Світлана Володимирівна Матвійчина
Буковинський державний
фінансово-економічний університет
СУТНІСТЬ САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ЯК
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДЕФІНІЦІЇ
Питання
усвідомленого саморозвитку особистості розглядаються з точки зору індивідуальної
та соціальної значущості, адже передбачають визнання за нею автономності на
основі ціннісної спрямованості. Сьогодні в якісно новому аспекті науковці
розглядають саморозвиток людського потенціалу, що має вагомий вплив на
формування соціальної мобільності й духовного самовдосконалення. Проблема
саморозвитку особистості привертала до себе увагу ще з античності, проте
предметом ґрунтовного вивчення стала лише у другій половині ХХ століття. Вагомий
вклад у її вивчення внесли роботи Л. Виготського, А. Маслоу,
П. Каптєрєва, І. Зязюна. Найбільш дослідженими вважаються
філософсько-соціологічний (Г. Глезерман, І. Донцов,
Ю. Злотніков, В. Кисельов, С. Ковальов, В. Лозовий,
Н. Лосєв, Д. Шимановський), а також психологічний (К. Абульханова-Славска,
І. Єгоричева, В. Маралова, Л. Рувинский, Г. Цукерман) аспекти
саморозвитку особистості. Варто констатувати і той факт, що сьогодні розпочався
процес вивчення педагогічного потенціалу саморозвитку, що представлено у
дослідженнях В. Андрєєва, О. Газмана, Л. Куликової,
С. Кузікової.
Науковці [2; 3] одностайні у
тому, що саморозвиток доцільно розглядати у якості соціального, особистісного
та духовного феномену. Саморозвиток безпосередньо пов’язаний із усвідомленням
особистістю своєї цінності та унікальності та сприяє розвитку діяльності, яка
спрямована на самого себе з метою позитивних само змін та наближення до
«Я-ідеального». Найбільш ґрунтовне визначення саморозвитку представлено у праці
Е. Ісаєва. Автор вважає що поняття
«саморозвиток» – це фундаментальна здатність людини ставати і бути справжнім
суб'єктом свого життя, перетворювати власну життєдіяльність у предмет
практичного перетворення [4, с. 77]. У нашому баченні, саморозвиток
можна трактувати як усвідомлений і керований особистістю процес, в результаті
якого відбувається удосконалення фізичних, розумових і моральних потенцій
людини.
Розглянемо
більш докладно сутність процесу саморозвитку. Насамперед відзначимо, що ми
повністю погоджуємося із Л. Куліковою [1, с. 75–76] у тому, що
саморозвиток має певні характеристики,
до найбільш суттєвих віднесено:
1)
Саморозвиток соціально і особистісно детермінований феномен, причому
визначальними є самодетермінація та особистісна мотивація.
2)
Саморозвиток це соціальне явище, том що воно сприяє духовному вдосконаленню
людини і суспільства, а також суттєво підвищує соціальну ефективність життя,
діяльності та спілкування особистості.
3)
Саморозвиток особистісно значимий процес, адже спонукає розвиток
особистості, її духовності, культури, потенційних можливостей.
4)
Саморозвиток передбачає єдність протилежностей: він передбачає діяльнісну і
духовну основу; проявляється як самодіяльність особистості, але потребує
психолого-педагогічної підтримки; характеризується закритістю у сподіваннях і
реалізації і водночас відкритістю в
мотивації.
5)
У саморозвитку об’єднуються креативність та творча спрямованість із
рутинною щоденною працею.
6)
Саморозвиток це діяльність, яка вважається дискретною стосовно актів
самовпливу і неперервною по внутрішній роботі особистості над собою.
7)
Саморозвиток передбачає, з однієї сторони, зовнішню педагогічну підтримку,
а з другої – автономну діяльність самої особистості, яка її спрямовує та
розвиває.
На основі
аналізу напрацювань О. Слободян [5] встановлено, що саморозвиток
особистості базується на таких положеннях:
–
сприяє самовдосконаленню, самореалізації особистості;
–
носить діяльний характер (поза власною активною діяльністю, бажанням і
власним зусиллям в роботі над собою її особистісне формування неможливе);
–
внутрішніми стимулами розвитку особистості є її потреби, мотиви, інтереси
та установки;
–
основою формування потреб, мотивів, інтересів та установок особистості є
внутрішні суперечності, які стимулюють активність особистості, сприяють її
саморозвитку;
–
зовнішніми факторами саморозвитку особистості є впливи середовища та
цілеспрямоване виховання, причому зовнішні фактори впливають на розвиток
особистості не безпосередньо, а лише через внутрішню сферу і породжують
відповідні потреби, що зумовлює несхожість, різноманітність і неповторність
особистісного розвитку кожної людини, її індивідуальну своєрідність;
–
саморозвиток особистості – це не самовільний, спонтанний процес, у ньому визначальну
роль навчання і виховання можуть виконувати лише за умови, якщо будуватимуться
на ідеях саморозвитку і самовдосконалення особистості.
