Савіцька В. В., аспірант,

Хмельницький національний університет

Практична підготовка майбутніх соціальних працівників як запорука готовності до професійної діяльності

Вирішення важливих завдань соціально-економічного розвитку, освіти й культури в Україні можливе тільки за умови висококваліфікованих фахівців-професіоналів, спроможних забезпечувати ефективність своєї праці. Це вимагає від вищих навчальних закладів удосконалення навчально-виховного процесу, формування у студентів активності й самостійності, готовності до професійної діяльності, самоосвіти й самовдосконалення, підвищення фахової майстерності, освоєння нових форм, методів і прийомів професійної діяльності.

Успішність здійснення професійної підготовки майбутніх соціальних працівників в умовах вищого навчального закладу залежить від оптимальності визначення базисної системи взаємозалежних компонентів навчально-виховного процесу. Суттєву роль у забезпеченні умов для формування готовності майбутніх соціальних працівників до професійної діяльності відіграє організація і проходження практики. Вона дає змогу ознайомитися зі специфікою діяльності соціального працівника різної спеціалізації, особливостями ділової документації, з посадовими інструкціями, змістом роботи державних та недержавних організацій. Проходження практики дозволяє створити цілісне уявлення про сутність та специфіку роботи, освоїти норми етичної поведінки, допомагає у виборі майбутньої спеціалізації відповідно до власних здібностей та інтересів.

Якісна професійно-практична підготовка студентів вищих навчальних закладів є складовою навчального плану та необхідною передумовою працевлаштування випускників і спрямовується на їх захист від безробіття [2, с. 91].

Висока конкуренція на ринку праці змушує вищі навчальні заклади розробляти нові механізми співпраці з галузевими підприємствами задля підвищення ефективності навчання. Знання є необхідним, але недостатнім результатом навчання на сучасному етапі розвитку суспільства, оскільки не забезпечує готовність студента до самостійної діяльності. Уміння – це здатність оперувати знаннями при вирішенні професійних завдань. У зв’язку з цим метою освітніх закладів є не стільки підготовка кадрів з ґрунтовними знаннями, скільки глибоко мотивованих спеціалістів з розвиненими професійними навичками, готових до виконання відповідних до фаху розумових чи фізичних дій, творчих особистостей, здатних аналізувати соціально-економічні зміни в суспільстві та розробляти перспективні програми розвитку як окремо взятого підприємства так і галузі чи держави

На сучасному етапі розвитку соціальної роботи одним з пріоритетних напрямків є проблема становлення професіоналізму соціальних працівників, у розвитку якого важливе значення відіграє практико-орієнтований навчально-виховний процес. Дана проблема є предметом наукових досліджень у працях Л. Міщик, І. Звєрєвої, А. Капської, Н. Кривоконь, В. Поліщук (Україна), у публікаціях російських дослідників (І. Зимняя, М. Єфремова, Б. Шапиро, В. Бочарова, А. Соловйов, Д. Павленок, М. Богуславський, Г. Корнетов та ін.). І це недивно, адже якісна практична підготовка спеціалістів соціальної роботи та соціального захисту – одна з умов подолання соціальних проблем, що існують у нашій державі. На жаль, Україна не має багатого досвіду в підготовці таких кадрів.

Практична підготовка – обов’язковий компонент освітньо-професійної програми для здобуття кваліфікаційного рівня, що має на меті вироблення у студентів професійних навичок і вмінь. Це складова, підсистема професійної підготовки [3, с. 256].

Традиційно в професійній педагогіці термін «практична підготовка» використовується для визначення характеру навчання, як складової частини професійної освіти, що відображає закономірності, зміст, методи і форми організації процесу формування умінь і навичок, який спрямований на формування здатності студентів до професійної діяльності за обраною спеціальністю.

Практична підготовка студентів – органічна складова фахової підготовки студентів, яка регламентована відповідними положеннями, затверджується наказом Міністерства освіти і науки України і диференціюється навчальними планами спеціальностей.

Під поняттям «практична підготовка» слід розуміти систему заходів, спрямовану на формування молодого фахівця як соціально адаптованої та соціально відповідальної особистості, здатної застосовувати набуті знання і вміння в конкретних професійних ситуаціях.

Професійна практика – це професійно спрямоване явище, в якому поєднується, взаємозумовлюється багато діяльнісних процесів, що здійснюються у взаємовідносинах суб'єктів з метою задоволення особистісних запитів та інтересів соціумного буття людських індивідів у громадському житті та дії наступних поколінь суспільства. Професійна практика – це особливий вид діяльності, що визначений як ефективний компонент професійної, інтелектуальної і життєвої підготовки майбутнього фахівця.

В українському педагогічному словнику практика визначається як спосіб вивчення професійного процесу на основі безпосередньої участі в ньому практикантів. Мета практики – закріпити теоретичні знання та виробити у майбутніх фахівців уміння й навички, необхідні у їх професійній діяльності [1, с. 203].

