Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов

К. архітектури Березіна І.В.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Музейна практика студентів художніх спеціальностей в контексті сучасної мистецької освіти

Музей як соціальний інститут функціонує в багатьох напрямках: комплектування та збереження культурних цінностей на основі наукового підходу; популяризація знань і сприяння культурному розвитку нації тощо. У повсякденну практику сучасного музею впроваджуються нові інформаційні технології, з’являються віртуальні простори, в контексті яких відвідувачі можуть знайомитися з пам’ятками культури. Для повноцінного ознайомлення з шедеврами людського генію необхідним є паралельне існування класичних і новітніх форм музеїв. Саме такий синтез дозволить подолати просторові та часові кордони, відчути подих часу й зануритись в унікальну мистецьку атмосферу, отримати достовірну інформацію [9, с. 5–12].

Актуальні питання у галузі сучасного музеєзнавства висвітлені у дослідженнях М.Й. Рутинського, О.В. Стецюка, І.В. Пантелійчука, Т.Ю. Юреневої, В.І. Якубовського тощо.

Ознайомлення студентів художніх спеціальностей з особливостями роботи музеїв мистецтвознавчого (художнього) й історичного профілю, із завданнями, планами, організаційною структурою, режимом роботи, специфікою комплектування музейних фондів, їх складом, систематизацією, збереженням і вивченням сприятиме розширенню та поглибленню теоретичних знань з мистецтвознавчих курсів. Зазначені вище знання студенти мають можливість отримати під час вивчення курсу «Музеєзнавство», проте лише безпосередня робота з музейними фондами сформує необхідні практичні навички у даній сфері, що можливе за умови проходження студентами художніх спеціальностей навчальної музейної практики.

Метою навчальної музейної практики є закріплення теоретичних знань студентів з мистецтвознавчих курсів («Історія мистецтва Стародавнього Світу», «Історія зарубіжного мистецтва», «Історія українського мистецтва», «Історія архітектури», «Історія декоративно-прикладного мистецтва» тощо) і формування готовності студентів до майбутньої фахової діяльності в галузі мистецтвознавства.

Завданнями навчальної музейної практики є ознайомлення студентів із системою організації, змістом, формами та методами роботи музеїв; вивчення музейних фондів та експозицій; залучення студентів до мистецтвознавчої діяльності музеїв, а також органів охорони пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва; створення музейних експозицій художньої спрямованості; формування екскурсійних матеріалів [10, с. 181–182].

У процесі проходження практики студенти ознайомлюються з системою управління музеями, їх організаційною структурою, видами музейної роботи, експозиціями музеїв; вивчають особливості фондового складу, джерела та методи комплектування фондів; виявляють специфіку експозиційної, наукової, культурно-освітньої роботи музеїв історико-мистецтвознавчого профілю; аналізують зміст музейних експозицій, окреслюють можливі перспективи поповнення останніх; самостійного вивчають, аналізують та оцінюють музейні експозиції художнього спрямування; розробляють екскурсію відповідно до музейної експозиції із залученням знань з предметів мистецтвознавчого циклу; синтезують набуті теоретичні знання, отриманні протягом навчання, та практичні навички, здобуті в процесі практики, у фаховій мистецтвознавчій діяльності. Під час проходження практики студенти одержують фахові консультації викладача-керівника практики щодо організації процесу практики та її проходження; користуються архівами та фондами музею-бази проходження практики; вносять пропозиції щодо вдосконалення окремих мистецтвознавчих аспектів проходження навчальної музейної практики; беруть участь у конференціях і круглих столах, присвячених результатам практики.

Навчальна музейна практика проводиться у вигляді дослідницької роботи, яка супроводжується співбесідами з керівником практики та провідними фахівцями музеїв. Під час практики студенти беруть безпосередню участь у музейній роботі: періодично звітують про результати власної науково-дослідної роботи, беруть участь у культурно-освітніх заходах музеїв, створюють музейні експозиції, розробляють тексти екскурсій відповідно до експозицій творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.

Систематизація процесу засвоєння основ музейної справи можлива за рахунок ведення студентами звітної документації. Студенти фіксують інформацію про етапи проходження та результати навчальної музейної практики, а саме: інформацію про історію створення музею, зміст його роботи, організаційну структуру, перспективні плани; опис фондів, джерела та методи їх комплектування, особливості обліку, умов збереження та створення колекцій; аналіз і характеристику існуючих музейних експозицій творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва; аналіз і характеристику створених студентами музейних експозицій творів образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва; план-проспект мистецтвознавчої екскурсії за матеріалами музейної експозиції. Результатом навчальної музейної практики студентів художніх спеціальностей є бінарний звіт, до складу якого входять ілюстрований (фотографічний) звіт створеної експозиції та текст мистецтвознавчої екскурсії за матеріалами музейної експозиції.

