Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки
специалистов
Кам’янець-Подільський національний університет імені
Івана Огієнка, Україна
Пленерна
практика в структурі сучасної художньої освіти
Пленерна практика як живописна техніка
зображення об’єктів при природньому світлі та в природніх умовах з притаманним
їй правдивим відображенням кольорового
багатства натури, всіх змін кольору в природніх умовах, при активній ролі
світла й повітря – невід’ємна складова формування творчого потенціалу митця;
вивчення та пізнання природи, архітектурного середовища; матеріал для майбутніх
творчих композицій тощо.
Пленер як явище в мистецтві академічного
та сучасного живопису досліджують С. Яринич, О. Сидор-Гибелинда, Т. Калита, О.
Баршинова, О. Самойлова тощо.
Пейзажний жанр – традиційна сфера
самовираження художників. У роздумах про природу поєднуються ліричне й
філософське самопізнання творчої особистості. Натура – найкращий з усіх учителів
мистецтва. Такі видатні майстри, як Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель,
Рембрандт вивчали природу і водночас творили мистецьку школу пейзажу, котру
впевнено можна назвати школою графічної та колірної грамоти.
Обшири пейзажу безмежні й різнобічні. Це
і загальні панорами різних місцевостей, і окремі частини їх, і фрагменти
краєвидів. Відповідно, характер роботи на пленері в кожному окремому випадку
визначається конкретною метою. Уміння по-своєму побачити красу природи, відчути
в ній захоплюючі мотиви і віднайти відповідне оригінальне образне вирішення –
саме це визначає творче обличчя художника, його талант.
Пленер з’явився на початку ХІХ ст. в
Англії у практиці Джона Констебля та Ричарда Паркса Бонінгтона. Пленеризм
постає головною естетикою художників, для яких світло та повітря набувають
самостійного значення та виключно живописного інтересу. Сам об’єкт свідомо не
промальовується, майже не виражається у конкретних силуетах чи зовсім зникає.
Ця техніка користувалась великою популярністю у художників барбізонської школи
та французьких імпресіоністів (саме тоді пленер як термін набуває широкого
використання). Жан-Батист Каміль Коро, Жан-Франсуа Мілле, Каміль Піссарро, Клод
Моне, П’єр-Огюст Ренуар значно збагатили пленерний живопис. Проте, задовго до становлення
пейзажу як самоцінного жанру, бажання живописців зафіксувати красу окремих явищ
і куточків природи визначало формування цілих художніх напрямів. Саме традиції
класичного пейзажу прислужились та стали відправною точкою для формування
романтичного, реалістичного, імпресіоністичного та модерністського бачення
природи. Традиція пленерів у сучасному розумінні цього явища виникла тільки
тоді, коли метою зображення стало відтворення явищ природи у їх колористичному
багатстві, складності й мінливості. Пейзаж став самостійним жанром
образотворчого мистецтва, здатним виразити філософські, естетичні та емоційні
погляди й почуття художника [3, c. 10–11].
Специфіка живопису на відкритому повітрі
диктує застосування різних способів роботи, підвищує творчий рівень майстра. Перед живописцем відкриваються великі простори,
багатоплановість, різноманітність форм, величин, кольорів, присутня постійна
зміна освітлення залежно від стану погоди та пори року – все це утруднює роботу
з натури. Уміння розібратись у власних враженнях від побаченого, знайти у ньому
найцікавіше, головне, відібрати потрібні деталі та підкорити їх цілому – важка
задача навіть для досвідченого та кваліфікованого пейзажиста.
У пейзажному живописі увага художника спрямована
на вирішення задач передачі простору, стану освітлення, атмосферних явищ,
колористичної погодженості фарб природи. Різні пори року, частини доби, стан
освітлення, повітря – все це активно впливає на вид природи та може швидко змінити
пейзаж до невпізнання. Передати відчуття простору, що постійно змінюється,
відчути стан і настрій природи, транслювати цей настрій глядачеві можливо лише
на пленері.
Пейзаж має
великі можливості для відтворення людських почуттів і думок. Справжній митець
не байдужий до того чи іншого пейзажного мотиву. Для висловлення своїх почуттів
і думок він обирає то яскравий, сонячний весняний день, то похмурий осінній час
тощо. Природа стає ніби дзеркалом душі художника. Природні явища викликають
почуття радості, захоплення, смутку, страху або тривоги. Саме пейзаж, як ніякий
інший жанр, здатен пробудити сильні емоції, які, в свою чергу призведуть митця
до можливості справжньої творчої реалізації [4].
На пленері живописці вивчають природу в усіх її проявах, розвивають і
збирають запас спостережень та уявлень про неї. Митці постають перед
необхідністю аналізувати явища, об’єкти, деталі, елементи пейзажу як окремо,
так і за взаємовпливом з оточуючими предметами, освітленням, середовищем; вивчати
гармонію кольору, форм; писати короткочасні етюди як окремих елементів пейзажу,
так і етюди «панорамних», «картинних» видів. Пленерна практика допомагає
відчути колірні особливості визначеного стану природи, її пластичні
характеристики й передати це в колористичній єдності етюду пейзажу [2].
Одне з основних завдань сучасної художньої освіти – виробити методи
навчання, які сприяли б ефективному розкриттю творчого потенціалу майбутніх
художників, розвиткові їх індивідуальних творчих почерків.
Принципи викладання пейзажного живопису,
практиковані майстрами минулого, а також теоретичні розробки вчених у галузі
кольорознавства, психології та мистецької педагогіки є важливою складовою в
удосконаленні методів навчання студентів на пленері і в сучасних умовах. Навички
і знання, отримані в процесі виконання навчальних завдань на відкритому
повітрі, відчутно сприяють формуванню професійної майстерності, навчанню
живопису і в стаціонарних умовах. Ця взаємозалежність й зумовлює актуальність
проблеми дослідження методів навчання і розвитку творчої індивідуальності,
передусім на пленері, коли «головним учителем» постає природа [5].
На відкритому повітрі загострюється колірне сприйняття предметного світу
в оточенні світлоповітряного середовища, а аналітичне спостереження взаємозв’язку
пейзажного мотиву з архітектурою і простором розвиває у студентів розуміння
співрозмірності й підпорядкованості при побудові композиції, виховує почуття
міри і художній смак. Удосконалення живописної майстерності в природному,
ландшафтно-архітектурному середовищі зумовлює прагнення студентів до
самостійної творчої роботи, головним чином поза передбаченими програмою
навчальними годинами, що є необхідною умовою для розвитку індивідуальності і
професійної майстерності художника.
Проте, наскрізною метою пленерного живопису є не стільки дотримання
зазначених вище аспектів, скільки наближення до природи шляхом творчого її
переосмислення; яскраве вираження характерних рис та образів навколишнього
середовища, коли звичайне, повсякдення глибоко відчуте та перетворене у найвищу
ступінь поетичного.
Феномен розвитку творчої індивідуальності художника на пленері і
механізми його вдосконалення ще недостатньо вивчені та висвітлені з позицій
мистецтвознавчої педагогіки та потребують подальших наукових розвідок.
Література:
1. Атанов В. С. Акварельная живопись на пленэре / В. С.
Атанов. – М. : Архитектура-С, 2006. – 216 с.
3. Яринич С. О роли местности в истории. Пленэры в
европейской живописи / С. Яринич //Антиквар. Журнал об антиквариате, искусстве
и коллекционировании. – № 11 (68), ноябрь, 2012. – С. 10–20.
4. http://koloristika.info/t_kom.php
5. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc