Право/8. Конституційне право

Повєткін Д.О.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

Актуальні проблеми сучасної конституційної реформи

Питання реалізації конституційної реформи є дуже актуальним у наш час, адже демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами конституційних приписів. Саме Конституція юридично оформляє основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об'єднання правами і покладає обов'язки, створює правові передумови забезпечення в країні демократичного політичного режиму[3, с. 84].

Як відомо, процес внесення конституційних змін завершився прийняттям 8 грудня 2004 року Закону № 2222-IV і співпав з потужним виявом народовладдя – Помаранчевою революцією. Проте сутнісно ці події не мали нічого спільного. Внаслідок недостатньої відповідальності та мудрості політичної еліти України конституційні зміни з’явилися як результат численних політичних компромісів, для яких несуттєвим виявилося дотримання принципу верховенства права, правил юридичної техніки, процедури внесення змін до Конституції України. Так, Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права у "Висновку щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України та щодо відповідності внесених змін загальним засадам Конституції України і європейським стандартам" зазначила, що зміни до Конституції України, по-перше, внесенні з порушенням конституційної процедури, по-друге, не відповідають загальним засадам Конституції України 1996 року та європейським стандартам [1].

Ще до ухвалення Закону № 2222-IV більшість науковців та експертів висловлювали своє негативне відношення до змісту конституційних змін, а пізніше наголошували на порушенні процедури їх внесення [2, с. 62-112]. Венеціанська комісія щодо внесених конституційних змін у своїх висновках зазначала, що останні «можуть призвести до зайвих політичних конфліктів і, таким чином, поставити під сумнів необхідне посилення верховенства права в країні. У цілому, конституційні зміни у прийнятій редакції неповністю дозволяють досягнути мету конституційної реформи – встановлення збалансованої та функціональної системи правління» [4].

До інших негативів (упущень) конституційної реформи слід віднести відновлення прокурорського нагляду за дотриманням законності (інститут загального прокурорського нагляду є пережитком радянської доби і не відповідає демократичним стандартам), а також те, що в ході конституційного реформування ті положення Конституції України, які об’єктивно потребували змін, не були переглянуті. Зокрема – в частині процедури імпічменту Президента (існуюча процедура звільнення глави держави з посади в порядку імпічменту унеможливлює усунення президента з посади навіть за наявності встановлених фактів вчинення ним діянь, що містять ознаки злочину), системи адміністративно-територіального поділу та місцевого самоврядування (які не відповідають стандартам Європейської хартії місцевого самоврядування), доступу громадян до Конституційного Суду України (на відміну від багатьох європейських країн, де громадяни мають право безпосереднього звернення до органу конституційної юрисдикції з питань конституційності законів та інших нормативних актів, в Україні відповідне право може бути реалізовано лише опосередковано, через суб’єктів, визначених частиною другою статті 150 Конституції, або самим Конституційним Судом під час розгляду справ, пов’язаних з офіційним тлумаченням законів).

В ході реалізації конституційної реформи також не було переглянуто обсяг депутатського імунітету, який в Україні має абсолютний характер. Принагідно варто відзначити, що у більшості країн світу депутатський імунітет є обмеженим, його дія не поширюється на випадки, зокрема, затримання члена парламенту на місці вчинення ним злочину, випадки, коли злочин було вчинено в міжсесійний період тощо.

Таким чином, ключовим недоліком конституційної реформи стало те, що вона не створила збалансованої ефективної системи розмежування повноважень і відповідальності системи влади. При наступних спробах реформування Конституції потрібно враховувати ці уроки.

Литература

1. Висновок Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права щодо дотримання конституційної процедури під час внесення змін до Конституції України 1996 року шляхом ухвалення Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV та щодо відповідності його положень загальним засадам Конституції України 1996 року і європейським стандартам від 27 грудня 2005 року.

2. Розвиток публічного права в Україні (доповідь за 2003-2004 роки) // За заг. ред. І.Б. Коліушка, Н.В. Александрової – К.: вид. Лікей. – 2005. – 448 с.

3. Погорілко В.Ф. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика: Монографія. / В.Ф. Погоріло – К.: НАНУ, 2003.

4. Пункт 50 Висновку Європейської Комісії «За демократію – через право» (Венеціанської комісії) від 13 червня 2005 року щодо № 339/2005 щодо Закону про внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року; Висновок Європейської Комісії «За демократію – через право» (Венеціанської комісії) щодо процедури внесення змін до Конституції України від 11 жовтня 2004 року № 305/2004.