Створення музейної експозиції – складний процес, який містить цілий ряд необхідних етапів організації.

Перший етап – наукова підготовка експозиції: складання плану експозиції, розробка експозиційних матеріалів. Другий етап – художнє оформлення експозиції: розробка плану художнього оформлення експозиції; оформлення експозиційних приміщень і матеріалів. Третій етап – монтаж експозиції, завершення дизайну композиції [2, с. 3].

Правильно визначена експозиційна тема відкриває шлях до найбільш доцільного використання музейних фондів.

Всі музейні об’єкти згідно з їх значенням у контексті експозиції можуть бути розподілені наступним чином: оригінали; точні відтворення оригіналів та їх наукові реконструкції; художні твори, що використовуються не як пам’ятки культури, зокрема образотворчого мистецтва, а як ілюстрації подій, фактів, явищ; науково-допоміжні матеріали; тексти: наскрізні, змістові, пояснювальні [8, с. 100–101].

Критерієм оцінювання предметів при формуванні художньої експозиції повинна бути їх мистецтвознавча цінність та тематична зумовленість. При цьому кожен експозиційний предмет подається не ізольовано, а в комплексі з іншими. Творче здійснення експозиційного задуму – найважливіше питання для мистецтвознавця, який вивчає експозиційний план, перш ніж почати розробку проекту.

При оформленні експозиції необхідно врахувати не тільки її змістову специфіку, а й особливості дизайну. Слід грамотно вирішити питання композиції, кольорових співвідношень, освітлення, використання сучасних мультимедійних і демонстраційних засобів, правильного змістового акцентування, розташування об’єктів експозиції в просторі. Легкість засвоєння експозиційного матеріалу може бути забезпечена завдяки притаманним музейній експозиції предметності, наочності, емоційній та візуальній насиченості [2, с. 5–7].

Відкриття експозиції не є ознакою її остаточного завершення. Музейна художня експозиція вимагає подальших мистецтвознавчих досліджень: складання путівників, каталогів, створення наукового архіву тощо.

Музейна екскурсія розглядається як основна форма науково-освітньої роботи музею. Сутність такої екскурсії – огляд музейної експозиції, її окремих складових, фондосховищ. Головна ознака музейної екскурсії – її тематичність, яка є об’єктивною похідною принципу тематичної побудови музейної експозиції [8, с. 288–289].

Екскурсія повинна бути чітко спланована. Плануються наступні складові елементи екскурсії: тема екскурсії, об’єкт екскурсії, час проведення, оформлення результатів.

Реалізацію завдань екскурсійного обслуговування, з одного боку, забезпечують властивості екскурсійних об’єктів: пізнавальна цінність, відомість (популярність), незвичайність (екзотичність), виразність, збереженість, місце розташування, типовість (специфічність для даної місцевості), унікальність. З іншого боку – змістове наповнення пояснювального тексту (тексту екскурсії) і ефективність методичних прийомів проведення екскурсій, які мають задовольняти вимогам повноти і достовірності інформації, культурно-пізнавальної значимості, досконалості і довершеності композиції і виконання, естетичного задоволення. Особливе значення має дохідливість (доступність) та доказовість інформації, що надається, та застосування диференційного підходу до слухачів. Технологічними інструментами, які дозволяють забезпечити реалізацію відповідних потреб і вимог до екскурсійного обслуговування, є:

· логічні прийоми: аналіз, порівняння, синтез, абстрагування, узагальнення;

· прийоми показу: попередній огляд, панорамний показ, візуальний аналіз, реконструкція, локалізація подій;

· розповідь: екскурсійна довідка, опис, характеристика об’єкту, пояснення, репортаж, коментування, цитування, літературний монтаж [8, с. 290–292].

Показ та розповідь є основою методики проведення екскурсій – сукупності прийомів роботи екскурсовода під час надання екскурсійних послуг. Проведення екскурсій включає загальну і спеціальні методики. Загальна методика проведення екскурсій охоплює систему методичних прийомів показу і розповіді, незалежних від теми, складу групи та інших факторів. Спеціальна — конкретизує методичні прийоми стосовно особливостей певного екскурсійного маршруту [2, с. 8–9].

