Педагогічні науки/Проблеми підготовки спеціалістів

Канд. пед. наук Фіногєєва Т.Є., канд. техн. наук Петров О.Г.

Стахановський навчально-науковий інститут гірничих та освітніх технологій Української інженерно-педагогічної академії

Дефініційний аналіз поняття «організація самостійної роботи»

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті проголошується, що головною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя. Оновлена система освіти потребує ефективних форм, методів і засобів підготовки викладачів нової генерації, здатних авторитарну педагогіку замінити педагогікою співробітництва, впроваджувати гуманістичні принципи добра і справедливості. Однією з умов підвищення ефективності процесу навчання є оптимальна організація самостійної роботи студентів. Це пояснюється тим, що самостійність необхідна не тільки для процесу самоосвіти, але і для можливості застосування отриманих знань на практиці. Реформа вищої освіти, що відбувається нині, пов’язана за своєю суттю з переходом від парадигми навчання до парадигми освіти. У цьому плані слід визнати, що самостійна робота студентів є не просто важливою формою освітнього процесу, а повинна стати його основою.

За нашим спостереженням, у сучасній дидактиці й методиці не запропоновано чіткого тлумачення поняття „організація”; тлумачення не зіставляється з іншими, близькими, але не тотожними з ним поняттями – „навчальна діяльність”, „керівництво”. Ці поняття використовуються в педагогічній літературі досить часто, але не завжди диференціюються. Як правило, їх суттєві ознаки не розкриваються в сучасному процесі навчання, не розглядаються структура і механізм організації самостійної діяльності студентів.

Нині, коли йдеться про прискорення переходу від екстенсивних до інтенсивних факторів суспільного виробництва, серйозного розв’язання потребують проблеми, що стосуються поліпшення планування, коригування всієї системи суспільства, у нашому випадку системи навчання. Упровадження різноманітних форм організації праці вимагає вдосконалення навчальної діяльності. Важливого значення набули доробки, у яких учені розглядають основи теорії організації і діяльності (Ю. Бабанський, В. Беспалько, Н. Василенко, В. Граф, В. Козаков та інші). У них аналізується поняття „організація” (ії спрямованість, сутність, характеристики елементів і взаємозв’язок між ними, закономірності організації як процесу), „діяльність” (навчальна, пізнавальна, теоретична, практична).

Термін „організація” може означати: а) упорядкування, налагодження, структурування на рівні системи чого-небудь; б) побудова, взаємозв’язок, співвідношення частин цілого; в) добровільне об’єднання, спілка людей [2].

У нашому дослідженні ми виходимо з перших двох значень, оскільки вони характеризують організацію у функціональному і структурному аспектах. Більш широко організацію можна визначити як взаємозв’язки елементів (предметних чи структурних частин), їх дії і взаємодії (функціональна частина) зумовлені єдністю цілей або виконуваних функцій, певними обставинами місця і часу. А. Алексюк, В. Козаков, П. Підкасистий, М. Піскунов розглядають організацію як сукупність процесів чи дій, що зумовлюють удосконалення й утворення зв’язку між частинами цілого.

Найтиповіші риси організації в системах соціального типу: 1) певний порядок і взаємозв’язок елементів системи, ії структура; 2) спрямованість взаємозв’язку і взаємодії елементів системи на виконання заданої функції або поставленого завдання; 3) визначення часу, у межах якого здійснюються дії; 4) обставини, місце функціонування системи або ії елементів; 5) вибір і використання засобів, що забезпечують виконання поставленого завдання [2].

За таких умов організація може бути розглянута як особливий вид людської діяльності, спрямований на створення впорядкованості того чи іншого об’єкта або системи, на формування певних відношень [2]. У системах на зразок „людина-людина”, де слід керувати діяльністю великих груп, цілих колективів, роль організації є особливою, оскільки в цьому випадку не мають реалізації готові системи: їх необхідно створювати з урахуванням конкретних умов і нерідко коригувати в самому процесі функціонування.

У своєму дослідженні також виходимо з положення про навчальний процес у вищій школі, запропонований С. Архангельським. „Навчальний процес у вищій школі – це не лише повідомлення й засвоєння знань, прищеплення навичок і вмінь, а й складна система організації, управління й розвитку пізнавальної діяльності студентів, процес поліморфного формування спеціаліста вищої кваліфікації. Така система потребує чіткої організації, функціонування, усебічного методологічного обґрунтування, глибокого аналізу умов свого розвитку” [1, с. 44].

На ґрунті зазначеного вище й аналізу дисертаційних досліджень із питань організації самостійної роботи студентів, ми зупиняємося на такому визначенні: організація самостійної роботи студентів – це дії викладача і студентів, спрямовані на створення умов, необхідних для своєчасного й успішного виконання професійно-важливих завдань.

Література:

1. Архангельский С. И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы : учеб.-метод. пособие / Сергей Иванович Архангельский. – М. : Высш. шк., 1980. – 368 с.

2. Словарь-справочник современного общего образования: акмеологические, валеологические и экологические тайны / З. И. Тюмасева, Е. Н. Богданов, Н. П. Щербак. – СПб. : Питер, 2004 . – 464 с.

3. Шимко І. М. Дидактичні умови організації самостійної навчальної роботи студентів ВНЗ : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.04 „Теорія і методика професійної освіти” / І. М. Шимко. – К., 2002. – 20 с.