Огурецька Н. П.

Генсюр М.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Сатира та іронія у творі «Сон» Тараса Шевченка

Твори Тараса Шевченка вважаються сатирично-викривальними і засвідчують «революційний демократизм» митця. Романтичними віддавна вважалися лише ранні твори Т. Шевченка, де він оспівав українську ідилію – села, гаї, ставки, Дніпро. Непоміченим залишалося, що його любов до України була тим ґрунтом, на якому виростала сатира й гірка іронія, звернена до «рабів німих». Дослідники творчості Шевченка, такі як Т. Бовсунівська, М. Русин, І. Огородник, Ю. Барабаш не приділяли уваги романтичній іронії, тоді як цей прийом дозволяє глибше зрозуміти українську літературу початку XIX ст. і зокрема творчість Т. Шевченка.

Вперше виразно іронічна тема прозвучала у поемі «Гайдамаки». Вдаючись до полеміки з неприхильним читачем, поет іменує представників реакційної критики «письменними», «мудрими». Саме вони не визнавали української літератури з її «мужицькою тематикою», козаками, радили Шевченкові після першої публікації «Кобзаря» забути українську мову, запевняли, що він губить свій талант, бо співає «по-хохлацьки». Саме тут, у досить спокійному вступі, Шевченко вже намічає ті мотиви й теми, які надалі будуть об’єктом його іронії: русифікація, колоніальна політика царизму, панська псевдокультура, фальшива псевдонародна література тощо. Іронія як художній прийом завжди суто конфліктна, оскільки будується на суперечності між уявним і справжнім змістом слова, подібно як іронія романтична протиставляє уявний і дійсний світи.

Від того часу іронія стає одним з улюблених сатиричних засобів Шевченка, він її майстерно поєднує з прямими сатиричними випадами й характеристиками. Ще одна цікава деталь щодо характеру іронії у творчості Шевченка: навмисне комічне заниження персонажу, як засіб сатири, свідчить, що опоненти просто негідні серйозної полеміки. Такий засіб Шевченко використав у другому вступі до поеми – «Інтродукція», де зло висміяна чванлива й свавільна шляхта.

Сатиричні й іронічні мотиви, започатковані поемою “Гайдамаки”, поглиблені у ранньому вірші «Розрита могила». Образ спаплюженої розкопками могили для поета є лише приводом для глибоких роздумів про історичну долю й сучасне становище України. Першопричину підневільного стану свого краю поет бачить у вчинку Богдана Хмельницького, він звинувачує царизм, який розтоптав умови угоди, а також перевертнів – українських чиновників і дворян, що здійснювали колонізаторську політику царя. Подальші твори, зокрема вірш «Чигирине, Чигирине», свідчать, що поет сподівається збудити народ, оновити його кров і спонукати до боротьби за волю.

Подорож на Україну остаточно розвіює романтичний пафос поета, і він у 1844 р. пише поему “Сон”, де узагальнює враження від побаченого. Картини поеми «Сон» нагадують подорож поета по пеклу, а підзаголовок «комедія» підсилює сатиричну іронію й гостроту. Підсилює іронію також епіграф з Євангелія: «Дух істини, його світ не може прийняти, бо не бачить його, ані не знає його». Лише уві сні може розкритися «дух істини». Жанр комедії лише підкреслює саркастичну іронію солдафонського устрою всезагального приниження й генерального мордобитія. У цій сірій атмосфері північної столиці кишать запроданці, кар’єристи, які за будь-яке приниження готові купувати місця «коло самих» – жалюгідних помазанників, що роздають стусани у самі сановні пики.

Гротескними описами царських палат Шевченко вдало відтіняє сіре навколишнє життя, світлим образом на тлі якого є лиш біла пташка – загублена козацька душа, сотні тисяч яких погублено на болотах столичних забудов. Містична фантасмагорія тіней з того світу поглиблює кошмарний сон уві сні, і з нього виступає злочинний зміст страшної діяльності царя-реформатора. Місто на болотах, загачених кістками волелюбних козаків, прославлена столиця імперії, сповнена зловісних тіней і примар. Саме такою зловісною бачить поет імперію, яка поглинула його світлу батьківщину, його милу Україну.

Необхідно зазначити, що в поемі «Сон» Шевченко реально обґрунтовує фантастичні образи й епізоди, майстерно пов’язує фантастику з реальністю, як це було характерно для романтичної іронії. Саме фантастика в сатирі цієї комедії відіграє головну роль. Підзаголовком «комедія» поет дає зрозуміти, що перед ним світ привидів, тобто самодержавство, яке історично вже себе пережило, а продовжує комедію свого існування тільки через пасивність народу й лакейство перевертнів-підлабузників. Фантастичні образи поеми «Сон» явно пов’язані з традиціями романтичної поезії, особливо епізод, коли герой чує і бачить душі замордованих Полуботка й козаків. Фантастичний політ героя над просторами імперії є стрижнем, на який нанизані сатирично зображені картини соціального зла.

Іронія романтиків прагне розкрити невідповідність між видимістю й суттю об’єкта, між його претензією і реальною роллю. Особливої уваги в цьому плані заслуговує мотив викриття Шевченком фальшивого раю кріпосницької дійсності в картині українського села. Цей мотив реалізується не тільки контрастом між ідилічним пейзажем української землі і воістину пекельними стражданнями народу, а й відвертою декларацією викрити цей «рай».

Отже, до кінця свого життя поет залишався в полоні романтичних мрій про вільну Україну, щасливий народ, тому так багато місця в його творчості займає алегорія, пародія, бурлеск, іронія і сатира, але порівняно мало сміху, справді веселого гумору. Це випливає із умов життя і України в цілому, і самого поета. Всюди він бачив море сліз, наругу над гідністю людини, знущання й страждання.