Сучасні методики екскурсійного обслуговування головну роль відводять показу – спостереженню, огляду об’єкту під
керівництвом екскурсовода, при якому екскурсант не тільки бачить об’єкт, але й розрізняє в ньому окремі частини, бере участь в їх аналізі. Основою показу є три елементи: безпосереднє спостереження об’єкту; ознайомлення з експонатами «портфеля екскурсовода»; зорова реконструкція для відтворення зовнішнього вигляду втраченого об’єкту, картини минулих подій, про які розповідає екскурсовод. Показ в екскурсії – це цілеспрямований, послідовний процес ознайомлення екскурсантів з об’єктами, що розкривають тему екскурсії. Використання цього прийому під час екскурсії має бути послідовним і логічним. Розповідь екскурсовода – невід’ємна частина екскурсії, хоча по відношенню до показу вона виконує вторинну роль. Адже надання екскурсоводом інформації про об’єкт не може підміняти самостійну, активну, аналітичну роботу екскурсантів, перетворювати екскурсію в лекцію. Під час розповіді екскурсовод має зацікавити і активізувати екскурсантів. Для цього в практиці екскурсійного обслуговування широко використовуються ілюстрації, наочні матеріали. Співвідношення показу та розповіді неоднакове в різних екскурсіях і залежить від теми екскурсії, наявності та характеру об’єктів показу, виду екскурсії та складу групи. Їх дозування в часі зумовлює посилення ефективності та якості екскурсійного обслуговування. Час показу – нормативний розрахунковий час, який виділяється на показ під час екскурсії, – повинен займати не менше 2/3 всього екскурсійного часу і оптимально розподілятися за структурними складовими екскурсії: вступом, основною і заключною частинами.

Вступна частина екскурсії, як правило, складається з двох частин: організаційної (знайомство з аудиторією, інструктаж екскурсантів щодо правил поведінки, безпеки на маршруті тощо) та інформаційної (коротке повідомлення про тему, маршрут, його протяжність, тривалість, час і місце закінчення екскурсії). Основна частина будується на поєднанні показу конкретних екскурсійних об'єктів та розповіді про них, які підпорядковуються обраній темі.

Розташування і співвідношення підтем, основних питань, вступу і заключної частини формують композицію екскурсії, основи якої визначаються в процесі проектування екскурсії. Етапи підбору і формування тексту і змісту екскурсії включають:

· попередню роботу – підбір матеріалів, їх вивчення, відбір об’єктів, які стануть основою екскурсії;

· розробку екскурсії: складання екскурсійного маршруту, обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною (підтеми і основні питання кожної з них); підготовку контрольного тексту екскурсії; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді та кращих точок, ракурсів огляду об’єктів показу; підготовка методичної розробки екскурсії, технологічної карти і схеми маршруту (для транспортної екскурсії), «портфеля екскурсовода» [8, с. 299–304].

Пошук оптимальних поєднань методів і прийомів екскурсійного обслуговування, визначення структури, композиції екскурсії та проектування екскурсійних послуг зумовлюються класифікацією екскурсій: за змістом, складом учасників, місцем проведення, засобом пересування, формою проведення, кількістю учасників.

Синтез теоретичних знань, отриманих під час вивчення курсу «Музеєзнавство», та практичних навичок, отриманих у процесі проходження музейної практики, сприятиме розширенню, поглибленню та закріпленню теоретичних знань студентів з мистецтвознавчих курсів і слугуватиме базою для майбутньої фахової діяльності.

Література:

1. Бондар В.І. Ефективні технології навчання студентів / В.І. Бондар – К., 1996. – 129 с.

2. Вивчення музейної роботи: Методичні рекомендації до дисципліни «Історія образотворчого мистецтва» для студентів спеціальностей 2109 та 2121 // [Укл.: Т.П. Агапова, В.О. Хмельницький] – Харків : ХДПІ, 1991. – 13 с.

3. Єфімова В.О. Історія: Методичні рекомендації щодо проведення навчальної практики / В.О. Єфімова, Н.І. Пономарьова. – Х. : ТОВ «РАНОК-НТ», ТОВ «АРТ-ЛТД», Вид. гр. «Основа», 2004. – 144с.

4. Методичні поради по складанню програм практики студентів вищих навчальних закладів // [Укладачі О.І. Пантелеймонов, Л.М. Кохановський] – К. : МО України, 1995. – 12 с.

5. Мистецтвознавчо-етнографічна експедиція. Методичні поради, питальник і термінологічний словник для проведення мистецтвознавчо-етнографічної практики. – Львів : ЛАМ, 1994.

6. Пантелійчук І.В. Трансформація музею як соціокультурного інституту (XX – початок XXI століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 17.00.01 : Київ. нац. ун-т культури і мистец. / І.В. Пантелійчук – К., 2006. – 20 с.

7. Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах // Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту. Випуск І. – Київ, 1994. – С. 111–131.

8. Рутинський М.Й. Музеєзнавство / М.Й. Рутинський, О.В. Стецюк // Навч. Посіб. – К. : Знання, 2008. – 428 с.

9. Юренева Т.Ю. Музей в мировой культуре / Т.Ю. Юренева. – М.: «Русское слово – РС», 2003. – 536 с., ил.

10. Якубовський В.І. Музеєзнавство / В.І. Якубовський // Навчальний посібник-практикум. – Кам’янець-Подільський : ПП Мошак М. І., 2006. – 272 с.