Свинар І. М., Федух І. С.

Хмельницький національний університет, Україна

Явище оцінної конотації та її залежність від контексту

Оцінювання завжди супроводжує гносеологічну діяльність людини, а оцінка є свідченням ступеня пізнаності світу і формується під впливом таких чинників, як соціальна позиція людини, її світогляд, рівень культури, інтелект, моральний розвиток, вік, життєвий досвід, відповідність нормам і принципам моралі [3, с. 186]. Поряд з іншими соціально-психологічними аспектами пізнання, категорія оцінки входить до ментально-мовленнєвої репрезентації дійсності та може варіюватися у планах змісту та функції залежно від тієї соціально-мовленнєвої ситуації, у якій здійснюється акт оцінювання.

Денотатами оцінки можуть бути конкретні та абстрактні поняття. За відношенням до конкретних понять оцінка може бути антропоцентричною (з позицій homo sapiens), культурною, естетичною, релігійною, національно-етнографічною, соціальною тощо. За відношенням до абстрактних понять розрізняємо такі форми оцінки, як раціональна, морально-етична, емоційно-чуттєва, прагматична, філософська, психологічна, фізіологічна, сексуальна, ідеологічна [3, с. 98-104].

Оцінка має різні аспекти – утилітарні, гедоністичні, моральні та інші, тобто реєстр цих аспектів залежить від того, яку цінність хоче побачити суб’єкт в об’єкті [6, с. 109]. Оцінка занурена у контекст думки. Думка мовця завжди може бути оскаржена, оскільки оцінка – це судження про цінність, а сама цінність як предмет інтересу може бути різною.

Мовець, вживаючи у мовленні будь-яке оцінне слово, знаходиться під впливом двох факторів: об’єктивної норми, що існує у суспільстві, та суб’єктивної норми, свого уявлення про властивості предмета. Зіставляючи своє та чуже уявлення про референт, суб’єкт робить висновок про відхилення якостей предмета від рівня норми і здійснює оцінну предикацію. У різних випадках переважає або об’єктивна, або суб’єктивна норма. Суб’єктивність оцінних слів детермінується залежністю номінацій від суб’єктивної норми оцінки.

Оцінка як оцінний аспект значення присутня в найрізноманітніших мовних виразах. Вона може бути обмежена елементами, меншими за слово, а може характеризувати групу слів, і цілий вираз. Існують цілі прошарки лексики, які призначені для вираження оцінки. Це в першу чергу прикметники й прислівники, які мають багату різноманітність оцінної семантики. Оцінка міститься в назвах предметів і дій.

Оцінний компонент не виступає постійним для певної мовної одиниці. Він проявляється на конкретному історичному етапі розвитку мови і, залежно від контекстуальної реалізації значення слова, зазнає змін відповідно до рівня матеріальної та духовної культури суспільства та кожного індивіда зокрема.

В мові для вірного розуміння оцінок важливу роль грає контекст, в якому вони формулюються. Можна виокремити звичайні, або стандартні, формулювання оцінного висловлення, але майже кожне речення будь-якої граматичної форми може у відповідному контексті виражати оцінку.

Проблема реалізації конотативних значень в контексті викликає особливий науковий інтерес. «Семантика слова в плані контекстного функціонування розкриває себе як необмежена кількість відношень з іншими одиницями контексту» [2, с. 51]. Вивчаючи контекстуальну варіативність з різних сторін, спеціалісти розробляють найрізноманітніші класифікації. Так, розрізняють ситуативний, фізичний, психологічний, контекст культури, лінгвістичний, пара лінгвістичний, комунікативний та стилістичний контексти. Також виділяють «горизонтальний» та «вертикальний» контексти. Г. Колшанський розрізняє мікроконтекст – ознаки контексту з знаходяться в межах одного речення, і макроконтекст – ознаки контексту знаходяться в межах одного контексту.