Практика майбутніх фахівців розглядається нами як важлива складова професійної підготовки майбутніх соціальних працівників, спрямована на закріплення та реалізацію в спеціально створених умовах набутих студентами предметних, психолого-педагогічних, науково-методичних знань, необхідних для майбутньої діяльності, а також як засіб творчого розвитку та саморозвитку, формування у них професійно значущих якостей та готовності доінноваційної діяльності [4].

Під час практики активізується процес професійного становлення і самовизначення майбутніх соціальних працівників, залучення їх до творчого досвіду колег і інноваційного пошуку, відчувається потреба в педагогічних знаннях і вміннях. Теоретичні знання набувають для студентів прикладного змісту, так як практична діяльність ставить їх перед необхідністю шукати відповіді на постійно виникаючі питання про завдання, зміст і методи професійної діяльності.

Професійна практика є важливою складовою загального змісту вищої освіти і орієнтується на сучасні тенденції підготовки кадрів. Крім того, важливим компонентом практики є процес екстеріоризації знань з відповідною апробацією своїх здібностей і можливостей до здійснення професійної діяльності.

На практиці професійна діяльність майбутніх соціальних працівників удосконалюється на основі змістовного фактичного матеріалу, пізнання і результативне засвоєння якого можливе тільки на основі живих вражень та спостережень. Саме в процесі діяльної й довготривалої практики виявляють протиріччя між наявним і необхідним запасом знань, що виступає збуджуючим фактором безперервної самоосвіти. Крім того, необхідно пам'ятати психологічну закономірність формування творчої індивідуальності, яке можливе тільки на основі єдності особистості і діяльності, прийнятої особистістю як частини свого існування.

Практика допомагає реально формувати в умовах природного професійного процесу методичну рефлексію, коли для майбутнього фахівця предметом його роздумів стають засоби і методи власної професійної діяльності, процеси вироблення й прийняття практичних рішень. Аналіз такої діяльності допомагає практиканту усвідомити труднощі, які виникають у нього в роботі, й знайти грамотні шляхи їх подолання [6].

Теоретичні знання завжди повинні бути підкріплені практичними вміннями, адже це запорука працевлаштування і карʼєрного зростання. Практика ж дає змогу майбутньому фахівцю оцінити свою готовність до професійної діяльності.

Готовність випускника ВНЗ до професійної діяльності складається з таких блоків, як професійна орієнтація (готовність до професійного навчання), безпосередній процес опанування знаннями і вміннями у руслі відповідної професії (професійна готовність), наявність адекватних змісту діяльності якостей особистості (особистісна готовність), що забезпечують професійну адаптацію після завершення навчання до професії.

Оскільки рівень готовності не є інваріантна величина, то його перебіг зумовлюється віком, досвідом навчання, індивідуальними можливостями і т.п. У роботах В. О. Моляко дається класифікація рівнів готовності:

1) високий (самостійність у постановці і розв'язанні нових задач, адекватність оцінки і самооцінки професійно важливих якостей, здатність до ефективного вирішення задач в умовах дефіциту часу і т.д.);

2) середній (середній рівень вияву наведених якостей);

3) низький (невміння самостійно ставити і розв'язувати трудні задачі, неадекватна оцінка і самооцінка професійно важливих особливостей і т.д.) [6].

Визначення поняття «готовність до діяльності» дає змогу сформулювати таке визначення: готовність майбутнього соціального працівника до майбутньої практичної діяльності – це цілісна якість особистості, щ характеризується єдністю знань, умінь, навичок і здібностей у майбутній професії і знаходить відображення в інтелектуальній, мотиваційній та предметно-практичних сферах діяльності особистості.

Готовність до конкретної діяльності визначається системою тих вимог, які висуває до особистості дана діяльність, тому основою виділення компонентів готовності до діяльності є характеристики самої діяльності. Професійна діяльність багатокомпонентна і включає в себе різні типи діяльності.

Щодо професійної готовності студента, то вона має генералізований характер, тобто поширюється на всі професійно значущі якості особистості та діяльності майбутнього соціального працівника. Також професійна готовність може існувати як риса особистості.

Готовність майбутнього соціального працівника зокрема не є природженою якістю особистості, а являє собою результат її підготовки у ВНЗ.

Саме практична необхідність вдосконалення професійної діяльності зумовила необхідність багатогранного дослідження процесу діяльності, що є предметом праксеології.

Література

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник / С.У. Гончаренко – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

2. Про основні завдання вищим навчальним закладам на 2005-2006 навчальний рік // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки. – 2005. – №25, 26, 27. – 96 с.

3. Професійна освіта: Словник: Навч. посіб. / Уклад С.У. Гончаренко та ін.., за ред. Н.Г. Ничкало. – К.: Вища шк., 2000. – 380 с.

4. Машкіна Л.А. Організаційно-методичні засади педагогічної практики слухачів магістратури: [навчальний посібник] / Машкіна Л.А. – Хмельницький: Вид-во ХГПА, 2007. – 151 с.

5. Моляко В. О. Психологічна готовність до творчої праці / В. О. Моляко. – К. : Т-во "Знання "УРСР, 1989. – 48 с.

6. Нагаєв В.М. Методика викладання у вищій школі: [навч. посібник]. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 232 с.