Право /8 Конституційне право

Ткаченко А.К.

Національний авіаційний університет, Київ

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

Конституційне право людини і громадянина на життя

«Справжнім дзеркалом наших думок є наше життя»

М. Монтень

Право на життя… Кожна людина має право на життя. І саме це право мусить поважатись іншими людьми і забезпечуватися суспільством, у якому вона проживає. Універсальність цього права і його природний характер підкреслюється у міжнародно-правових документах, які визнані всіма цивілізованими державами світу. Зокрема, у ст. 3 Загальної декларації прав людини сказано, що «кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність» [1, c. 43]. У преамбулі Конституції України проголошується, що держава дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя [2, c. 4], а у ст. 3 Основного Закону зафіксовано, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [2, c. 5]. Зокрема ст. 27 Конституції закріплює, що кожна людина має невід’ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя [2, c. 9]. Якщо, вище наведені вимоги не дотримуються і право людини на життя обмежується, як це було, наприклад, у нашій країні під час неодноразових репресій, то таке суспільство не може вважатися гуманним і досконалим.

Обов'язком держави є захист життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Саме це право належить до фундаментальних прав людини. Самовільно розпоряджатися життям іншої людини не може ніхто, навіть її батьки. Ні колір шкіри, ні національна належність, ні стать, ні вік, ні переконання, ні стан здоров`я не дають жодних підстав порушувати священне право кожної людини на життя. Навіть порушуючи це право не лише стосовно інших, а й щодо самої себе, людина теж якоюсь мірою скоює злочин проти людства: бо ж її життя належить не тільки їй одній. Єдиний виняток, що допускає порушення цього права,— це той випадок, коли людина своїми діями перекреслює право на життя інших людей, завдаючи їм непоправної шкоди.

Суб'єктами права на життя є людина. Згідно з законодавством України людина з'являється в момент народження та зникає після смерті. Це означає, що українське законодавство не розглядає ненароджену істоту як людину, хоча і може визнавати у випадках, встановлених законом, інтереси «зачатої, але ще не народженої дитини» [3, c. 20].

Право на життя не є абсолютним. В окремих випадках внаслідок неминучої потреби застосувати силу людина може бути позбавлена життя. Але такі випадки мають бути встановленими виключно законами України. Крім того, на випадки неминучої потреби застосувати силу вказують міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України: при захисті будь-якої людини від незаконного насильства; при здійсненні законного арешту або при запобіганні втечі людини, що законно перебуває під вартою; у діях, законно вчинених з метою придушення бунту або заколоту [3, c. 7].

На сучасному етапі розвитку держави в Україні існує гостра проблема реалізації прав людини. Нинішня ситуація в Україні характерна тим, що цей начебто загально прийнятий постулат ігнорує і держава, і суспільство, і громадяни. Різко зросла смертність від неприродних причин – люди гинуть наче на війні. Убивства, дорожньо – транспортні пригоди, виробничі травми із смертним закінченням, особливо на шахтах, отруєння неякісними продуктами та сурогатами алкоголю – ось найстрашніші події, які призводять до фатальних наслідків. Зросла кількість самогубств, їх значно більше ніж убивств. Також збільшилась кількість серцево-судинних захворювань, психозів, епідемій, хвороб. Ще вчора вони вважалися вже знищеними, а сьогодні знову загрожують життю людей – холера, чума, дифтерія, сибірка. Причинами цих трагічних подій є зруйнована економіка, банкрутство держави через недієздатність більшої частини владних структур, різке погіршення матеріального становища людей та важкий стан медицини.

Таким чином, право людини на життя – це насамперед право на чесне, суспільно-корисне, вільне життя, а водночас – це обов`язок людини бути гідною цього великого права, використовувати його на користь, а не на шкоду іншим людям і самій собі. Воно є найважливішим і найціннішим серед особистих прав і свобод людини. Право на життя може реалізувати кожна людина. Проте реалізація цього права є особистісною, а її форми різними.

Література

1. Загальна Декларація прав людини // Міжнародні договори України. – К., 1922.

2. Конституція України: Офіційне видання. – Станом на 29 серп. 2011 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: Паливода А.В., 2011. – 56 с.

3. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). –2003. – № 40-44. – Ст. 356.

4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: зб. законодав. і норм. актів: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: Паливода А.В., 2012. – 120 с.