Бучинський А. В.

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

САМОСТІЙНА РОБОТА ЯК ВИЩА ФОРМА НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ У ВНЗ

У сучасному суспільстві, що характеризується постійним збільшенням потоку нових знань у всіх сферах його життєдіяльності, значно зростають вимоги до вміння людини самостійно обирати, інтерпретувати й використовувати на практиці потрібну їй інформацію. У зв’язку з цим підвищуються вимоги до майбутніх фахівців, які повинні не тільки мати високий базовий рівень знань у своїй професійній галузі, але і вміти самостійно підвищувати свою фахову компетентність. У свою чергу, це зумовлює зростання ролі самостійної роботи в навчальній діяльності студентів ВНЗ.

Як засвідчує аналіз наукової літератури, термін «самостійна робота» трактується вченими неоднозначно, а саме як: метод навчання (І. Лернер, О. Ковальов, І. Кузьміна та інші), прийом вчення (Р. Аткінсон, А. Усова та інші), форма організації навчальної діяльності (І. Ільясов, Г. Козючиц, Н. Тализіна та інші), вид навчальної роботи (М. Гарунов, Б. Єсипов, С. Зіновьєв, М. Скаткін, Р. Срода, І. Харламов та інші), засіб організації й виконання навчальної діяльності (Н. Лукінова, П. Підкасистий та інші).

У публікаціях наведено також різні думки вчених щодо характерних ознак самостійної роботи. Так, деякі науковці (Б. Єсипов, Г. Ковальова та інші) до таких ознак відносять самостійність людини у процесі навчання, що проявляється в спроможності чітко формулювати мету та досягати її власними зусиллями, діяти усвідомлено й ініціативно. П. Підкасистий провідну ознаку самостійної роботи вбачає в постановці конкретної пізнавальної задачі, вирішення якої передбачає збільшення у студентів обсягу знань та їх якісне ускладнення, оволодіння молодими людьми різними методами та прийомами розумової праці.

За висновками Н. Дайрі, основними ознаками самостійної роботи є такі: 1) відсутність сторонньої допомоги; 2) опора на власні знання, вміння, переконання, життєвий досвід; 3) наявність освітнього й виховного змісту в роботі, що забезпечує всебічний розвиток особистості.

Важливо відзначити, що в деяких наукових працях наголошується на недопустимості ототожнення поняття «самостійна робота» з іншими, близькими за значенням до нього термінів: «самостійна діяльність», «самоосвіта» тощо. Так, науковці (Б. Коротяєв, Г. Котова, П. Підкасистий та інші) пояснюють, що самостійна робота – це штучна педагогічна конструкція, особлива система умов навчання із відповідною базою завдань з різних навчальних дисциплін, за допомогою якої викладач організує й керує діяльністю суб’єктів навчання. Самостійна діяльність – це специфічна форма пізнання, під час якої відбувається осмислення студентами навчального матеріалу та самостійне визначення шляху розв’язання завдання. Цей процес включає в себе такі компоненти: виділення мети, визначення предмету діяльності та вибір засобів діяльності. Головною ознакою самостійної діяльності є керування людиною власною діяльністю, при цьому допомога з боку інших людей має другорядне значення.

Також більшість науковців (В. Безпалько, М. Гарунов, В. Давидов, Є. Єлканов та інші), зіставляючи терміни «самостійна робота» й «самоосвіта», роблять висновок про те, що другий із цих термінів є набагато ширшим за змістом. Адже самоосвіта, на відміну від самостійної роботи, є не тільки формою набуття, засвоєння й поглиблення нових знань у студентів упродовж їхнього навчання у ВНЗ, але й формою продовження освіти людиною після його закінчення.

Як установлено під час проведення дослідження, в педагогічній літературі пропонуються різні класифікації видів самостійної роботи в навчанні. Так, за дидактичною метою науковці (Б. Єсипов, П. Підкасистий та інші) виокремлюють види самостійної роботи, що застосовуються з метою: 1) отримання нових знань; 2) застосування набутих знань на практиці; 3) повторення й перевірки знань, умінь та навичок.

За ступенем самостійності студентів вчені (О. Євдокімов, Г. Козючиц, П. Рабіновіч та інші) самостійні роботи поділяються на такі групи: 1) репродуктивні; 2) конструктивно-варіативні; 3) евристичні; 4) дослідницькі.

Як зазначають С. Архипова й Г. Майборода, за ступенем участі самостійна робота студентів може бути обов’язковою (курсові, кваліфікаційні, дипломні роботи, різні види практик, самопідготовка) чи необов’язковою (участь у конкурсах, вікторинах, олімпіадах, роботі гуртків тощо).

За структурно-логічним зв’язком П. Підкасистий і В. Коротяєв поділили види самостійної роботи на внутрішньопредметні й міжпредметні. За місцем проведення самостійна робота студентів може бути аудиторною й позааудиторною.

Наведений огляд запропонованих науковцями підходів до визначення та класифікації видів самостійної роботи свідчить про багатоаспектність цього феномену. Водночас слід зауважити, що точки зору вчених з окресленого питання не стільки суперечать, скільки доповнюють одна одну, дозволяючи більш повно дослідити порушену проблему.

З урахуванням різних позицій науковців щодо трактування ключового для нашого дослідження поняття зроблено висновок про те, що самостійна робота студентів являє собою вищу форму навчальної діяльності, що характеризується індивідуальними пізнавальними потребами особистості, самоконтролем, свободою вибору місця та часу виконання.

Для підвищення ефективності самостійної роботи студентів необхідно забезпечити оволодіння ними відповідними знаннями та вміннями. Крім того, слід ураховувати, що формування в майбутніх фахівців здатності до самостійної роботи тісно пов’язане із проблемою розвитку їхньої навчальної мотивації, виховання інтересу до процесу освіти в цілому.