Педагогические науки/2.Проблеми підготовки специалистов

Аспірант Перута  І. І.

Хмельницький національний університет,м.Тернопіль, Україна

Формування професійної готовності майбутніх соціальних працівників на основі акмеологічного підходу як передумова професіоналізму

Професія соціального працівника дедалі більше набуває суспільної значущості завдяки усвідомленню ролі й місця фахівця з соціальної роботи у сучасному соціумі. У зв’язку з цим розгортаються науково-теоретичні та експериментальні дослідження феномену професійної готовності майбутнього соціального працівника до фахової діяльності.

Як відомо соціальний працівник є втіленням професії "Соціальна робота". Сьогодні все частіше виникає потреба у кваліфікованих соціальних працівниках, які б змогли вирішувати завдання, що ставить перед ними суспільство. Відтак, соціальний працівник повинен володіти величезною гамою професійних знань, умінь та навичок, які б він використовував у своїй щоденній практичній діяльності. Для досягнення такого рівня професійної віддачі потрібен відповідний (високий) рівень освіченості (в царині соціальної роботи) та готовності до професійної діяльності.

Відтак, формування готовності майбутніх соціальних працівників є актуальним завданням фахової підготовки та потребує належного наукового та емпіричного розв’язання. У зв'язку з цим виникає необхідність в організації такої системи підготовки студентів – майбутніх соціальних працівників, яка б забезпечила цілеспрямований процес формування готовності до професійної діяльності майбутнього фахівця.

Результати аналізу наукових праць з проблеми дослідження, зокрема роботи В. Приходька (підготовка майбутніх педагогів до превентивного виховання дітей із неблагополучних сімей), С. Литвиненко (теоретико- методологічні засади підготовки майбутніх учителів початкових класів до соціально-педагогічної діяльності), Л. Боднар (професійна підготовка соціальних педагогів із застосуванням електронних засобів навчання), М. Малькової (формування професійної готовності майбутніх соціальних педагогів до взаємодії з девіантними підлітками), Н. Ковалевської (професійна підготовка студентів факультетів дошкільної педагогіки до роботи у сім'ях), О. Москалюк (формування професійної спрямованості у майбутніх соціальних педагогів), З. Бондаренко (організація волонтерської роботи майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу), О. Федоренко (підготовка майбутніх працівників органів внутрішніх справ до соціальної та виховної роботи з підлітками), О. Карпенко (професійна підготовка майбутніх соціальних працівників в умовах університетської освіти) та багатьох інших свідчать про те, що до цього часу єдиного розуміння поняття «готовність» у науковій літературі не існує. Це пояснюється різними підходами до вирішення цієї проблеми та характером діяльності, яка розглядається в конкретному випадку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій показав, що актуальність проблеми готовності особистості до різних видів діяльності доведена великою кількістю досліджень у психолого-педагогічному напрямі. В. Моляко, П. Перепилиця, А. Деркач, Г. Костюк досліджують психологічну готовність до професійної діяльності. Готовність майбутніх спеціалістів до різноманітної фахової діяльності розглядають Л. Григоренко, Н. Єлова, С. Корнієнко, Н. Андрієвська, Т. Ярошенко [2, с. 20].

У ракурсі нашого дослідження викликають також науковий інтерес і зарубіжні уявлення про готовність фахівців, зокрема праці Б. Гершунського [3], К. Греля [4], Р. Рамзей [6], Н. Селезньова [5] та ін.

Розробкою ідей, пов'язаних з готовністю до певних видів діяльності займалися такі вчені як М. Дьяченко, Ф. Іващенко, Л. Кандибович, М. Левітов, В. Мясіщев, А. Гандюшкін, К. Платонов, А. Хоменко. та ін [2, с. 21].

Так, А. Хоменко зазначає, що наповнюваність категорії "готовність" конкретним змістом зумовлюється тим видом діяльності, оволодіння яким є метою професійної підготовки [7].