Науковці
виокремлюють загальні етапи
саморозвитку: Перший етап – усвідомлення в необхідності роботи над собою, яке
виникає в результаті взаємодії потреб у розвитку, цілеспрямованості, аналізу
внутрішнього етапу, зовнішніх умов і вимог. Другий етап – вироблення програми
роботи над собою. На цьому етапі особистість порівнює своє «Я» у теперішньому, «Я»,
яким його хочуть бачити інші, і «Я», яким уявляє себе у майбутньому. Наступний
етап – активне здійснення програми самовиховання, включаючи зміну себе. На
завершальному етапі проходить оцінка обставин і самооцінка внутрішнього світу,
повторюється весь цикл самовиховання, проте на новому рівні і з іншим змістом.
Слід зауважити, що таке виділення етапів саморозвитку науковці вважають умовним,
адже часто етапи переплітаються один з одним.
До найбільш
визначальних ознак на основі
напрацювань В. Маралова [4] та Г. Цукерман віднесено: життєдіяльність, активність, рівень
розвитку самосвідомості. Дамо їм коротку характеристику. Отже:
1)
Життєдіяльність що передбачає безперервний процес цілепокладання, діяльностей і
поведінки людини. В рамках життєдіяльності здійснюється процес саморозвитку.
Тому людина з трирічного віку, з моменту виділення свого Я, стає суб’єктом
своєї життєдіяльності, оскільки починає ставити цілі, підкорятися власним
бажанням і прагненням з урахуванням вимог інших. Однак, як відзначають
дослідники, зокрема Г. Цукерман [6], суб’єктом саморозвитку дитина стає
тільки в підлітковому віці, коли відбуваються кардинальні зміни в
самосвідомості, виникає відчуття дорослості, йде процес переорієнтації з
дитячих норм на дорослі. Проте суб’єктом саморозвитку людина стає тільки тоді,
коли усвідомлено починаються ставити цілі щодо самореалізації, самоствердження,
самовдосконалення та визначати перспективи змін.
2)
Активність особистості
може виступати у якості соціальної активності, або соціальної реактивності.
Одиницею аналізу соціальної активності є оптимальне поєднання ініціативи та
старанності. Соціальна реактивність проявляється у вигляді соціальної
імпульсивності, або у вигляді пасивності.
3)
Важливою
характеристикою саморозвитку є рівень розвитку самосвідомості, що передбачає здатність
до самопізнання. Розвинена здатність до самопізнання з її механізмами
(ідентифікація і рефлексія) органічно включається в процес самопобудови
особистості, визначення перспектив, способів і засобів саморозвитку.
У цілому
можна констатувати, що саморозвиток особистості характеризується наступними параметрами: спрямованість, тобто
мотивами роботи над собою; змістом (розумове, фізичне, моральне, трудове,
естетичне); стійкістю (випадкове, епізодичне, постійне); ефективністю у
формуванні своєї особистості.
На основі
семантичного аналізу наукової літератури [1; 2; 3; 4; 5; 6] ми прийшли до розуміння того, що саморозвитку передують
зовнішні детермінанти. На індивідуальному рівні саморозвиток здійснюється як у
неусвідомлених, стихійних формах (імітація, стихійна адаптація, гра), коли
індивід не ставить за мету змінити себе власними зусиллями, а також і в
усвідомлених формах (самовиховання, самоосвіта, самостворення, самовдосконалення),
де особистість виступає у якості як суб’єкта цілеспрямованої діяльності, так і
об’єкта, який необхідно змінити за допомогою цієї діяльності. Усвідомлений
саморозвиток є одним із засобів самоствердження.
Сьогодні
саморозвиток стає не тільки необхідним, а й незамінним суб’єктивним фактором
становлення та розвитку особистості. Без усвідомленого, вольового саморозвитку важко
досягнути цілісності, соціальної зрілості особистості. Саморозвиток особистості
можна розглядати як інтеграцію соціального і особистісного, зовнішніх і
внутрішніх чинників, мета взаємодії яких полягає у поступовому, вільному
сходженні людини до ідеалу.
Література:
1.
Куликова Л.Н.
Саморазвитие личности: психолого-педагогические основы: учебное пособие. Текст.
/ Л.Н. Куликова. Хабаровск: изд-во Хабар, гос. пед. ун-та, 2005. - 320 с.
2.
Колісник О.П. Духовний саморозвиток особистості / О.П. Колісник // Соціальна
психологія. – 2006. – № 1. – C. 62-77.