Філософія/2 Соціальна філософія

К. філос. н. Онофрійчук О.А.

Миколаївський національний університет ім.. В.О. Сухомлинського, Україна

ОБДАРОВАНІСТЬ І ДУХОВНІСТЬ: ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ

Особливістю ХХІ століття є тенденція до формування полікультурного простору в умовах глобалізаційно-інформаційних змін суспільства. Із зміною історичних, соціально-економічних та соціальних умов змінюється і духовна сутність людини. Проблема формування духовності здавна виступала важливим предметом філософського дискурсу, однією з найбільш вагомих проблем та найскладнішим феноменом суспільного життя. Визначаючи духовність як детермінанту розвитку особистості, філософія звертає увагу на те, що духовність, перш за все, є способом самоідентифікації людини, має базовий характер і постійно залишається надзвичайно актуальною проблемою для будь-якого стану суспільства і на будь-якому конкретно-історичному етапі його функціонування. Отже, завжди потребує філософського переосмислення, виявлення основних вимірів та способів формування.

Окрім суто культурологічних мотивів, ця зацікавленість продиктована потребами сучасної цивілізації, переходом на якісно новий рівень інформаційного суспільства, новою роллю знання у виробництві різних видів людської діяльності. І тут особливого значення набуває освіта та виховання. В умовах стрімко зростаючого обсягу знань освіта вимушена змістити акценти із способів засвоєння знань на виховання творчої особистості, яка швидко реагує на зміни і знаходить нетрадиційні рішення. Педагоги і раніше шукали способи, які б дозволяли більш ефективно використовувати творчий потенціал людини. Колись їхні сподівання торкалися математики, пізніше – латини та інших іноземних мов, в останні часи багато говорять про комп’ютерну грамотність. Всі ці знання - дуже корисні для людини, однак вони не роблять інтелект сучасника пластичним, не формують поряд із здатністю раціонально мислити ще і здатність до морального самоконтролю та соціальної відповідальності. Саме тому сучасна філософія, як і раніше, намагається дати відповіді на фундаментальні питання про роль освіти і виховання у формуванні духовного світу особистості, про співвідношення духовності та обдарованості, про мудрість як найвищий рівень здійсненої духовності.

У лекціях з теми "Герменевтика суб'єкта", читаних 1982 року в Коллеж де Франс, Мішель Фуко слушно зазначав, що духовність — не що інше, як спрямування людиною погляду всередину себе. Він посилався на твердження Платона, котрий бачив не лише суто моральні або інтелектуальні, або лише "інтровертні" наслідки такої здатності, але й наслідки "екстравертні", зокрема політичні: я повинен турбуватися про себе, щоби бути здатним управляти іншими людьми та державою. Така турбота передбачає: здатність до духовної концентрації, здатність любити істину й платити високу ціну за її осягнення, здатність абстрагуватися від усього другорядного, навіть здатність до терплячості у знесенні страждань, до аскези та зречення багато від чого. Духовність є тим пошуком, тим досвідом, що завдячуючи їм людина чинить у самій собі перетворення, необхідні для осягнення істини, що дає змогу самоздійснитися, дає змогу реалізувати власне буття [1].

Відштовхнувшись від спадкоємності наведених філософських та філософсько-антропологічних витлумачень феномена духовності, український філософ Сергій Кримський наголошував на тому, що духовність постає як спосіб "самовибудовування" людської особистості. Духовність конституюється у вигляді покликання свого носія, пов'язана з вибором своєї власної подоби, своєї долі й ролі, зрештою із зустріччю кожного із самим собою. «Духовність — це завжди ціннісне домобудівництво особистості. Це отой безкінечний шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту, зовнішнього життя, тобто залишатися собі тотожним» [2].

Таким екзистенційно насиченим є сучасне філософське бачення духовності як передусім турботи індивіда про самого себе. Лейтмотив же усіх згаданих тут розмірковувань — усвідомлення того, що принцип, згідно з яким необхідно турбуватися про себе самого, — то основа власне людської, раціональної поведінки у будь-якій формі активного життя.