У сучасній психолого-педагогічній літературі досить часто зустрічається опис різних видів готовності. Професійна готовність розглядається як суб’єктний стан особистості, яка вважає себе здатною і підготовленою до виконання певної професійної діяльності. Професійна готовність не обов’язково узгоджується з суб’єктивною професійною підготовленістю. Часто професійна готовність ґрунтується на самооцінці й самоактуалізації особистості.

Сьогодні виділяють два основних підходи до визначення поняття «готовність»: функціональний (М. Дьяченко, Л. Кандибович, Г. Кручініна, В. Моляко, В. Сластьонін, та ін.) та особистісний (О. Асмолов, М. Левітов, С. Рубінштейн, Д. Узнадзе та ін).

Представники першого підходу визначають готовність як функціональний стан, який сприяє успішній діяльності, забезпечує високий її рівень. Науковці, які схиляються до особистісного підходу акцентують увагу на таких аспектах готовності як когнітивний, мотиваційний та емоційно-вольовий.

Проаналізувавши ці підходи ми дійшли висновку, що різниця між позиціями у тлумаченні готовності до майбутньої професійної діяльності полягає в тому, що одні дослідники розглядають її (готовність) в особистісному ракурсі, інші ж – на функціональному рівні, як врахування стану психічних функцій. Вважаємо очевидним те, що головною вимогою до наукової розробки проблеми готовності є пошук такого підходу, який синтезує в собі принципи вже існуючих. На нашу думку, таким є акмеологічний підхід, принципи, прийоми і методи якого дають змогу формувати високий рівень готовності майбутніх соціальних працівників до професійної діяльності.

Акмеологічний підхід синтезує у собі дослідницькі стратегії з позицій системного підходу при вивченні освітніх систем, цілісного підходу до вивчення людини та теорії функціональних систем [1, с. 368].

Формування професійної готовності з позиції акмеологічного підходу дозволяє цілеспрямовано підбирати індивідуальні варіанти (для кожного студента зокрема) психологічного забезпечення розвитку професійних та психолого-педагогічних спрямованостей суб'єкта, які, пізніше, виявляються в фаховій діяльності як професійна готовність.

Перспективність акмеології обумовлюється тим, що найважливішим фактором перебудови суспільства виступає підвищення продуктивності праці (А. Деркач). Функціональною основою діяльності майбутнього соціального працівника, та й, загалом, фахівця, повинен бути саморозвиток, постійний (не позбавлений творчості) рух до досягнення акме, в напрямку набуття нових знань, умінь, навичок, що в кінцевому результаті дорівнюватиме готовності до професійної діяльності.

Література

1. Акмеология качества профессиональной деятельности специалиста: монография / Н. В. Кузьмина, С. Д. Пожарский, Л. Е. Паутова.− Санк-Петербург−Коломна−Рязань, 2008. − 376 с.

2. Бондаренко Л. А. Готовність майбутнього вчителя музики до професійного саморозвитку: сутність та структура / Л. А. Бондаренко // Вища освіта України. Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору». − 2010. − Додаток 4, том IV (22). − С. 19−24.

3. Гершунский Б. С. Филосифия образования ХХI века / Б. С. Гершунский. – М. : Совершенство, 1998. – 608 с.

4. Греля К. В.  Педагогические условия развития социально-профессиональной готовности студентов: дисс. на соискание науч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.06 «Теория и методика воспитания (по направлениям и сферам деятельности)» Константин Васильевич Греля. – Калининград, 1998. – 162 с.

5. Проблема качества образования, его нормирования управления / под. ред. Н. А. Селезневой, В. Г. Казановича. – М. : Исследовательский центр проблем качества підготовки специалистов, 1999. – 192 с.

6. Рамзей Р. Социальная работа: наука и профессия. К равитию концепции / Р. Рамзей // Социальная педагогіка и социальная работа за рубежом: теорія и практика. – 1991. – Вып. 1. – С. 13–18.

7. Хоменко А. В. Специфіка підготовки майбутнього вчителя до формування гуманних відносин з учнями / А. В. Хоменко // Інноваційні технології в професійній підготовці вчителя трудового навчання: проблеми теорії і практики: зб. наук. праць. Полт. держ. пед. ун-ту імені В. Г. Короленка. − 2007. − Вип. 2. − С.110−113.