Ісаєва О.С.

Львівський національний медичний університет

імені Данила Галицького, м. Львів, Україна

Особливості професійної діяльності лікаря

Аналіз наукової літератури (В. Андронов, М. Аношкін, Н. Борисова, І. Гурвич, М. Жукова, Е. Зеєр, М. Кабанов, І. Климкович, А. Маркова, Т. миронова, В. Соложенкін, В. Шадриков, Б. Ясько) дозволяє визначити основні характеристики професійної діяльності лікаря, а також низку специфічних її особливостей: необхідність постійного самовдосконалення гетерохнонного соціотехнічного характеру діяльності лікаря, що постійно ускладнюється; розмаїття завдань професійної діяльності лікаря визначає багатофункціональність праці практичного лікаря; висока варіативність умов виконання професійних обов'язків і високий рівень невизначеності в ході вирішення професійних проблем обумовлюють творчий характер діяльності; необхідність відповідності твердим вимогам до рівня професіоналізму лікаря (діяльнісного й особистісного); висока психологічна «цінність» діяльності через високе психічне напруження, що супроводжується негативними психічними станами; недостатня відпрацьованість критеріїв оцінки ефективності лікарської діяльності, високий рівень особистої відповідальності у вирішенні складних професійних завдань.

У більшості професіографічних описів діяльність лікаря визначається як одна з найбільш складних і важко регламентованих як за характером діяльності, так і за складом функцій і умовами праці. Визначені особливості професійної діяльності лікаря визначають підвищені вимоги до розвитку профідентичності лікаря, оскільки чим більше невизначеності в процесі вирішення професійних завдань, тим більше значення починають відігравати компоненти професійної самосвідомості, тому що вони формують уявлення для визначення ситуативних завдань і способів їх вирішення, відбору інформації, визначення її важливості [1, с. 64]. Отже, формування професійної ідентичності лікаря є важливою умовою успішного здійснення його професійної діяльності.

Наступна складова професії лікаря – система професійного спілкування. Розглянувши основні характеристики професійного спілкування лікаря, представлені у психологічних дослідженнях (В. Волков, І. Гурвич, М. Канн, Б. Карсаварський, Н. Козіна, Н. Лакосіна, Н. Магазанік, В. Менделевич, Т. Решетова, М. Роговін, С. Соловйова, І. Сомова, Л. Цвєткова, Е. Чугунова), можна визначити низку його специфічних особливостей: в основі професійного спілкування лікаря – ціннісне ставлення до іншої людини, орієнтація на її психологічні особливості, що неможливо без наявності високого рівня розвитку особистості самого лікаря, її цілісності, гармонійності й неупередженості; розмаїття функцій професійного спілкування лікаря (інформаційна, психотерапевтична, мотиваційна, організаційна тощо) визначає високий рівень вимог до комунікативних характеристик фахівця в галузі практичної медицини; висока частота контактів із широким колом людей (пацієнти, родина пацієнтів, колеги, медичний персонал, керівництво), необхідність відповідності їх очікуванням і вимогам, висока психологічна «цінність» спілкування, що супроводжується негативними емоціями й станами, визначають важливість навичок самопрезентації, саморегуляції й самоконтролю лікаря при виборі тактики спілкування; висока значущість емоційної складової спілкування як критерію оцінки ефективності лікарської діяльності з боку споживачів медичних послуг вимагає від лікаря емоційної включеності в процес професійного спілкування, що обумовлює специфічні вимоги до афективної сфери особистості.

Важливо зазначити, що для ефективної професійної комунікації важливо щоб лікар відчував себе психологічно комфортно в процесі спілкування (був упевненим у позитивному ставленні до себе з боку інших людей, здатним правильно інтерпретувати й прогнозувати поведінку оточуючих тощо), тобто мав досить стійку позитивну професійну Я-концепцію [2].