Турбота людини про себе, про своє самоздійснення, самореалізацію є водночас турботою про світ; ставлення до себе, котре виходить за межі егоцентризму, поширюється на інших та на цілий світ, найвищою метою такого ставлення стає злагода зі світом та із самим собою. Те, що Григорій Сковорода назвав дуже ємким поняттям — "сродність". З усього вищесказаного випливає висновок про нерозривну єдність духовності та креативного, творчого потенціалу людини.

Духовність, як найвищий рівень розвитку індивіда, в поєднанні із особистісним інтелектуальним компонентом, креативністю і творчістю утворюють той самий феномен, який прийнято називати обдарованістю. Проблема обдарованості сьогодні набула статусу державного значення у більшості країн світу, що призвело до формування соціального запиту в її дослідженні. В Сполучених Штатах Америки цю проблему досліджують Дж. Дж. Галлахер, А. Дж. Танненбаум, Р. Дж. Стенберг, Р. Пломін, Дж. С. Рензуллі. У Британії вивченням феномену обдарованості займається Дж. Фрімен, у Німеччині К. А. Хеллер. Російські вчені такі, як Ю.Д. Бабаєва, Д.Б. Богоявленська, В. Н. Дружинін Н. С. Лейтес та багато інших зробили значні внески у вивчення психології обдарованості.

Українська науковці також розуміють важливість та суспільну значущість обдарованості, особливу увагу приділяють дослідженню дитячої обдарованості. Національна Академія педагогічних наук, Інститут обдарованої дитини, Національний центр «Мала академія наук України» останнім часом провели низку міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференцій, присвячених дослідженню теоретичних та практичних засад освіти в сфері розвитку обдарованої учнівської молоді, в ході яких розглядались особистісно орієнтовані підходи, технології та методи навчання обдарованої молоді. Багато уваги приділяється вивченню міжнародного досвіду освіти обдарованих учнів, досліджуються проблеми виховання та само проектування особистісного розвитку обдарованої дитини [3].

Більшість дослідників сходяться в думці, що обдарованість припускає наявність здібностей, що забезпечують дитині можливість результативної діяльності у певному напрямку. Особливе значення для оцінки обдарованості має аналіз спрямованості інтересів і схильностей дитини, рівня її інтелектуального розвитку. З інтелектом дитини, як правило, пов’язують такі поняття, як розум, кмітливість, гнучкість мислення, грамотність, знання, начитаність. Аналіз структури і змісту понять дитячої обдарованості дозволяє зазначити наступне:

1. Обдарованість – інтегративна якість особистості, що представляє собою взаємодію інтелектуальних і творчих здібностей, поряд з яскраво вираженою пізнавальною потребою.

2. Важливими елементами структури інтелекту є інтелектуальні здібності, мотивація та креативність.

3. Інтелектуальні уміння є одним із головних структурних компонентів інтелектуальної обдарованості.

Таким чином, в структурі обдарованості духовність виконує роль підґрунтя, інтелект виступає умовою, а креативність визначає той напрямок, в якому відбуватиметься творчий процес. Це не просто окремі елементи, що сфокусувалися в структурі особистості. Обдарованість виявляється лише тоді, коли всі психологічні якості охоплені та трансформовані духовністю, тобто, по суті, стали її проявами. Високий духовний рівень особистості є необхідною умовою для того, щоб свій дар вона змогла реалізувати на користь суспільству. Тільки пронизана духовністю обдарованість може досягти рівня мудрості, як самоздійсненої духовності.

Література:

1. Філософія: світ людини. [Електронний ресурс] / Точка доступу: http://subject.com.ua/philosophy/svit/44.html

2. С. Кримський. «Принципи духовності ХХІ століття». «День», №210 від 15 листопада 2002р. [Електронний ресурс] / Точка доступу: http://www.day.kiev.ua/75112/

3. Освіта обдарованої та талановитої молоді – національна проблема: Матеріали Всеукраїнської конференції. - К.:, 2011. – 222 с. Розвиток обдарованого учня в системі проектування навчально-виховного процесу: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.,2011. – 210 с. Філософсько-методологічні аспекти визначення обдарованості: Матеріали круглого столу. – К., 2011. – 186 с.