Денисовець І.В.
Полтавський національний технічний університет імені Юрія
Кондратюка
КЛЮЧОВІ
ПРОБЛЕМИ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА КРІЗЬ ПРИЗМУ ЖИТТЯ ОДНІЄЇ
РОДИНИ (НА МАТЕРІАЛІ ДРАМИ-ВИКРИТТЯ «AЛХІМІЯ ЖИТТЯ»
ОЛЕКСАНДРА ЛУК’ЯНЕНКА)
Одвічні пошуки
й проблеми сутності людської душі спонукають нас до роздумів, що характеристика
сучасності не може бути однозначною, оскільки аналізуються дуже суперечливі
процеси, в надрах яких і визріває нова якість людського буття, народжується
нове моральне обличчя світу, формуються інакші духовно-естетичні умови
існування особистості. Світ динамічно змінюється на очах, залишаючи й в окремої
людини, й у багатомільйонних мас відчуття драматизму, марних мрій і сподівань
та болісних сумнівів. Руйнуються усталені соціально-економічні структури,
стійкі форми міждержавних відносин, з’являються альтернативні, наслідком яких є
нові проблеми моральних цінностей сучасного суспільства.
Мораль як
квінтесенція духовності має охоплювати і пронизувати всю світобудову, а людина
як ключова ланка ланцюга світового поступу повинна піднестися над власним
егоїзмом споживання і наживи в ім’я гармонійної єдності з життя в усіх його
багатоманітних проявах. А система моральних цінностей особистості, будучи
орієнтиром у її духовному розвитку, багато в чому визначає й рівень усталеної
моральної культури, що виявляє потребу людини в доброзичливості, взаємоповазі,
взаємопідтримці під час вирішення ділових, побутових та сімейних складних
ситуацій.
Морально-духовні
проблеми суспільства поставали лейтмотивом творчості багатьох митців, які
розкривали їх у контексті історичної епохи, у якій народилися. І кожен з них
вічні питання категорії добра і зла бачив по-різному: одні – у цілісному образі
усього суспільства, інші – через долю окремої особистості своєї епохи, а дехто
прагнув передати відгомін моральної кризи суспільства, зображаючи крах однієї
родини. Останнім шляхом пішов молодий, але дуже талановитий письменник
Олександр Лук’яненко, який у своїй драмі-викритті «Алхімія життя» крізь призму
життя однієї родини і їхнього найближчого оточення розкриває історію сучасного
суспільства.
Перша дія
драми переносить читача у вітальню професора хімії, ерудованого викладача
університету Алекса Говардса. Інтер’єр кімнати створює враження, що тут
проживає інтелігентна, вишукана родина, але з перших сторінок твору стає
зрозуміло, що цей дім абсолютно позбавлений затишку, сімейного тепла і любові
дружини професора Хелен Говардс, яка через роки подружнього життя доходить
висновку, що вона зовсім не була щасливою з чоловіком, і саме він зруйнував її
молодість та квітучість: «Ти загубив моє життя, коли взяв за руку від мого
батька біля вінця» [1, с. 25]. Стосунки між Алексом та Хелен настільки
позбавлені і натяку на химерне відчуття кохання, що чоловіка абсолютно вже не
дивує нахабна та аморальна поведінка розбещеної і ласої до наживи дружини: «Моя
дружина – абсолютний нуль у господарстві. Вона скоріше заріже мене ножем, яким,
за твоїми словами, приготувала мені сьогодні вечерю» [1, с. 9]. Те, що подружжя
живе полярно окремими життями, стає нормою і не викликає жодного подиву у їхніх
дітей та найближчого оточення. Алекс поринув у могутні хвилі науки і розчинився
у своїх кар’єрних мріях, незважаючи на потужний збій у роботі мотора всього
організму – серці: «Ти ж сам казав, що я самозакоханий недооцінений мрійник про
Нобелівську премію з манією переслідування» [1, с. 11]. Проте Хелен Говардс не
втрачає нагоди не тільки дошкулити чоловікові за гріхи його молодості: «А ти
кохав, на жаль, не мене. Окрім мене, у твоєму житті було ще дві коханки: твоя
наука і ця нікчемна Ненсі, яка до цього часу ніяк не покине наше життя» [1, с.
25], але встигає крутити роман з Клайвом Гардінгом, який є колегою Алекса і
постає доволі хитрим та амбіційним чоловіком.
Олександр
Лук’яненко, на перший погляд, змальовує доволі банальну зраду, але якщо
поринути у подальший вир подій, то стає зрозуміло, що Хелен не тільки прагне
відчути себе коханою і бажаною жінкою, але і поетапно розробляє план загарблення
усіх фінансових заощаджень професора. Більше того, жінка у своїх намірах
доходить до крайньої точки: підштовхує власну доньку до прямої участі у
вбивстві…не батька, а виявляється абсолютно стороннього чоловіка, «тому якщо
хочеш мати нормальне майбутнє, а не вийти на панель, то зробиш усе, що для цього
знадобиться» [1, с. 37]. І знову обман: усе сімейне життя професор Говардс
виховує свою дочку Еліс, а виявляється, що між ними і близько немає кровного
зв’язку: «Він – не твій батько. Твій батько – Клайв… Коли я виходила заміж за
Алекса, то вже була вагітною від його кращого друга» [1, с. 37]. Але і в
цій ситуації професорську сім’ю, мов лавиною, накриває брехня, адже батько Еліс
не Клайв, а детектив Річард Ловенталь, котрий брав безпосередню участь у змові
та в операції «Вбивство професора Говардса».
