Історія України

Коротяєв С.І. (м. Черкаси)

Вербицька Ганна Луківна: штрихи до портрету

Сьогодні зростає потреба в теоретичному осягненні минулого, розумінні сучасності та визначенні контурів майбутнього. Сучасні дослідники все більш зосереджуються на нерозривних взаємозв'язках людини, історії і культури. Людина, навіть не усвідомлюючи цього, творила історію, культуру і, що дуже суттєво, саму себе .

В цьому ракурсі існує об'єктивна необхідність дослідження окремих постатей, як з пізнавальної точки зору, так і з потреб наукового, неупередженого висвітлення їх життя та спадщини в контексті вітчизняної історії. Актуальність вивчення представників окремих соціальних страт підсилюється тим, що їх громадянська позиція та спадщина варті вивчення, розуміння й належного висвітлення.

В 1967 році в місті Черкаси після реорганізації було введено в дію трикотажну фабрику. Тривалий час (із 1958 року по 1980 рік) Черкаську трикотажну фабрику очолювала Ганна Луківна Вербицька. Саме за роки її керівництва відбулося становлення Черкаської трикотажної фабрики.

Ганна Луківна народилася 23 лютого 1922 р. у селі Лящі Краснинського району Смоленської області в родині селян. У 1936 році родина Ганни Луківни переїхала до станції Сиверська Гатчинського району Ленінградської області. Там же в 1941 році вона закінчила десять класів середньої школи. У перші дні Великої Вітчизняної війни записалася добровольцем у частину протиповітряної оборони, згодом за сумлінну службу була нагороджена медаллю “Захисник ленінградського неба”. Перед початком блокади Ленінграда Г.Л. Вербицьку із матір’ю евакуювали в село Чекапка Сарапульського району Удмуртської АРСР, де до весни 1942 року працювала в колгоспі машиністом молотильної машини, а потім, до жовтня 1944 року, – головою сільради.

Після зняття блокади в жовтні 1944 року повернулася до Сиверська, до 1946 року працювала інструктором Гатчинського райкому комсомолу. У 1946 році одружилася, переїхала до в м. Черняхівськ Калінінградської області. У 1950 році, після демобілізації чоловіка за станом здоров’я, сім’я переїхала в Україну в м. Черкаси, почала працювати заступником голови артілі “Текстильник”. У 1954 році була обрана головою цієї артілі. У 1956 році артіль перетворено в державну бавовняну фабрику, а в 1958 році ліквідовано у зв’язку із затопленням території Кременчуцьким водосховищем. Відразу ж була переведена на Черкаську трикотажну фабрику, де з вересня 1958 року й до виходу на пенсію у квітні 1980 року працювала директором фабрики. У 1961 році заочно закінчила Київський інститут легкої промисловості. Із 1982 р. по 1991 р. співробітничала з торговопромисловою палатою як експерт із групи експортних товарів легкої промисловості.

Нагороджена медаллю “За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.”, орденами Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції та багатьма медалями.

Література:

1. Материалы к отчетному докладу о деятельности партийной организации за 1980 – 1983 гг. – Черкассы, 1983.

2. На революційних, бойових і трудових традиціях. – Черкаси, 1979.

3. Нариси історії Черкаської обласної партійної організації / Ред. кол.: Г.В. Суховершко та ін. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981.

4. Развитие народного хозяйства Черкасской области. Справочные материалы делегату XV конференции. – Черкассы, 1984.