Робак В.Є., канд. біолог. наук
Львівський науково-практичний центр профтехосвіти НАПН
України
Особливості адаптації людей похилого
віку
до періоду
старості
Суттєве зростання кількості людей похилого віку за останній час зумовило
підвищений інтерес дослідників до геронтологічної проблематики. Як галузь
міждисциплінарних знань сучасна геронтологія покликана найбільш повно і
всебічно досліджувати феномени старості і старіння, зокрема з точки зору
біологічного, психологічного і соціологічного аспектів. Важливим напрямком
таких досліджень є вивчення механізмів пристосування особистості до такого
важкого періоду у житті кожної людини, яким є старість.
Загальновідомо, що здатність людей пристосовуватися визначає дві групи
чинників: внутрішні (мотиви, емоції, очікування) і зовнішні (можливості,
обов’язки, труднощі, діяльність інших людей) [2, c.95]. Особливістю процесу
пристосування до старості є те, що у цей період адаптаційні можливості
організму постійно зменшуються, разом з тим виклики і проблеми, які необхідно
вирішувати навпаки, наростають і загострюються.
Широко відомою і цитованою є класифікація пристосування до старості
розроблена С. Рейхард, яка, зокрема, виділяє 5 головних типів [2, с.132-133].
Разом з тим, в літературі не бракує й інших спроб розробити типологію
особливостей функціонування людей похилого віку. Як приклад, наведемо тут
роботу Б.Нойгартена та співавторів, які звели весь спектр поведінки особистості
у цей період життя до чотирьох основних типів:
1) Старші люди з інтегрованою
особистістю характеризуються добрим психо-соціальним функціонуванням, мають
багате внутрішнє життя, у них добре функціонують пізнавальні функції, вони пластичні
в діяльності, прагнуть отримувати нові знання і оволодівати новими уміннями,
відчувають задоволення від життя;
2) Оборонна постава характерна для осіб амбітних, сконцентрованих на досягнення
успіху, водночас у важких ситуаціях вони займають оборонну позицію, потребують
постійного контролю за своєю поведінкою;
3) Особи пасивно-залежні поєднують
два зразки функціонування людей похилого віку: тих, хто шукає допомоги і тих,
хто виявляє апатію. Перший характерний для осіб, у яких сильно виражена потреба
залежності від інших, вони шукають емоційної опори. У другого типу надмірно
розвинута пасивність та апатія, у них низький рівень задоволення від життя;
4) Дезінтегровані особистості демонструють зразки
дезорганізованого старіння. У них порушені пізнавальні функції, емоційний
контроль, вони відзначаються малою соціальною активністю і низьким задоволенням
від життя [3, с. 173-177].
Важливими чинниками, що визначають пристосувальні можливості людини
похилого віку є її вік та стан здоров’я. Для людини, яка перетнула 60-річний
рубіж, має добрий стан здоров’я і прагнення до різноманітних форм діяльності,
вихід на пенсію і наступна адаптація до періоду старості не повинні становити
особливих проблем. Такими людьми керують ті ж самі мотиви і потреби, що і особами
молодшого віку: потреба самореалізації, передачі спадку наступним поколінням,
активної участі у житті суспільства, відчутті корисності і значимості для нього
[1, с. 574-575].
Після 70 років більшість старих людей стикаються
з хворобами і втратами. Смерть близьких звужує
коло спілкування, а хвороби обмежують можливості самостійного пересування. В
результаті людина знижує рівень своєї активності. На перше місце виходить
головна потреба – підтримка фізичного здоров’я на прийнятному рівні.
Надзвичайно важливо, щоб у цей період дана потреба не стала єдиною, щоб людина
продовжувала зберігати інтерес до життя, жила вирішенням реальних проблем, а не
лише споминами.
Для більшості людей, які перетнули позначку 80 років, пристосовування
до оточуючого їх світу та взаємодія з ним стає все важчим завданням. Особи цієї
вікової категорії прагнуть переважно лише спокою, а із зовнішніх стимулів для
них достатньо родичів або сусідів, що періодично їх відвідують. Особливе
значення для людей у цьому віці має увага та турбота з боку інших людей.
Задоволення потреби в позитивній увазі, коли тебе сприймають не як тягар і
проблему, а люблять лише за те, що ти є, дозволяє старим людям жити реальними
переживаннями і власними цінностями [1, с. 577].
Різноманітність способів функціонування, що демонструють старі люди, є
результатом дії багатьох чинників: суб’єктивних, середовищних, культурних,
життєвого досвіду, вміння оцінювати ситуацію і робити вибір, відкритості до
соціальних змін, прийняття і визнання власних обмежень, реалістичної
самооцінки, в тому числі власних можливостей.
Д Бромлей [2, с. 148] вважає, що ознаками доброї адаптації до старості
є: хороше здоров’я, активність, швидкість думки, приязне відношення до людей,
щирість у контактах з іншими, високий рівень моралі, задоволення від життя, повага
до себе самого, погодження зі старістю і усвідомлення, що смерть є неминуча,
отримання задоволення з того, що маєш забезпечене життя і відчуття безпеки. Незадовільне
пристосування до старості виявляється в появі фобій, ворожості до інших,
почутті вини, конфліктах з оточенням, ізоляції, залежності від інших, страхові
перед людьми, схильності до депресії, апатії.
Література
1. Психология
человека от рождения до смерти. [под общ. ред. А.А. Реана]. — СПб. : Прайм-Еврознак, 2002. — 656 с. — (Серия «Психологическая энциклопедия»).
2. Bromley D.B. Psychologia starzenia się / Denis B. Bromley. — Warszawa : Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1969. – 473 s.
3. Neugarten B.L. Personality and pattern of aging / Neugarten B.L., Havighurst R.J., Tobin S.S. // Middle age and aging. A reader in social psychology (B.L.Neugarten red.). — Chicago : The University of
Chicago Press, 1968. — 327 р.