Окрім
непроглядної брехні, яка заполонила чорними тенетами стосунки між усіма членами
інтелігентної родини, письменник порушує не старіючу з віками проблему
батьків і дітей. Старша дочка Еліс не
тільки не рідна по крові, але й морально-духовний аспект виховання вона не
увібрала від жодного з батьків. Молода дівчина – точна копія своєї підступної
матері: «Але , наскільки мені відомо, то, скоріше за все, і моя мати мені є
мачухою… / Важко віриться, з нею Ви уже точно схожі, принаймні характерами /
Може, і стала схожа. Як кажуть: З ким поведешся, від того і наберешся » [1, с.
42]. А ось син, Томас Говардс, принаймні у наукових прагненнях майже точна
копія свого батька, проте вимальовується інша проблема – складність будувати
щирі любовні стосунки з дівчатами: «Мій син Томас – нудний ботанік! Я кляну
себе, що колись навчив його читати! Він скоріше заблукає поміж експонатами
університетської бібліотеки, аніж знайде там собі дівчину» [1, с. 10].
Розумний, скромний син і розбещена, з вільними поглядами на мораль та життя
дочка – вони, як і їхні батьки, створюють біполярність у сімейних стосунках, що
призводить до порожнечі, нерозуміння, відштовхування один одного і відсутності
будь-яких аспектів взаємопідтримки. Це гостра й актуальна проблема сучасного
суспільства, коли, здавалося б, члени немаленької родини живуть зовсім
паралельними, окремими життями, і точок перетину спільних інтересів просто
обмаль.
Події драми
розгортаються досить динамічно, і з кожною новою явою та наступною сторінкою
дійові особи змінюють свої маски і показують справжнє ставлення один до одного:
Люсі Тендерхарт, маючи посередній розум, прагне влаштуватися і в науковому, і в
особистому житті, не докладаючи жодних зусиль; Френсіс Мак-Кінлі шукає
фінансової наживи, зреалізовуючи свої брудні плани руками інших людей. Кожен
шукає своїх зисків, прагне знайти місце під теплим сонцем слави, багатства,
розкоші, проте майже у кожного плани зводяться до підступного вбивства Алекса
Говардса і захоплення його фінансових статків. У двох наступних діях драми Олександр
Лук’яненко майстерно демонструє, як одночасно у суспільстві і в житті однієї
людини може співіснувати дружба і зрада, корупція і віддасть, справедливість та
підступність. Проте цей чорний морок брехні та інтриг пронизує світло людей,
які все ж зберегли моральність та духовність всупереч важким обставинам. У
творі це Ненсі Грей – лікарка, яка до останнього боролася за життя Алекса
Говарда і підтримувала життєву функцію його серця не лише пігулками, але й
справжнім коханням, яке випромінює надію і дає сили, та Дороті Файнс –
аптекарка, «наркотична фея», яка у вирі егоїзму та ницості світу змогла
зберегти світлу і добру душу.
Пройшовши всі
тортури та випробування, які влаштовувала доля та «близькі» люди, Алекс Говардс
врятувався. Він залишається з жінкою, яка ніколи не полишала його у своєму
кохання, навіть якщо фізично не була поруч. Професор не прагне більше лаврів
переможця, а хоче тихого і спокійного життя, алхімію якого так складно
зрозуміти, адже «чаклуєш, мудруєш, але ніколи не знаєш, у кого в руках першою
вибухне пробірка» [1,с. 93].
У своїй
драмі-викритті Олександр Лук’яненко розкриває перипетії доль кожного героя, але
вони неодмінно переплетені з життєвим шляхом кожного з оточення, адже дуже
часто все залежить від обставин та випадків, які створюємо ми самі. Письменник
у творі порушує одвічні проблеми, але гостро актуальні у сучасному суспільстві.
Проблема любові і зради, розуміння між батьками і дітьми, прагнення наживи та
збереження моральних якостей. Брехня, відданість, здатність прийти на допомогу
чи принести себе в жертву, самовпевненість, думка про те, що ти могутніший за
всіх і маєш владу над людьми – все це створює моральний портрет людини
сучасного суспільства. І кожен із нас свідомо обирає ті чи ті потрібні для
життя морально-духовні якості. Проте драма-викриття Олександра Лук’яненка
морально-дидактичним змістом вчить одному незаперечному постулату: моральність
і духовність – це любов, це вміння прийти на самопожертву заради близької
людини, а нагорода за це обов’язково буде, головне не допустити суспільства, у
якому діти продають батьків, кохання безслідно зникає через декілька років
подружнього життя, а непереборне бажання грошової наживи і слави здатне
підштовхнути людину переступити межу моралі і зазіхнути на людське життя.
Література:
1. Лук’яненко
О.В. Алхімія життя : драма-викриття [Текст] / Олександр Вікторович Лук’яненко. – Полтава : Видавець
Шевченко Р.В., 2012. – 96 с.