Третя складова, що визначає специфіку змісту професійної діяльності лікаря – система професійно-значущих особистісних якостей лікаря. У цілому, за даними дослідників (В. Аверін, Л. Алексєєва, І. Бенедиктов, Ф. Березін, О. Бодальов, Т. Бугаєва, Л. Бухаріна, А. Васюк, М. Жукова, Г. Караванов, І. Климкович, В. Корзунін, С. Лігер, В. М’ясищев, В. Ташликов, Л. Урванцев, І. Харді, Н. Яковлєва, В. Ялтонський, Б. Ясько), успішна лікарська діяльність взаємозалежна з такими психологічними особливостями: виражене прагнення до самостійності й незалежності, упевненість у собі, що дозволяє виявляти лікареві успішність в умовах часто повторюваних стресових ситуацій; спрямованість поведінки на досягнення успіху в професійній сфері; позитивно сприйманий образ «Я»; високий рівень емпатії; ставлення до пацієнта як до активного співучасника процесу лікування; володіння широким спектром професійних ситуацій, які лікар здатний контролювати й нести відповідальність за власну діяльність; висока моральність, гуманне ставлення до пацієнта, глибока свідомість свого морального обов'язку, що дає лікареві можливість правильно орієнтуватися в складних ситуаціях; високий інтелектуальний рівень, глибина знань, широта інтересів, творча уява, розвинені організаторські здібності; висока культура й інтелігентність.

Отже, професійна діяльність лікаря висуває високі вимоги до організаційних, комунікативних, вольових, рефлексивних якостей особистості, а також до її мотиваційної сфери, крім того, підкреслюється висока значущість стійкої позитивної Я-концепції для успішної діяльності лікаря.

Здійснивши аналіз лікарської діяльності, Б. Ясько [3] у своєму дослідженні відзначає, що особистість лікаря є центральним компонентом системи лікарської діяльності, що забезпечує її спрямованість і успішність функціонування у забезпеченні гуманістичної мети лікарської праці.

Питання професійної моралі й моральності в медичній професії завжди були актуальними. Встановлення кодексу вимог до морального боку поведінки лікаря найбільш повно реалізована в такому напрямі як медична біоетика.

Розглянувши особливості моральної регуляції лікарської діяльності, представлені в працях дослідників (Г. Безбородна, І. Бенедиктов, Л. Богуницька, О. Єрмолаєва, А. Іванюшкін, А. Ізуткін, І. Косарєв, Ю. Лісіцин, І. Матюшкін, І. Сілуянова, І. Харді, М. Яровинський, Б. Ясько), можна визначити такі специфічні її особливості. По-перше, сучасна система професійної моралі й моральності лікаря має системний характер і спрямована на розробку заходів не стільки морального скільки законодавчого плану, тобто прийняті моральні норми поведінки стають більш твердими до виконання. По-друге, одним з основних положень біоетики виступає повага до життя й гідності людини, недоторканності її психологічного й фізичного статусу, що вимагає альтруїстичної спрямованості лікаря, високого ступеня прийняття ним суб'єктності пацієнта. По-третє, технологічний прогрес медицини, розмаїття ситуацій професійної діяльності лікаря визначає спрямованість біоетики не на описання норм і правил професійної поведінки, а на розвиток моральної свідомості й самосвідомості лікаря, що дозволяють зрозуміти й прийняти гуманістичну суть лікарської професії, що переводить моральну регуляцію професійної поведінки лікаря на рівень самоорганізації й самодетермінації.

Від спрямованості й стійкості моральної позиції лікаря залежить, чи піде процес його професійної самореалізації як суб'єкта діяльності по лінії позитивної самоактуалізації особистісних ресурсів, або за сценарієм негативного самоствердження й професійної маргіналізації.

Отже, саме система професійної моралі й моральності є системотворчим елементом, що поєднує системи професійної діяльності, професійного спілкування й особистості професіонала в єдине функціональне ціле через появу особистісного змісту професійної діяльності й індивідуального стилю професійної поведінки відповідних до гуманістичної суті професії лікаря.

Література:

1. Ситников А.П. Акмеологический тренинг. Теория, методика, психотехнологии / А.П. Ситников. – М.: Технологическая школа бизнеса, 1996. – 298 с.

2. Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений / Л.Я. Гозман. – М.: МГУ, 1987. – 175 с.

3. Ясько Б.А. Психология личности и труда врача: Курс лекций / Б.А. Ясько. – Ростов н/Д.: Феникс, 2005. – 304 с.