Коваль Ганна Юріївна

студентка II курсу Національного університету «Юридична академія України ім. Ярослава Мудрого»

Щодо проблеми притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності

Питання адміністративної відповідальності юридичних осіб завжди було актуальними для адміністративно-правової науки. На сьогодні існує більше 30 законів, що присвячені встановленню та регламентації відповідальності юридичних осіб за скоєння ними правопорушень. Однак єдиного кодифікованого акта з цього приводу немає. Це викликає спірні тлумачення окремих положень чинного законодавства, ускладнює його застосування на практиці, а також призводить до проблеми остаточного визнання чи невизнання юридичної особи суб’єктом адміністративного правопорушення, через що у науці адміністративного права ведуться перманентні дискусії. Причому такі дискусії підживлюється різноманітним спектром думок і поглядів - від припущення авторами існуючої адміністративної відповідальності юридичних осіб до уявної (вигаданої) адміністративної відповідальності юридичних осіб, побудованої авторами на підміні понять «штрафи», «санкції» «стягнення» тощо.

Так, Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» до втрати ним чинності був єдиним нормативно-правовим актом, який встановлював адміністративну чи кримінальну відповідальність юридичних осіб. Як вже зазначалося, на сьогодні немає єдиного спеціального закону, який закріплював би особливості адміністративної відповідальності юридичних осіб за вчинені правопорушення.

Проблема визначення адміністративної відповідальності юридичних осіб пояснюється двома основними аспектами, а саме: проблемою встановлення вини юридичної особи та санкцій, які до неї мають застосовуватися у разі вчинення правопорушень.

Відзначимо, що мета адміністративної відповідальності опосередковується через функції, які вона виконує. Так, якщо для адміністративної відповідальності фізичних осіб домінуючим є застосування превентивної (виховної) функції, то для юридичних осіб – правовідновлюючої (компенсаційної) функції, яка може доповнюватися репресивно-караною.

Окремо необхідно зупинитися на суб’єктивній стороні проступку, оскільки вина юридичної особи має певні особливості. Як зазначає О.Т.Зима, вина юридичної особи є суб’єктивним відношенням до проступку фізичних осіб, які входять до складу юридичної особи чи перебувають з нею в іншому зв’язку (членство, право власності) і трудова діяльність чи управлінські повноваження яких, пов’язані з вчиненням протиправного діяння. Вина має визначатись за переважаючою волею, під якою слід розуміти волю адміністрації та інших осіб, які мають право давати вказівки в межах юридичної особи та її підрозділів.

Щодо проблеми визначення санкцій, що застосовуються до юридичної особи в разі вчинення нею правопорушення, то в сучасному українському законодавстві процедура накладення таких стягнень на юридичних осіб залишається майже неврегламентованою, не визначена ані система стягнень, ані характер таких стягнень.

Відзначимо, що нині, жодним нормативним актом не встановлений повний перелік стягнень, які можуть бути застосовані до юридичних осіб, хоча окремі закони дають переліки стягнень, що можуть бути застосовані за порушення в певній сфері. Це, наприклад, Закон України «Про захист економічної конкуренції», «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про рекламу», «Про виключно морську економічну зону України», «Про відповідальність за повітряні перевезення пасажирів через державний кордон України без належних документів для в’їзду в Україну» та ін.

Існуючі стягнення, на думку О.Т.Зими, можна розділити на фінансові та організаційні. Фінансові стягнення це такі, що впливають виключно на фінансову сторону діяльності юридичної особи і розмір яких може бути визначений у грошовій формі. Сюди можна віднести штраф, пеню, вилучення незаконно отриманої виручки, конфіскацію предметів, що безпосередньо пов’язані зі скоєнням проступку, а також спеціальні стягнення близькі до конфіскації.

Організаційні (нефінансові) стягнення спрямовані на обмеження, певні зміни в організації виробничої, підприємницької, соціально-політичної діяльності порушника або в його структурі. Застосування деяких з них часто слугує й заходом припинення правопорушення. До них слід віднести: офіційне спростування за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей; анулювання дозволу чи ліцензії; зупинення певного виду діяльності чи зупинення всієї діяльності юридичної особи на певний строк; припинення юридичної особи (примусовий поділ (реорганізацію) або ліквідацію).

Окрім зазначених санкцій, виділяють ще третю групу стягнень – ті, що встановлені Господарським Кодексом України, і які отримали назву «адміністративно-господарських санкції». Зазначені санкції є досить жорсткими - аж до ліквідації суб'єкта господарювання і в більшості випадків, крім застосування адміністративно-господарської санкції у вигляді скасування державної реєстрації та ліквідації суб'єкта господарювання, санкції накладаються в позасудовому, адміністративному порядку контрольно-наглядовими органами. Підставою застосування адміністративно-господарських санкцій за Господарським Кодексом є виключно правопорушення, допущене суб'єктом господарювання, та вина такого суб'єкта не є умовою застосування таких санкцій. В даному випадку йдеться мова про застосування адміністративно-господарських санкцій, а не адміністративних стягнень.

Слід також зазначити, що інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб досить активно розвивається у деяких пострадянських республіках, зокрема у Республіці Білорусь та Російській Федерації, де передбачена адміністративна відповідальність юридичної особи та відсутність вини в тому її класичному розумінні, як ставлення особи до власних протиправних діянь. У зазначених Кодексах юридична особа вважається винною у вчиненні адміністративного правопорушення, якщо буде встановлено, що цією особою не дотримані норми, за порушення яких встановлена адміністративна відповідальність.

Отже, розглянувши окремі проблеми притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності, можна дійти висновку, що законодавство про адміністративну відповідальність юридичних осіб в Україні не складає цілісної системи, що веде до зниження його ефективності. Необхідним є проведення систематизації, яка може бути здійснена декількома шляхами: по-перше, шляхом включення норм про адміністративну відповідальність юридичних осіб до чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення, взявши приклад з практики держав-сусідів, по-друге, шляхом об’єднання таких положень в самостійний нормативно-правовий акт, по-третє, шляхом об’єднання таких норм в самостійну систему. Приєднуємося до думки тих вчених, які вважають, що саме останній варіант є більш перспективним, оскільки він потребує менше часу, не вимагає об’єднання правових норм, що стосуються згаданого питання в одному документі, дасть змогу здійснити апробацію окремих загальних положень, але разом з тим, він не перешкоджає можливості провести в майбутньому кодифікацію норм про адміністративну відповідальність в єдиному законодавчому акті.