Педагогічні науки / 6 Соціальна педагогіка

Трухан М.А.

Хмельницький національний університет, Україна

Роль соціального педагога у вирішенні міжособистісних конфліктів в учнівському середовищі

Процес навчання і виховання, як і будь-який розвиток, неможливий без суперечностей і конфліктів. Конфлікти ж, які виникають у соціально-педагогічному середовищі загальноосвітніх навчальних закладів, у більшості випадків, за своєю природою є міжособистісними. А. С. Кармін трактує поняття міжособистісного конфлікту як – окремий випадок взаємодії людей у процесі їхнього спілкування та спільної діяльності [9; с. 125]. За визначенням науковців [10, 5, 4], міжособистісний конфлікт – зіткнення людей, що взаємодіють, чиї цілі, інтереси, цінності, норми поведінки або методи роботи взаємно виключають одне одного або заважають, протидіють, несумісні в даній ситуації.

Зазначимо, що уникнути міжособистісних конфліктів в учнівському середовищі та їх наслідків просто неможливо, а отже, постала нагальна потреба ґрунтовно вивчити та дослідити роль соціального педагога у вирішенні конфліктної взаємодії. Проблему виникнення конфліктів у педагогічній взаємодії розвивали у своїх працях Н. В. Грішина, М. І. Пірен, Н. І. Пов’якель, Е. А. Уткін та ін. Значну увагу науковці - конфліктологи приділяли проблемі педагогічних конфліктів, зокрема міжособистісним взаєминам між учителем та учнями, а також безпосередньо конфліктній взаємодії в учнівському середовищі. Актуальність обраної теми та її малодослідженість зумовила постановку мети нашої статті.

Мета статті – на основі аналізу наукових джерел та емпіричного досвіду визначити роль соціального педагога у вирішенні міжособистісних конфліктів в учнівському середовищі.

У сучасній школі своєчасна діагностика міжособистісних конфліктів має важливе значення, як для їх профілактики, так і для конструктивного розв’язання. Для того, щоб запобігти виникненню деструктивних конфліктів між учнями, педагогу потрібно краще знати характер у колективі, мати інформацію про тенденції у їхньому розвитку, бачити учнів, які мають труднощі у спілкуванні з товаришами у класі, допомагати їм у налагодженні стосунків з ними [8; с. 111-112].

Процес соціалізації пропонує різного роду конфлікти і не тільки в шкільному середовищі. Проблема полягає в тому, що сама структура побудови сучасної школи по принципу підпорядкування та протиставлення («вчитель-учень», «старший-молодший», «сильний-слабкий», «успішний-не успішний») стимулює дитячу конфліктність [4; с. 58]. Конфлікт «учень-учень» є частковим випадком взаємодії між учнями в процесі їх спілкування та сумісної діяльності, який займає особливе місце. В такому конфлікті учні стикаються безпосередньо обличчям до обличчя, при цьому у них не рідко виникають і підтримуються досить напружені стосунки.

Зауважимо, що конфлікти у системі «учень-учень» є досить поширеним явищем, адже саме шкільне навчання, може як сприяти саморозвитку особистості дитини, так і бути причиною деструктивних конфліктів, психологічних травм, дисгармонії розвитку. Основними ж детермінантами конфліктів виступають: - особливості сімейного виховання учня (неадекватні стереотипи поведінки, засвоєні в сім’ї; ставлення сім’ї до шкільного навчання); - індивідуальні особливості школяра [2]. Узагальнено можна виокремити три основні групи чинників конфліктів у системі «учень-учень»:

1. Емоційно-особистісні – фактори, пов’язані з типологічними та індивідуальними властивостями дітей (частина цих факторів зумовлена сімейним вихованням і може призводити до появи невротичності);

2. Ситуативні – фактори, зумовлені особливостями педагогічної взаємодії, шкільними умовами і т.д.;

3. Вікові – фактори, пов’язані з основними напрямками розвитку в навчальній діяльності як провідної [6].

Найбільш поширені серед учнів конфлікти лідерства, в яких відбивається боротьба двох-трьох лідерів та їх угруповань за першість у класі. У середніх класах часто конфліктують група хлопчиків і група дівчаток. Може позначитися конфлікт трьох-чотирьох підлітків з цілим класом чи спалахнути конфліктне протистояння одного школяра і класу. За спостереженнями психологів (О. Сітковська, О. Михайлова) шлях до лідерства, особливо в підлітковому середовищі, пов’язаний з демонстрацією переваги, цинізму, жорстокості, безжалісності. Дитяча жорстокість – явище загальновідоме. Один з парадоксів світової педагогіки полягає в тому, що дитина набагато більше дорослого схильна спокусі стадності, невмотивованої жорстокості, цькування собі подібних [1, с. 378]. До того ж в останні час загострилися так звані економічні конфлікти між школярами на ґрунті матеріального благополуччя, виражені найчастіше в різних формах агресії: від вербальної до фізичної, що характерно для всієї групи конфліктів «учень - учень».

Зрештою, нами були виділені такі причини конфліктних форм поведінки між однолітками:

- словесні домагання (прізвиська, нападки, піддражнювання, образи, обсмикування, прагнення перекричати, примусити замовкнути);

- проблеми взаємостосунків (груба, агресивна поведінка, суперечки і непорозуміння на спортивному майданчику, на перерві, в їдальні, порушення дисципліни на уроках, боротьба за авторитет і лідерство серед однокласників або приятелів, стійке прагнення до визнання та поваги, прагнення посідати більш престижне і впливовіше місце в групі та інше);

- проблеми володіння (псування або втрата майна: підручників, мобільних телефонів, дисків та інших цінних речей).

