Политология/3Теория политических систем.

К.політ.н. Вонсович С.Г.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

НЕДЕМОКРАТИЧНІ ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОГО ТРАНЗИТУ

Американський дослідник Ф.Шміттер, вважає, що рух суспільства до демократії або автократії не завжди завершується досягненням запланованої мети. Існують інші варіанти, - це гібридний режим, який об’єднує в собі елементи автократії і демократії. Дослідник вважає що це стійка, неконсолідована демократія.[1] Якщо здійснюється лібералізація без демократизації (тобто поступки щодо деяких індивідуальних прав), то виникає гібридний режим, який називається диктабланда, якщо ж проводиться демократизація без лібералізації (тобто проведення виборів за умови гарантованої перемоги керівної партії ) – демократура.

Зауважимо, що жоден із цих режимів не може бути названим демократичним, хоча у підсумку вони можуть призвести до такого типу правління в умовах змагальності і підзвітності. Втім диктабланди існують недовгий час. Якщо ж вибори відбуваються під час демократур, то, як правило, висувають неочікуваних переможців. Однак, варто зазначити, що такі гібридні утворення можуть бути фасадом для зміцнення автократії. У диктабланди і демократури - поширене явище, особливо у Африці, Центральній Америці. Це пояснюється тим, що правителі авторитарних режимів прагнуть ввести у своїх країнах будь-які демократичні механізми з метою задовільнення вимог міжнародних сил, щодо введення демократизації. Варто відзначити, що гібриді режими не в змозі у цих районах забезпечити вирішення проблем перехідного періоду.

Модель неконсолідованої демократії, на думку Ф. Шміттера, - описує режим, який встановлюється після загибелі автократії.

В умовах неконсолідованої демократії пакт еліт як засіб відсторонення від влади законообраних органів, виключається, оскільки значна частина еліти здатна цьому протидіяти. Щоправда, можуть виникати путчі, які організовують силові структури. Головним механізмом передачі влади залишаться вибори, які можна охарактеризувати як вільні і справедливі. Це зумовлено балансом сил між конкурентами та невизначеністю кінця. У таких умовах неконсолідована демократія залишається нестабільною і її доля залежить від співвідношення ресурсів акторів. Власне тут можливі як силові рішення, так і компроміси, які базуються на усвідомленні того, що ні одне з конкуруючих угрупувань не в змозі отримати перемогу. [2]

В таких умовах, досить нестійкі інститути, тому вибір “правил гри” залежить від співвідношення сил в даній ситуації. Незважаючи на те, що виконавча влада прагне до незалежності, вона обмежена у своїх прагненнях, законодавцями і суддями, які не залежать від неї.

Партії при неконсолідованій демократії багато чисельні і активні. Вони представлені у парламенті стійкими фракціями, однак виявляють низьку готовність до ведення коаліційної політики і не здатні до формування партійних урядів.

Втім, неконсолідовані демократії характеризуються великим вибором варіантів політичної трансформації. Демократичний режим може бути консолідованим в історичній перспективі, чи революціонізуватися у цьому напрямку. Однак реальним може бути рух і у зворотному напрямку, тобто в бік “делегативної демократії” або в бік авторитаризму.

Інший американським дослідником Г.О Доннелом розроблена теорія “делегативної демократії”. Вона передбачає, що режим, який з’явився у результаті падіння авторитаризму і має ознаки “неконсолідованої демократії”, здатен продемонструвати стійкість. Точніше, ця стійкість народжується у результаті поєднання президентської влади і нерозвиненості всіх інших соціальних і політичних інститутів, здатних чинити опір даній владі. Стимулюють виникнення такого режиму глибокі соціальні та економічні кризи, які залишились від авторитарних режимів. За делегативної демократії, уряд не може вирішити соціальні і політичні кризи. Все це робить її внутрішньо нестабільною такою, що зазнає небезпеки переходу в авторитаризм. Цей стан може тривати довго, так як демократичні інститути відсутні, а потреба у сильному президентському правлінні у суспільстві досить висока.

В умовах делегативної демократії можлива зміна влади шляхом виборів або через пакти еліт. Зазначимо, що відсутність у владі механізмів самовідтвореня і де персоніфікованої легітимності змушує її штучно підтримувати легітимність через плебісцитарні механізми і оформлення квазі корпоративних структур, як на основі представництва так і у формі “партії влади”. Хоча вибори в рамках делегативної демократії відносно вільні, однак їх правила можуть змінюватися, так як рівноправна конкуренція відсутня.

У делегативній демократії присутні елементи автократії, олігархії. Значний вплив в умовах даного режиму, мають групи інтересів, які впливають на прийняття рішень і на формування інституційного середовища.

Водночас, роль політичних партій за делегативної демократії стає двозначною. Хоча партії мають право пропонувати кандидатів, але кадрові, матеріальні, інформаційні ресурси партії все ж обмежені. Їхні функції зводяться в основному, до підтримки кандидатів на виборах. Уряд, в умовах делегативної демократії принципово безпартійний, його склад і політика не залежить від парламенту і, по суті, політичним є лише пост прем’єр - міністра.

Отже, делегативна демократія – проміжний режим, який знаходиться посередині між авторитаризмом і представницькою демократією. Тому її еволюція можлива лише в одному із двох напрямків або до представницької демократії або ж до вироджування в авторитаризм.

Література.

1. O'Donnell G. Delegative Democracy, Journal of Democracy 5. No. 1, January, 1994, p. 56 - 60.

2. Ф. Шмиттер угрозы и дилеммы демократии “Век ХХ и мир”, 1994, № 7-8 с.140