесів мотивації розгортання стахановського руху і воєнізації банківських установ. Ці методи допомогли визначити справжні мотиви діяльності індивідуумів. Як зазначають сучасні психологи: «Мотив – це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і визначають її спрямованість». Тоді як мотивування – «раціональне пояснення суб'єктом причин власних дій» [16, с. 6, 10]. Тобто мотивування досить часто використовується з метою приховати справжні мотиви своєї поведінки, прагненням пояснити їх відповідно до встановлених у суспільстві соціальних норм. Насамперед це слід враховувати під час аналізу публікацій у тогочасній пресі, а також мемуарної спадщини.

Окрім того, політична, виробнича, соціально-економічна активність мас безпосередньо залежали від специфічного психологічного стану працівників банківської системи.

Отже, дослідження ґрунтується на досягненнях вітчизняної та зарубіжної науки, об'єктивно і всебічно висвітлює порушені проблеми. Використання фундаметальних принципів, загальнонаукових, міждисциплінарних та історичних методів наукового пізнання дало змогу комплексно проаналізувати функціонування банківської системи УРСР у 1921-1939 рр.

Література:

1. Мандрик М.В. Використання методологічних підходів в осмисленні політичної історії України ХХ ст. / М.В. Мандрик // Гілея. – 2012. – №11. – С. 76-82.

2. Бережна С.В. Історико-порівняльний метод в сучасній ретроальтернативістиці / С.В. Бережна // Гілея. – 2012. – №11. – С. 65-69.

3. Пиріг О.А. Ринкові відносини періоду НЕПу в Україні: історичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. іст. наук: 07.00.01 / О.А. Пиріг. – Київ, 2002. – 39 с.

4. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності / Л. Зашкільняк. – Львів: Львівськ. держ. ун-т ім. І.Франка, 1999. – 224 с.

5. Болебрух А.Г., Якунин В.К. Методология истории: поиск новых основ / А. Г. Болебрух, В.К. Якунин // Грани. – 2000. – №2. – С. 3-10.

6. Кустовська О.В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: курс лекцій / О.В. Кустовська – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 124 с.

7. Карр Э. История советской России / Э. Карр. – М.: Прогресс, 1990. – 768 с.

8. Зашкільняк Л.О. Вступ до методології історії / Л.О. Зашкільняк. – Львів: ЛОНМІО, 1996. – 96 с.

9. Дульнева Н.В. Взаємозв'язок теоретичного та практичного в історії (у проблематиці її змісту і методології): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: 09.00.03 / Н.В. Дульнева. – Львів, 1997. – 21 с.

10. Пілюшенко В.Л. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення / В.Л. Пілющенко, І.В. Шкрабак, Е.І. Славенко. – К: Лібра, 2004. – 344 с.

11. Філософський енциклопедичний словник / [Ред. В.І. Шинкарук] – К.: Абрис, 2002. – 742 с.

12. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования. – М.: Наука, 1987. – С. 172.

13. Кащенко С.Г. Статистические методы в исторических исследованиях (статистическое описание) / С.Г. Кащенко. – Ленинград: Лен. гос. ун-т, 1989. – 76 с.

14. Дульнева Н.В. Взаємозв'язок теоретичного та практичного в історії (у проблематиці її змісту і методології): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: 09.00.03 / Н.В. Дульнева. – Львів, 1997. – 21 с.

15. Зашкільняк Л.О. Вступ до методології історії / Л.О. Зашкільняк. – Львів: ЛОНМІО, 1996. – 96 с.

16. Занюк С. Психологія мотивації та емоцій: навч. посібник / Сергій Занюк. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1997. – 180 с.