Загалом причини конфліктних ситуацій у системі «учень-учень» можна згрупувати в декілька блоків [10]:

- Атмосфера суперництва в навчальній групі (класі). Якщо вона є, то учні привчаються працювати не один з одним, а кожен на себе і один проти одного, при цьому вони не вміють співпрацювати;

- Атмосфера нетерпимості, ворожнечі і недовір’я. Вона виникає, коли учні не навчилися бути поблажливими до інших, не бачать достоїнств тих, хто їх оточує, не вміють підтримувати і підбадьорювати один одного у складних ситуаціях. У такій навчальній групі багато учнів страждають від самотності та ізоляції, тут часто виникають суперечки;

- Невміння спілкуватися. На цьому ґрунті раз у раз виникає непорозуміння, невірне тлумачення намірів, відчуттів, бажань, дій навколишніх. Учні не знають, як сформулювати думку, як виразити свої відчуття, іноді вони просто бояться це зробити. Вони не вміють вислухати співбесідника, неспостережливі, не помічають його емоційного стану і з цієї причини проявляють неувагу, що розцінюється співбесідником як душевна черствість;

- Неадекватність виразу емоцій. У кожному конфлікті присутній аффектний компонент. Якщо учні не вміють володіти собою, конфлікт легко розгоряється. Буває, що учням просто невідомі інші способи виразу емоцій, окрім агресивних.

- Відсутність навичок вирішення конфліктів. Часто прикладом грубої і агресивної поведінки служать батьки або групи однолітків за межами навчального закладу. Передачі телебачення також роблять свій внесок. Багато залежить, звичайно, і від загальної зрілості учня, і від його етичного рівня.

Встановлено, що соціальному педагогові слід пам’ятати, що будь-які конфлікти повинні бути переборені на принциповій основі. При вислуховуванні конфліктуючих сторін варто бути максимально тактовним, враховувати індивідуальні особливості опонентів. На одного краще подіяти м’яким звертанням, домовленістю, іншого потрібно переконати. Можна використовувати вимогу, попередження, але вони також повинні бути виражені у ввічливій формі. Усі зацікавлені сторони мають зрозуміти і усвідомити, хто має рацію, тобто має бути чітко виражена істина [11; с. 21].

За будь-якого варіанту розвитку конфлікту завдання педагога полягає в тому, щоб перетворити протидію сторін у взаємодію. Для цього слід проробити низку операцій [11; с. 24]:

1. Домогтися адекватного сприйняття учнями один одного.

2. Діалог як мета і засіб (налагодження комунікації - засіб обговорення спірних питань).

3. Взаємодія — завершальний етап (спільна діяльність усіх опонентів, спрямована на розв’язання конфлікту).

Помітну роль у запобіганні конфліктів відіграє дисципліна, уміння забезпечити дитині необхідну для її повноцінного розвитку свободу. Значний вплив на конфліктну поведінку школярів має особистість вчителя. Вчитель зобов'язаний втручатися у конфлікти учнів, регулювати їх. Це, звичайно, не означає їх придушення. Залежно від ситуації може: бути необхідно адміністративне втручання, а, може бути — просто добра порада. Позитивний вплив надає залучення конфліктуючих в спільну діяльність, участь у вирішенні конфлікту інших учнів, особливо лідерів класу, і т.д [7; с. 88].

Якщо в міжособистісному конфлікті панують негативні тенденції (взаємна неприязнь, образи, підозри, недовіра, ворожі настрої) і опоненти не бажають чи не можуть іти на діалог, то варто використовувати непрямі методи врегулювання міжособистісного конфлікту. А саме: метод «виходу почуттів», метод «позитивного відношення до особистості», метод втручання «авторитетного третього», прийом «оголена агресія», прийом «примусове слухання опонента», обмін позицій, розширення духовного горизонту опонентів [3; с. 40].

Отже, роль соціального педагога у вирішенні міжособистісних конфліктів в учнівському середовищі є надзвичайно важливою, яка вимагає достатнього теоретичного та практичного рівня підготовки.

Литература:

1. Анцупов А.Я. Конфліктологія: Підручник для вузів - М., 2004.

2. Гришина Н.В. Психология конфликта / Н.В. Гришина. –СПб. : Питер, 2002. –464с.

3. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие. - М.: Гуманит изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 176 с.

4. Козырев Г.И. Введение в конфликтологию: Учеб. пособие для студ. высш. Учеб. заведений. / Г.И. Козырев – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 176 с.

5. Леонов Н. И. Конфликтология: Учеб. пособие / Н. И. Леонов. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2006. – 232 с. – (Серия «Библиотека психолога»).

6. Рыбакова М. М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе : кн. для учителя / М.М.Рыбакова. –М. : Просвещение, 1991. –128с.

7. Конфликтология для педагогов // И.А.Рудакова., С.В.Жильцова., Е.А.Филипенко. – Ростов-на-Дону. «Феникс», 2005 - 155 с.

8. Конфликтология как составляющая гражданского восприятия молодежы // Сост. Т. В. Болотина. - М.: АПК и ПРО, 2001. - 132с.

9. Конфликтология // Под ред. А.С. Кармина, СПб.: Издательство «Лань», 1999. - 448 с.

10. Професійна етика соціального педагога : навч.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. Я. Харченко, Н. П. Краснова, Л. П. Харченко. – Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2009. –562 с. http://softacademy.lnpu.edu.ua/Programs/Profesiyna_etika/index.html

11. Психопрофілактика // Упоряд Т.Гончаренко. - К.:Редакції загально педагогічних газет, 2003. - 112с.