Педагогические науки/ 3.Методические основы воспитательного процесса

Кліщ О.О.

Загальноосвітня школа №1, м.Павлоград, Україна

Особливості викладання іноземних мов у школах великої Британії

Традиційно іноземна мова не є предметом особливої уваги у Великій Британії. Як визначають самі британці, довгий час слово language «мова» було для них синонімом слова English «англійська мова». Це й зрозуміло, оскільки мешканці Об’єднаного Королівства не переймаються тим, що вони матимуть труднощі у спілкуванні, у якій частині світу вони не опинилися б. Англійська мова настільки розповсюджена, що британців, напевне, можна більше здивувати незнанням їхньої рідної мови, ніж володінням нею.

Ця обставина, безумовно, передбачала вивчення у школах Великої Британії сучасних іноземних мов, але ставила викладання цієї дисципліни в особливе, не вельми помітне, положення. І лише за останні десятиріччя відбулася зміна ставлення до іноземних мов у цій країні. Особливо сильним стимулом до такої зміни можна вважати ідею створення «загальноєвропейської домівки». Ця ідея поставила суспільствам та урядам багатьох європейських країн додаткові зобов’язання, висунула потребу перегляду низки позицій в галузі освіти, у тому числі і мовної освіти [1, с.74].

Ще донедавна у Великій Британії існувало більше двадцяти типів шкіл, що працювали у досить автономному режимі, й постійно поставало питання про їхню, хоча б відносну, уніфікацію. Цьому сприяли прийняті Британським парламентом укази 1986 та 1988 років, які мали за мету провести зміни на всіх ступенях освіти (від початкової до вищої школи) для того, щоб зробити її більш гнучкою, здатною відгукуватися на економічні та соціальні потреби держави.

Указом 1986 року було, зокрема, уточнено функції шкільних органів (school governors), місцевих органів освіти (local education authorities) та директорів шкіл (headmasters). А указ 1988 р. орієнтував на послідовність освіти, отримуваної молодими людьми у школі і після її закінчення, пропонував запровадження загальнодержавного навчального плану (national curriculum) та регулярне оцінювання досягнень учнів.

У спеціальному проекті до указу 1986 р. і в документах наступних років, зокрема, у проекті програми з іноземних мов, що входять до пакету програм до загальнодержавного навчального плану, чітко проводиться ідея про необхідність запровадження однієї із сучасних європейських мов до числа обов’язкових предметів, що вивчаються школярами у віці до 16 років. Обґрунтовується ця вимога бажанням не відставати від інших європейських країн, де перша іноземна мова давно посідає рівноправне місце серед обов’язкових загальноосвітніх дисциплін.

Які ж іноземні мови вивчаються у школах Великої Британії? За ступенем популярності перше місце, без сумніву, належить французькій мові. За нею йдуть німецька, іспанська, рідше – італійська, російська.

Значна увага до французької мови пояснюється як традицією, так і легкістю організації обміну учнів як в навчальний час, так і під час канікул. Ці обміни не є привілеєм шкіл, де здійснюється поглиблене вивчення французької мови. Взаємовідвідування французьких і британських учнів цілком розповсюджені в усіх школах – і міських, і сільських.

Безумовно, живі контакти з носіями мови є найсильнішим і незамінним стимулом до вивчення французької мови, особливо якщо враховувати пристрасть британців до мандрів на континент. Не останню роль відіграє і добре налагоджений контакт із вчителями з Франції, які часто викладають свою рідну мову британським школярам, працюючи у школах Британії за обміном або за контрактом [2, с.49].

До того ж, сама Велика Британія стає «барвистішою» у мовному відношенні. Після Другої світової війни до цієї країни приїхало чимало вихідців з Азії, Африки, Південної Америки. Прагнення сучасних британців ближче пізнати культуру етнічних громад чи окремих родин, що мешкають поруч, призвело до зміни складу та співвідношення пропонованих для вивчення мов, до виникнення кількох моделей мовної освіти. Тут важливо зазначити, що рідною для всіх британців вважається англійська мова, й викладання в усіх школах здійснюється лише англійською. Будь-яка друга мова (навіть рідна мова учня) вважається іноземною. Шкода, що в сучасній Україні мовна ситуація є зовсім протилежною!

Відповідно до основної моделі мовної освіти після першої обов’язкової іноземної (французької) мови діти можуть обрати другу – німецьку, іспанську та ін.

У межах другої моделі діти можуть обирати першою іноземною мовою не французьку, а будь-яку іншу, охоплюючи мови національних громад (community languages), що мешкають у Великій Британії; наприклад, мову урду, бенгальську, китайську, арабську тощо.

Подібний нестандартний вибір першої іноземної мови у школі є можливим у тому випадку, якщо учень бачить більше сенсу у вивченні мови якоїсь громади (скажімо, йому хочеться спілкуватися з приятелями, рідною мовою яких є японська) або вважає, що у його майбутній професійній діяльності сучасна грецька мова, приміром, є необхіднішою, аніж французька. Але і в цьому разі школа рекомендує все ж брати французьку як другу іноземну мову [3].

Є й третя модель, яка передбачає вивчення тільки однієї іноземної мови, не обов’язково французької, якщо школа забезпечена вчителями інших мов, що мають відповідну кваліфікацію.

Нині в Британії дискутуються питання про надання школам права вибору однієї або поєднання кількох описаних моделей і про зміну умов вибору другої іноземної мови. Раніше цей вибір робився з урахуванням успіхів у першій іноземній мові. Найчастіше право вивчення другої мови отримували діти, які показали добрі результати в оволодінні французькою й переконали вчителів, що мають намір спеціалізуватися у мовах в майбутньому.

Зараз знаходяться й інші докази на користь надання дітям можливості вивчати другу іноземну мову. Наприклад, тривалі невдачі в оволодінні першою іноземною мовою сприяють виробленню поганого ставлення до мов взагалі, тому розумним є дати дитині шанс спробувати себе в інших мовах. Крім того, більшість дітей небританського походження обирають другою іноземною мовою свою рідну, якою вони вже вміють спілкуватися, але їм необхідно засвоїти читання і письмо [4].

Британські вчителі іноземних мов без усякого сумніву схвалили загальнодержавний навчальний план, оскільки згідно з цим планом іноземна мова стає обов’язковою загальноосвітньою дисципліною й претендує на місце серед «ядерних» предметів (core subjects). А це означає встановлення певної соціальної справедливості, за якої всі діти, незалежно від типу школи, отримують право і можливість вивчати іноземну мову у віці від 11 до 16 років.

Це означає також, що іноземна мова зрештою набуває статусу самостійної дисципліни, завдяки чому йдуть у минуле часи, коли слово language асоціювалось у школі лише з рідною англійською мовою.

Література:

1. Биболетова М.З. Реформа в преподавании иностранных языков в школах Великобритании// Иностранные языки в школе. – М., 1992.-№№ 5-6.- С. 71-75.

2. Окса М.М. Загальна методологія наукової творчості: навчальний посібник / М.М.Окса. – Мелітополь, 2008. – 96 с.

3. Education in Britain// Central Office of Information, 1990.

4. Modern Foreign Languages for Ages 11 to 16// Department of Education and Science, 1990.