Право/8. Конституційне право

Безпальча О.О.

Національний авіаційний університет, Україна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент Юринець Ю.Л.

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕМОКРАТІЇ У КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Прийняття Конституції України 1996 року було надзвичайною подією у житті українського суспільства, яка засвідчила більш високий етап розвитку демократії, дала могутній імпульс для становлення української державності [1].

Сьогодні для українського суспільства найбільш актуальною є проблема реалізації положень Конституції, вжиття дієвих заходів щодо її неухильного дотримання. Обов’язок дотримуватися Конституції торкається всіх органів держави, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і громадян, що має основне значення для забезпечення стабільності, законності і правопорядку в державі та суспільстві.

В чинній редакції Конституції України закладені загальні основи для розвитку прямої демократії в нашій державі. В ст. 1 та ст. 5 Конституції закріплено, що народ України здійснює первісну та верховну владу в країні, є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі. Це визначає право народу на здійснення влади як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Серед форм безпосередньої демократії, крім виборів представницьких органів, в Конституції України передбачено участь у всеукраїнському та місцевому референдумах, а також право громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Зазначені конституційні норми цілком відповідають вимогам ст. 21 Загальної декларації прав людини, яка проголошує право кожного брати участь в управлінні своєю державою як безпосередньо, так і через вільно обраних представників. Певною особливістю українського конституціоналізму є надання зверненням громадян високого правового статусу, що визначає їх як важливий інструмент функціонування демократичного суспільства, а також підвищує обов’язки органів державної влади та місцевого самоврядування перед громадянами [3].

Певною особливістю українського конституціоналізму є надання зверненням громадян високого правового статусу, що визначає їх як важливий інструмент функціонування демократичного суспільства, а також підвищує обов’язки органів державної влади та місцевого самоврядування перед громадянами.

Ст. 39 Конституції України закріплює право громадян мирно збиратися та проводити мітинги і демонстрації. Така форма безпосередньої участі передбачає обговорення під час громадських зборів важливих суспільно-політичних проблем в різних сферах, а також питань, пов’язаних із виборами, законодавчими актами та окремими державними рішеннями. Однак такі збори не мають нормативно-правових наслідків, в Конституції України не передбачаються механізми прямої реалізації результатів громадських обговорень.

Не дивлячись на те, що в чинній редакції Конституції України закріплені головні засади реалізації безпосередньої демократії, в ній містяться прогалини та неузгодженості, які певною мірою гальмують процес удосконалення механізмів прямої демократії в Україні, їх подальшого нормативно-правового забезпечення і практичного впровадження. Серед таких актуальних недоліків слід відзначити наступні.

Положення ст. 5 Конституції України, яке визнає суверенне право народу на здійснення влади в державі, закріплює його виключне право визначати та змінювати конституційний лад в країні, в офіційному Коментарі до Основного Закону трактується, зокрема, як “Участь народу в управлінні державою, так і виключне право народу своїми вольовими рішеннями визначати і змінювати конституційний лад України, її демократичну легітимність як правової держави”. При цьому визначаються конкретні шляхи, за допомогою яких народ може здійснювати зазначені функції, зокрема народ здійснює владу через вибори, всеукраїнський та місцевий референдуми, народну законодавчу ініціативу, інші форми безпосередньої демократії. Таке трактування цієї Статті Конституції передбачає реалізацію народом України законодавчої ініціативи, проте зміст даного положення або жодного іншого в Основному Законі прямо не врегульовує такого права. Таким чином, в чинній редакції Конституції України відсутні засади реалізації такої впливової форми безпосередньої участі громадян як народна законодавча ініціатива.

В ст. 72 Конституції України закріплено право громадян ініціювати всеукраїнський референдум. Разом з тим, в Основному Законі не визначено, за якими предметами громадяни можуть ініціювати загальнонаціональний референдум. Зокрема, це є важливим, оскільки в чинній редакції Конституції України ініціатива проведення конституційного референдуму належить виключно Президенту України та Верховній Раді України, а право громадян на законодавчу ініціативу не закріплено. Таким чином, право народу на ініціювання всеукраїнського референдуму носить скоріше декларативний характер і потребує конституційного уточнення.

Основними недоліками конституційно-правових засад забезпечення механізму всеукраїнського референдуму в чинних редакціях Конституції України та Закону України «Про всеукраїнський референдум» є недостатня унормованість предмету, підстав та юридичних наслідків загальнонаціональних референдумів [2].

Отже,

сучасний етап демократичних трансформацій в Україні потребує посилення механізмів безпосередньої участі громадян у суспільно - політичних процесах, оскільки неефективність основних інститутів політичної системи великою мірою обумовлена саме недостатністю громадського контролю за їх діяльністю у міжвиборчій період. Подальший розвиток форм прямої демократії в Україні обумовлює, перш за все, необхідність удосконалення конституційних засад реалізації механізмів безпосередньої участі громадян в управлінні державними справами.

Література

1. Бориславський Л. Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Конституції України / Л. Бориславський // Юриспруденція он-лайн: Інтернет-видання. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lawyer.org.ua/?i=1

2. Каплан Ю. Проблеми та перспективи реалізації конституційних засад прямої демократії в Україні на загальнодержавному рівні / Ю. Каплан // Портал органів виконавчої влади України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/april08/5.htm

3. Політологія для вчителя: навч. посібн. для студ. педагогічних ВНЗ / за заг. ред.: К.О. Ващенка, В.О. Корнієнка. – К.: Вид-во імені М.П. Драгоманова, 2011. – 406 с.