Контексти, які містять оцінний компонент, досить різноманітні. Оцінними є не лише ті з них, в яких зустрічаються слова добре/погано, але й багато чисельні види повідомлень, в які входять слова і вислови, що містять оцінну сему. Особливе місце серед оцінних висловлювань займають повідомлення, які не містять експліцитних оцінних елементів ні у вигляді слів, ні у вигляді сем в окремих словах, і тим не менше можуть набувати оцінних значень. Оцінний сенс подібних висловлювань змінюється залежно від ситуації та від конкретних умов. Таким чином, оцінка виражається як буквально – в складі оцінних слів чи оцінних сем, так і не буквально. Очевидно, що структура і семантика оцінних висловлювань визначається прагматичною ситуацією, в якій вони реалізуються [4, с. 55-58].

Схвальні чи несхвальні оцінки викликають певні емоційні реакції адресата, в яких зацікавлений суб’єкт оцінки. Тому до аспектів мовного впливу і їх відображень в тексті відносяться такі позамовні знання і значення, як ввічливість, такт, скромність, згода, симпатія та ін.

Тексти можуть повністю орієнтуватися на вираження позитивної чи негативної оцінки, або їх поєднання. В межах однієї оцінної зони мовні засоби різних рівнів можуть виражати оцінну пресупозицію контексту. Ця пресупозиція реалізується як засобами вираження оцінки, так і загальним оцінним змістом тексту.

Засоби оцінки поділяються на лінгвістичні та екстралінгвістичні. Лінгвістичними засобами вираження оцінки є морфологічні, лексичні та граматичні. До екстралінгвістичних засобів відносяться жести, інтонація.

Оцінка є однією із категорій конотації. Й. Стернін розглядає конотацію як додаткову інформацію стосовно поняття, як частину значення, яка пов’язана з характеристикою ситуації спілкування, учасників акту спілкування, певного ставлення учасників акту комунікації до предмета мовлення [5, c. 89].

Г. Колшанський розуміє конотацію як нові компоненти змісту одиниць, які переважають початкове значення і виявляються у певному дискурсі [2, c. 50-52].

Найконструктивнішим підходом до конотації, на наш погляд, є концепція І. Арнольд. Вона розглядає конотацію як частину системного значення знака.

На думку І. Арнольд, можливими складовими лексичного значення слова в мовленні є:

а) понятійний зміст, який зазвичай називають предметно-логічним значенням (він входить до першої частини інформації, називає поняття і співвідноситься через поняття з дійсністю, яка становить предмет повідомлення);

б) конотація, куди входять емоційний, експресивний та стилістичний компоненти значення і куди слід зачислити оцінний компонент, хоча він тісніше за інші компоненти пов’язаний з предметно-логічним значенням [1, с. 75].

Складність конотативного обумовлює його неоднозначне визначення. Головною причиною породження мовних знаків є потреба виразити своє оцінне ставлення до позначеного. Ціннісно-оцінне ставлення людини до денотату виявляється безпосередньо у семантиці одиниць на основі конотаційних, контекстуальних та дистрибутивних властивостей.

Література:

1. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка (стилистика декодирования) / И. В. Арнольд. – М. : Просвещение, 1990. – 300 с.

2. Колшанский Г. В. Контекстная семантика / Г. В. Колшанский. – М. : Наука, 1980. – 140 с.

3. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки / Т. А. Космеда. – Львів : ЛНУ ім. І.Франка, 2000. – 350 с.

4. Проскуркіна С. Репрезентація оцінки в мікротексті / С. Проскуркіна, Н. Василькова // Південний архів. Філологічні науки: Зб. наук. пр. – 2010. – Вип.10. – С. 55-58.

5. Стернин И. А. Проблема анализа структуры значения слова / И. А. Стернин. – Воронеж : Воронеж. гос. ун-тет, 1979. – 154 с.

6. Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц / В. Н. Телия. – М. : Наука, 1986. – 144 с.